Святкову ялинку перед Нотр Дам де Парі встановили за місяць до Різдва.
Новий рік наближається до Парижа ще пахучішим, аніж зазвичай, ароматом круасанів і гарячого шоколаду. Туристам на Єлисейських полях ніби медом помазано. Традиційні французькі солодощі тут замовляють у кожній кав’ярні. Нестримний аромат ванілі і какао навертає в армію ласунів навіть тих, хто звик лишатися байдужим до «кулінарних вибриків». Єлисейські поля тонуть у вогнях. Із початку грудня і аж до 20 січня оспівані романтиком Джо Дассеном Shamps–Elysees спалахують яскравим світлом, щойно перші сутінки м’яко лягають на тротуари. Кожне дерево переливається різнобарвними гірляндами, Тріумфальна арка в особливій ілюмінації... Так багато світла і посмішок на головній магістралі французької столиці можна зустріти, напевне, тільки зараз. Здається, тут немає чужих: випадкові перехожі посміхаються тобі як давньому знайомому, опівночі під звуки феєрверків тут освідчуються закохані, а ділові люди забувають, що «валізи проблем» вперто чекають вдома на їхнє повернення. У Парижі можна дозволити собі все. Навіть не перейматися швидкоплинністю щастя. Особливо — під Новий рік.
Новий рік промовляє з телеекранів і рекламних постерів, загострюючись ажіотажем передноворічних знижок і лихоманкою подарунків. Парижани скуповують все, що можна подати як святковий презент, і менеджмент як великих універмагів, так і маленьких крамниць перетворює традиційно вихідну неділю на день шаленого шопінгу. Вітрини волають про небачені знижки, покупці радо пристають на пропозицію купити «як ніколи дешево» інколи й не конче потрібну річ. Але хто ж знає, коли ще трапиться така «слушна нагода»? Продавці пакують подарунки у формі величезних цукерок, додаючи туди жменьку цукерок справжніх, присмачуючи процес святковими побажаннями і жартами.
У «Галері Лафайєт» — одному з найбільших паризьких універмагів — не проштовхатися. Елегантні мадам активно порпаються у контейнерах з різним крамом, над яким здіймається табличка з ціною «нижче нікуди». «Мені б ще хустинку», — якось ніби спантеличено промовляє жінка, тримаючи в обох руках яскраві пакунки.
— А де Сесіль?
— Вибирає біжутерію.
— І досі?!
На касах черги, у просторих холах динаміки розбавляють рій людських голосів різдвяними пісеньками, під які хочеться пританцьовувати, особливо оббігавши всі поверхи у пошуках необхідних подарунків. Сивочолому месьє в окулярах привітна дівчина на касі пропонує дістати іншу кредитку, бо на запропонованій коштів недостатньо. Його довгий бордовий шарф ось–ось впаде на підлогу... «О–ла–ла», — традиційно, на французький манер, промовляє покупець, з надією озираючись у пошуках дружини. А сам, мабуть, думає: «І коли цьому святу кінець...»
Із двох свят — різдвяного й новорічного — французи активніше відзначають Різдво. Тож і подарунки, відповідно, готують саме до свят–вечора, чи то пак святкової вечері, яку тут називають «ревейон». Ревейон — пробудження, що символізує не лише народження Сина Божого, а й новий день, і духовне оновлення людини.
— На Різдво французи купують дітям «суттєві» подарунки — те, про що малі мріяли впродовж року і, за ідеєю, мали б заслужити гарною поведінкою і навчанням, — розповідає колишня киянка Алла Лазарєва, яка одинадцять років живе в Парижі. — Дорослі ж, як правило, домовляються, що саме вони хотіли б мати до свята. Зрештою, як і в Україні зараз.
У родині Алли Лазарєвої, директора Інституту масової інформації, й Алена Гіймоля, журналіста газети «Ля Круа» — двійко дітей. «Малі замовили до свята іграшки — на те вони і діти, — сміється Алла. — Жан–Богдан хотів машинки, а Маріанна–Жюлі мріяла про палац для ляльки Дори. Черевички від Дори ми подарували їй минулого разу. У дітлахів своя мода».
Трирічна Маріанна–Жюлі знає, що Пер Ноель — французький Дід Мороз — навідується тільки до слухняних дітей. І залишає подарунки у дитячих черевичках. Їх треба поставити біля ялинки, або перед каміном, і чекати. А ще в Пера Ноеля є компаньйон — Пер Фуетар, дід із різками, який нагадує Перу Ноелю, як дитина поводилась упродовж року, і на що заслуговує насамперед — на подарунок чи екзекуцію.
Різдво для французів — свято родинне. Це Новий рік можна зустріти і в колі друзів, і мандруючи на Північний полюс, але ревейон — то святе. Готуються до нього ретельно і з любов’ю. Ялинка — звісно, символ. На площі біля Нотр Дам (собору Паризької Богоматері) її прикрасили ще наприкінці листопада. Але свято народження Ісуса у французів символізують насамперед креш (creshe) — різдвяні ясла. Маленьким макетом, що зображує сцену появи Христа (по–нашому — шопка) прикрашають оселі. Макет заповнюють фігурками святих. Колись французькі ремісники цілий рік чаклували над креш: біблійні святі, пастухи, Марія. Фігурки вражали яскравістю і розмаїттям кольорів, традицію їх виготовлення передавали з покоління в покоління. І продавали щороку впродовж грудня на різдвяних ярмарках у різних містах країни.
Так відбувається і нині. Крім того, дім французи прикрашають квітами, а над вхідними дверима вішають гілку омели. Вона принесе наступного року удачу. У Парижі майже в кожному районі працюють передноворічні базари. І поряд з ялинковими прикрасами там продають омелу — символ успіху і достатку.
До речі, ви знаєте, що колоди також бувають смачними? Якщо не вірите — сіль ву пле до Франції на Різдво. «Різдвяна колода» — традиційний шоколадний торт — неодмінний елемент святкового столу. Французьке телебачення мене зачарувало... Важко сказати, на що частіше натрапляла, вмикаючи TV5, — на випуски новин чи передсвяткові посиденьки зі знаменитостями, які наввипередки ділилися власними кулінарними секретами. Мушу визнати — «хітом сезону» на каналі був «буш де Ноель» (різдвяна колода). А в продуктових супермаркетах цими днями на полицях не залежувались ні цукор, ні борошно, ні десертні інгредієнти, які можна припасувати в ролі листочків, трояндочок і шоколадних каштанів, які вкривають солодку «колоду» на різдвяному столі кожної французької родини.
— Крім того, святковий стіл парижан неодмінно передбачає устриці, страву із свіжозасоленою сьомгою, паштет із гусячої печінки і класичного різдвяного фаршированого індика, — ділиться «французьким досвідом» Алла.
Кожен регіон, щоправда, увиразнює святкове меню. Якщо на північному сході Франції не мислять Різдва без смаженого гусака, то в Бургундії традиційного індика начиняють каштанами. У Бретані готують гречані оладки зі сметаною, а в Провансі на ревейон подають 13 десертів, обігруючи Біблійний сюжет.
Урочисто зустрівши мить народження Христа, французи залишають трохи «ентузіазму» і для Нового року. Хоча святкують його значно стриманіше, ніж це звикли робити у нас. Звичайно, знамените французьке шампанське має бути відкорковане вчасно, а друзі й родина отримати свою порцію душевних привітань, як і належить. І кожен винороб (а у Франції вино, напевне, не виготовляють тільки ледачі й украй зайняті) неодмінно вип’є на брудершафт з діжки власного хмільного напою. Але вже другого січня французи виходять на роботу, і їм важко збагнути, що таке «постсвятковий синдром» і як можна відпочивати цілий тиждень, занедбавши десятки справ.
Ейфелевій вежі не потрібно чекати новорічних гірлянд, аби виглядати ошатніше. Символ Парижа щовечора запалює свої ліхтарики, приваблюючи туристів, яких, щоправда, особливо й припрошувати не треба. У знаменитий ресторан на самому вершечку вежі потрапити непросто — слід резервувати столики заздалегідь. Колись тут любив обідати Мопассан, бо тільки звідси «не бачив цієї потвори» (і за що письменник так не любив конструкції талановитого Ейфеля?). Про те, щоб пробитися у ресторан вежі на Новий рік, і говорити смішно.
Мої знайомі неодноразово намагалися перетнути там кордон років під символічні дванадцять ударів годинника, але потім облишили цю затію. Хоча багато разів поспіль зустрічають Новий рік у Парижі. «Я цілий рік відмовляю собі у багатьох витратах, проте заощаджувати легко, знаючи, що на тебе чекає Париж», — зізнається Ірина. У Парижі, каже вона, нескладно відшукати ресторанчик, де у святкову ніч почуватимеш себе членом великої багатонаціональної родини. І перші кроки у році новому так романтично зробити, прогулюючись уздовж Сени, випивши «шардоне» із пластикової склянки, яким пригощають абсолютно незнайомі люди. Або, забрівши на Монмартр, замовити художнику портрет власного щастя. Бо в Парижі у новорічну ніч усі почуваються щасливими. І вуличні продавці смажених каштанів, і музиканти в підземних переходах, і навіть «клошари» — паризькі бездомні, які запропоноване незнайомцями бургундське вино дегустують із меланхолійним шармом. «Вон ани, мадемуазель», — вдячно кидають на прощання. Щасливого Нового року...
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
