Два крила Хоткевича

Очевидно, Захід і Схід України поєднати виявилося легше, аніж соціалізм і українську ідею. Музеї Хоткевича є у двох протилежних кінцях України — на Харківщині і на Івано–Франківщині. Правильніше, на Івано–Франківщині такий музей лише створюється — у Криворівні збереглася хата, де Хоткевич прожив шість років.

Співець соціалізму й України

У селищі Високому на Харківщині зберігся будинок, звідки Хоткевича у лютому 1938–го назавжди забрали чекісти. Народився цей світлий чоловік у Харкові 31 грудня 1877 року. «Батько мій був граф, потомок великих і славних гетьманів Хоткевичів. Правда, він служив поваром, але то внаслідок родинних інтриг (вони ж усе інтригують, оті вельможні пани), — згадував Хоткевич. — Мати моя теж була графиня, Сумського в’єзду Харківської губернії. Між іншим, зазнала ще кріпацтва й добре його пам’ятає... Розказувала мені матуся, як вони переїхали до Харкова шукать долі, як я народився, а грошей нема, батько не знайде посади». Ось на таких «дріжджах» виростав літератор, мистецтвознавець, композитор і бандурист, історик і етнограф. У 1900 році він закінчив Харківський технологічний інститут. У студентські роки опанував гру на бандурі і так захопився, що створив цілу школу бандурництва для молоді. Разом з Опанасом Матюшенком (згодом організатором повстання на панцернику «Потемкин») ставив вистави, мандрував пам’ятними місцями козацтва. Перейнявся соціалістичними ідеями. Його навіть на рік виключали з інституту, як неблагонадійного.

У 1905 році «засвітився» як революціонер, довелося емігрувати до Галичини. Коли в 1912–му повернувся до Києва, його тут же заарештували і вислали за межі України. На малу батьківщину повернувся аж в роки української революції. Радянську владу сприйняв щиро й привітно, як захисницю бідноти і трударів. Ці ж теми червоною ниткою єднають чи не всі його твори. Пише книжку і статті про українські народні музичні інструменти. Створює музичні етюди про козацтво. Знімається у фільмі «Назар Стодоля» в ролі кобзаря Кирика. Працює над тетралогією про Тараса Шевченка «З сім’ї геніїв». Дві її частини видавництво передало на рецензію «головному українізатору» Миколі Скрипнику. А він у 1933–му наклав на себе руки... Чомусь вважається, що саме тексти про Шевченка стали поштовхом до арешту Хоткевича. Насправді ж, саме його життя, що іскрилося творчістю й українською самобутністю, дратувало «диктаторів пролетаріату».

Від початку 1930–х його критикують у пресі, звинувачують у «буржуазному націоналізмі», його твори не друкують. «Як мені далі жити, — пише Гнат Мартинович до різних інстанцій. — Мене позбавили праці і хлібних карток. Ми голодуємо. Я спроможний купити лише один кухоль квасолі на день, із якої варимо на всіх юшку... На двох дітей маємо тільки одну пару чобіт, а їм же треба ходити до школи... В нас нічим топити... Вода в хаті замерзає...». У лютому 1938 pоку Хоткевича заарештували як «учасника антирадянської української націоналістичної організації» А 8 жовтня того ж року розстріляли.

Нині в селі Високому — Музей Гната Хоткевича. Коли донька Гната Хоткевича Галина вперше приїхала сюди з Франції, у їхній хаті мешкали чотири сім’ї. Завдяки невтомній праці світлої пам’яті Петра Черемського, харківська адміністрація посприяла переселенню частини мешканців і в двох кімнатах розмістили перший в Україні Літературно–меморіальний музей Гната Хоткевича.

Музей у Криворівні

«У Криворівні Гнат Хоткевич збирався зупинитися на рік, а прожив тут шість років», — розповідає краєзнавець, учитель криворівненської школи Іван Зеленчук. Після барикадних подій у Харкові 1905 року Леся Українка допомогла Хоткевичу нелегально перейти кордон між Російською та Австро–Угорською імперіями. У Львові етнограф Володимир Гнатюк порадив йому поїхати у Криворівню. Згодом Хоткевич писав: «Коли я приїхав на Гуцульщину, то роззявив рот. Шість років ходив із відкритим ротом і виїхав з відкритим ротом». Поселився художник у господаря Петра Потяка. Хата мала великі хороми, одну з трьох кімнат винайняв Хоткевич. Майже рік тут у нього мешкав Лесь Курбас.

Господарі років 30 тому побудували на місці старої хати нову. Але збереглася хатчина на мальовничому пагорбі, під яким шумує гірський потік. Мабуть, Хоткевич не раз встановлював там свого мольберта і малював.

Власником хатчини сьогодні є скульптор і кераміст Микола Процюк. Під його керівництвом у селі відремонтували 200–літню хату–гражду, в якій збиралися розмістити музей.

У хаті — три кімнати, вистачить місця і для експозиції, і для відпочинку «паломників історичними місцями України», художників, письменників. У хаті збереглися автентична піч і лавиці. Експозицію можна буде збагатити фотографіями, побутовими речами початку ХХ століття і картинами Гната Хоткевича. «Ми хотіли б у цьому музеї відобразити дві грані його таланту — художника і письменника, бо «Камінну душу» він тут написав, — розповідає Іван Зеленчук. — Хоткевич як театральний діяч представлений у музеї села Красноїлля, де в 1910 році Хоткевич організував гуцульський театр, що з виставами їздив у Чернівці, Харків, Миколаїв, Одесу, Краків, Москву».

Екскурсія на висоті Карпат

«Криворівня, село над річкою Чорний Черемош, була творчою українською столицею, де в різні роки перебували найвідоміші наші письменники, художники, вчені», — розповідає старший науковий співробітник Музею Івана Франка, що в Криворівні, Микола Дзурак. У 1839 році, мандруючи Галицькою Руссю, у криворівненського священика Андрія Бурачинського зупинявся письменник Яків Головацький. У 1875–му тут побували Михайло Драгоманов і Юрій Федькович. У 1901–му тут у священика Олекси Волянського два дні гостювала Леся Українка, де й зустрілася з Іваном Франком і дослідником Гуцульщини етнографом Володимиром Гнатюком. Михайло Коцюбинський збирав у Криворівні матеріали для «Тіней забутих предків» (згодом тут знімали однойменний фільм Сергія Параджанова). У листі до Максима Горького Коцюбинський писав: «Якби ви знали, яка велична тут природа, яке первісне життя. Гуцули — оригінальніший народ, з багатою фантазією, самобутньою психікою. Скільки тут красивих казок, переказів, повір’їв, символів... Дивлюся, слухаю і навчаюся».

Іван Франко винаймав хату в господаря Василя Якиб’юка. Там нині Музей Франка. У кімнаті, де жив і працював геній, є столик, за яким він писав, автентичний годинник, гуцульський одяг і вжиткові речі.

У 1906 р. придбав собі віллу в Криворівні Михайло Грушевський. У 1917 році, коли російські війська відступали з Галичини, то спалили будинок Грушевського, школу і будівлю «Просвіти». Але будинок згодом відновили — нині там затишний і цікавий Музей Михайла Грушевського.

У Криворівні гостювали Олександр Олесь, Ольга Ко­билянська, Осип Маковей, Ан­тін Крушельницький, худож­ники Іван Труш, небіж Шевченка Фотій Красицький, Сергій Васильківський, Олекса Но­ваківський... У радянські й новітні часи — Юрій Яновський, Михайло Стельмах (написав повість «Над Черемошем»), Андрій Малишко, Платон Во­ронько, Ірина Вільде, Олесь Гончар.

У цьому селі, окрім «Тіней», знімали фільми «Іван Франко», «Олекса Довбуш», «Анничка», «Камінна душа». У 1939–му Олександр Довженко знімав тут фільм «Гуцульське весілля».

Отож музей, навіть більше — Український мистецький центр імені Гната Хоткевича у Криворівні, міг би стати місцем зібрань сучасних митців, всеукраїнських пленерів для художників і «круглих столів» та семінарів літераторів. Може, творча іскра, що запалила колись нащадка славних гетьманів, надихне на творчий шлях і сучасну допитливу молодь.