Якщо після «Коду Да Вінчі» у когось ще могли залишатися сумніви щодо справжніх намірів цього письменника, то наступна його книжка — «Янголи і демони» (український переклад якої з’явився цього року завдяки харківському «Клубу сімейного дозвілля») — ще відвертіший маніфест богоборця.
Осквернення або деконструкція святинь — давнє письменницьке хобі. Хтось у такий спосіб кричить світові про свою безмежну свободу, покликану шматувати цинічну поміркованість. Для когось це територія бойових дій, де кожен акт артистичного героїзму спричиняє грошопад та овації. Ден Браун вочевидь належить до найчисельнішої категорії вічних революціонерів, які заходять у царство ідей, наче у театр юного глядача, з наміром винести звідти частину декорацій. Такі автори переконані, що театру — все одно гаплик, а тому свою крадіжку називають порятунком реквізиту, який рано чи пізно опиниться на помийниці.
Кожен рейд Дена Брауна на склади історії релігії, де гниють давно списані й забуті єресі, братства, ордени та інша каламутна екзотика, закінчується нагадуванням публіці про давні порахунки світочів науки й прогресу з християнськими лідерами, які протягом багатьох століть ніби тільки тим і переймались, що приховували від людства всю правду про істинний сенс учення Христа.
Таємниця, яку берегли кровні «нащадки Ісуса» в попередній книжці, в «Янголах і демонах» не згадується, хоча фабули обох романів — практично однакові. Лише замість екскурсії Лувром Браун спершу пропонує вам зазирнути в таємні лабораторії швейцарського ЦЕРНу, а потім добряче побігати Римом. Як і в романі «Код Да Вінчі», першою жертвою є «людина, яка щось знає». І це «щось» може змінити сучасну цивілізацію. Дослідник релігійної символіки Роберт Ленґдон так само переслідує убивцю, який завжди на півкроку попереду. І знову йому допомагає дочка «людини, яка щось знала», знову всі читацькі здогади марні, а розв’язка дратує аномальною логікою, що перекреслює усі попередні враження.
Братство ілюмінатів, яке з перших сторінок тероризує Ватикан здійсненням давніх погроз, виявляється фікцією, карколомною інтригою секретаря Папи, в чиїй голові жадання відродити віру в Бога виродилося у різницьке шоу.
Ден Браун знову спробував взути пантофлі Умберто Еко, але сталося так, що ці пантофлі у дорозі позлітали й десь загубилися. І замість того щоб влаштувати інтелектуальну орґію в детективній структурі, Браун вимушений наприкінці визнати, що написав історію звичайного божевілля. Тому, «повісивши» жахливі вбивства чотирьох кардиналів і самого Папи, загрозу знищення світового центру католицької Церкви й перспективу технологічного апокаліпсису на шию пересічному релігійному фанатику, Браун вдається до неджентльменської серії ударів після гонгу. Письменник повідомляє читачеві, що знавіснілий камерарій Папи насправді був його рідним сином. Після цього одкровення янголи і демони танцюють гопака і міняються футболками. Примара зовнішнього ворога остаточно розвіюється, а все зло локалізується у стінах Ватикану. Якщо демони справді існують — шукайте їх не поміж прихильників середньовічних орденів, а поближче до святих місць, гигоче на прощання Ден Браун.