Олена Костевич: З дитинства точно знаю — Дід Мороз існує

Відома спортивна істина глаголить: звання кращого виграти дуже складно, проте втримати його ще тяжче. Тріумфаторка Афін–2004 у кульовій стрільбі Олена Костевич перевірила цей афоризм на собі. Після золотої медалі на тій Олімпіаді чернігівка наразі не досягла інших гучних успіхів. Але в молодої спортсменки ще все попереду, адже їй лише 22. Тим паче, що наступного року в Пекіні Костевич знову змагатиметься за звання олімпійської чемпіонки — місце на Іграх–2008 вона собі вже забронювала.

«Перемога в Афінах не принесла абсолютного задоволення»

— Таке трапляється часто, що після Олімпіади результати у спортсмена погіршуються, настає спад, — наче виправдовується Олена. — Річ у тім, що через шалену увагу з боку суспільства, засобів масової інформації тренуванням уже не вдається приділяти стільки часу, як раніше. А це порушення режиму, звичного графіка підготовки якраз і призводить до втрати очок у вирішальні моменти.

— Досі вашою «коронкою» була стрільба з 10 метрів. Проте в Пекіні ви змагатиметесь з 25–метрової дистанції. Ви цілеспрямовано почали працювати над новою вправою?

— Минулого року на чемпіонаті світу в Загребі я не змогла вибороти ліцензію в своїй улюбленій вправі. Тож максимально виклалася у другій — у стрільбі з 25 метрів. Поставила мету — і досягла її.

Учасників поділили на три групи, я виступала в першій. А потім близько двох з половиною годин чекала, доки відстріляється решта. Скільки нервів у мене згоріло!... Проте ніколи не бажаю суперницям невдачі і не зловтішаю. Просто спостерігаю за ними з цікавістю.

— Тренер не критикував за невдачу в першій дисципліні?

— За всю кар’єру я засмутила його своїм виступом лише кілька разів. Тож він залишився задоволеним тим, що я здобула ліцензію на Олімпіаду. Це головне.

— Нове амплуа більше до вподоби, ніж звична 10–метрівка?

— Скажу чесно — ні. Проте з’явилася нова мотивація до тренувань. Я змінила зброю, яка мені дуже подобається за дизайном — і мене просто тягне на 25–метрівку. У подробиці технічних характеристик не вдаюся, оскільки вони майже однакові. Зараз у мене пістолет сріблястого кольору, раніше був чорний. Фірма інша, хоча теж німецька. Поки що випробувала його один раз на Кубку України. Як кажуть, перший млинець — нанівець. Хоча й виграла, але не з таким високим результатом, як завжди.

— Тяжче виходити на старт у ранзі олімпійської чемпіонки?

— Звісно. Цей титул — великий вантаж і відповідальність. Хочеться постійно показувати високі результати, бути першою. На жаль, не завжди це виходить.

— Як справляєтеся з цим психологічним навантаженням?

— Виступати завжди було складно. Тож уже навчилася приборкувати нерви. До того ж перемоги додають впевненості у власних силах. Я вже розраховую, який результат можу показати. Та чи буде він відповідати призовому місцю — невідомо. Кожен старт — це нове випробовування, екзамен, де все треба починати спочатку.

— Не набридло?

— Поки що ні. Я сповнена сил, енергії й бажання займатися спортом і далі. Після Афін, коли мета була досягнута, деякий час перебувала з відчуттям невагомості, розгубленості. Та за півроку нові змагання поставили переді мною нові завдання. До того ж та перемога не принесла абсолютного задоволення. Я стала олімпійською чемпіонкою в одній вправі — у стрільбі з 10 метрів. Проте з іншого боку залишилося відчуття, що щось не доробила. От і взялася за 25–метрівку.

— Які подорожі найчастіше згадуєте зі своєї спортивної кар’єри?

— Змагання запам’ятовуються результатом. Від цього навіть залежить, яке враження у мене залишиться від країни, де вони відбувалися. Звісно, Греція дуже подобається. У Італії люблю Мілан — я там виграла Кубок світу, часто ставала призеркою етапів Кубка світу.

«Якось виберуся на полювання»

— Мабуть, зараз посилено готуєтеся до другої в житті Олімпіади?

— Авжеж. Тренуюся в своєму рідному чернігівському залі в бойових умовах. Після моєї перемоги в Афінах змінилося небагато — полатали дах. Проте в залі як було, так і залишається дуже холодно. Тож тренер побудував мені невелику, метр на метр, теплицю — точна така, як на городах. Це ексклюзивний спосіб вирощування спортсменів у тепличних умовах (сміється).

— Скільки робите пострілів за одне тренування?

— Близько ста. Проте багато стріляємо вхолосту, відпрацьовуючи техніку тримання зброї, натискання на курок. Від цього залежить точність пострілу.

— Чия технічна майстерність вам подобається?

— Своя. Мене цікавить лише влучність суперниць. До їхньої техніки придивляється тренер, беручи якісь позитивні нюанси, потім підказує мені.

— Фарт багато значить?

— Звичайно! Для успіху потрібно, щоб зірки зійшлися в певний момент. Проте найважливіше в стрільбі — спокій, витримка, вміння контролювати себе на лінії вогню. На мою думку, це залежить від характеру — навчитися цьому складно.

— На зброї добре розумієтеся?

— До майстра зброї ще не доросла. Проте як користувач можу порадити, який пістолет краще придбати.

— А на полювання ніколи не вибиралися?

— Одного разу мене запрошували, але я відмовилася. По–перше, шкода тварин. А по–друге, влітку проводиться багато змагань, тому ніколи. Восени ж і взимку немає бажання мерзнути. Та, мабуть, якось спробую, аби точно знати, що ж це таке.

— Своє майбутнє пов’язуєте зі спортом?

— Нині навчаюся в аспірантурі Київського національного університету технології і дизайну на економічній спеціальності. Не відкидаю можливості, що колись працюватиму за цим фахом. Хоча... Я така непосидюча, що, може, я й не зможу працювати економістом. Проте можна буде обрати золоту середину — економічну освіту застосувати в спортивній сфері.

«Була слухняною дитиною»

— Чому не переїдете до Києва, адже маєте тут квартиру?

— Без тренера, з яким злагоджено працюємо з першого мого дня в спорті, не можу перебратися сюди. А в нього тут житла немає. Проте я хотіла б жити в столиці, до того ж це зручно. Останнім часом часто доводиться сюди приїздити у спортивних й приватних справах. З іншого боку, мені до вподоби, що Чернігів — спокійне місто, не перенасичене транспортом і людьми.

— Знайшли вже другу половинку, з якою мрієте прожити довго й щасливо?

— У мене є хлопець. Але складно сказати, як наші стосунки розвиватимуться далі. Якщо все складеться, то добре. Останній рік ми дуже рідко бачимося — у нього своя робота, у мене своя. Та він розуміє, що я не можу приділити йому більше уваги. Тож йому доводиться жартувати, що я буду чемпіонкою в спорті, а він — у своїй сфері.

— Чи є у вас ще якась справа, крім спорту, якій ви приділяєте увагу?

— На неї просто немає часу. Коли ж вдається трохи відволіктися від стрільби, намагаюся поспілкуватися з родиною й друзями.

— Де плануєте провести зимові свята?

— Поїду в Карпати. Кататися на лижах не буду, бо це травматичне заняття, а скоро Олімпіада — треба берегти себе. А от на санчатах — можна.

— У дитинстві писали листи Діду Морозу?

— Ні, проте точно знала, що він існує. Батьки завжди запитували мене, що замовити бородатому дідові. Тривалий час від мене приховували істину, хоча я вже здогадувалася, звідки беруться подарунки. Оскільки була слухняною, ніколи не мала проблем ні з поведінкою, ні з успішністю в школі, то регулярно отримувала іграшки. Хоча багато їх у мене не було. Проте всі ті, які хотіла, я мала — ляльку Барбі, «тетріс» тощо...

Ірина ГОЛІНЬКО

ДОСЬЄ «УМ»

Олена Костевич

Заслужений майстер спорту з кульової стрільби.

Народилася 14 квітня 1985 р. у Хабаровську (Росія).

Олімпійська чемпіонка Афін–2004 у стрільбі з пневматичного пістолета з 10 м. Чемпіонка світу 2002 р. в особистих змаганнях. Чемпіонка Європи 2004 р. у команді. Срібний призер чемпіонатів Європи 2003 і 2004 р. Володарка Кубка світу 2003 р., срібна призерка Кубка світу 2004 р.

Нагороджена Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2004 р.).

Тренер — Ігор Черединов.

Незаміжня.