У кожного зі шкільних часів лишилися спогади не лише світлі. Приміром, про лайливих учителів, скроплені сльозами «трійки» за чистописання, виснажливі кроси, безкінечні контрольні–олімпіади–атестації! Погодьтеся, багато чого у вітчизняній шкільній освіті хотілося би позбутися. Джерелом для таких реформ могла би стати вальдорфська педагогіка, що передбачає виховання дитини в максимально природних і творчих умовах.
Антропософські ідеї визначили специфіку вальдорфських дитсадочків і шкіл, яких нині у світі налічують близько двох із половиною тисяч. Рудольф Штайнер стверджував, що дітям потрібно давати «їжу» не лише для тіла, а й для душі. Саме тому у вальдорфських школах не тільки вчать писати, читати, розв’язувати задачі, а й стільки ж часу відводять на мистецтво (живопис, музику, театр, ліплення, писанкарство...), ручну працю і ремесла (учні будують, випікають, конструюють, вирощують рослини).
Згідно з другою тезою Штайнера, все це дитина може сприймати лише у певний період дня: зранку найкраще займатися науковою діяльністю, пізніше — творчою, потому — працювати на землі. Такий спосіб навчання Штайнер вважав найприроднішим.
А ще у вальдорфській школі зовсім інакше вибудувана навчальна програма: діти з першого класу вивчають іноземну мову, тоді як загальні правила граматики — аж у восьмому. (Водночас загальнодержавна навчальна програма на першому місці.) Підґрунтям для цього є твердження Штайнера про те, що дитина розвивається семиріччями. До семи років вона здатна лише наслідувати дії дорослих, їй непосильно сприймати абстрактну інформацію. Для дітей цього віку найкращими педагогічними методами є казка і гра. Коли згадати, як Василь Сухомлинський вчив дітей абетці серед природи, порівнюючи «р» із росинкою на траві, а «ж» — із жучком, стає очевидним вплив Рудольфа Штайнера на українського педагога.
З семи і до чотирнадцяти років дитина потребує авторитетного наставника. Саме тому до восьмого класу у вальдорфських школах майже всі уроки, за винятком предметних (релігії, живопису, музики...), проводить один учитель. Вікторія Жиленко, три доньки якої навчалися у харківській вальдорфській «Школі вільного розвитку», згадує, що учителька стала для них немовби членом сім’ї. Вона телефонувала їм додому, розпитувала про уподобання дітей, їхній настрій, хвороби, звички.
Третя «семирічка», вважав Штайнер, — це період народження людського «я»: дитина уже може не лише сприймати абстракції, а й аналізувати. Ось чому навчання у вальдорфській школі, яке триває 12 років, закінчується написанням дипломної роботи.
Неймовірно, але іспитів у вальдорфських школах немає. Як і оцінок. Замість них у зошитах Іри Жиленко — записи вчительки: «молодець», «добре», «прекрасно». До речі, ці зошити є одночасно й учнівськими підручниками. «У нашій школі не може бути речей, які створені без участі учня, — розповідає спеціаліст із вальдорфської педагогіки Олександр Топтигін. — Саме тому діти власноруч пишуть свої підручники, тому на лабораторних роботах із фізики ми виготовляємо не окрему деталь, а справжній радіоприймач».
Коли після восьмого вальдорфського класу Люда Жиленко перейшла до звичайної школи, її вчителям було складно збагнути іще одну особливість Штайнер–школи — навчання за епохами. Полягає воно у тому, що протягом певного терміну — епохи — діти вивчають лише один предмет. Приміром, два місяці триває епоха геометрії, потому починається епоха української мови. Сьогоденна шкільна методика — п’ять—сім уроків щоденно, пояснює Олександр Топтигін, не дозволяє учителеві за 45 хвилин викласти нову тему і перевантажує учнів безміром і безладом різнорідної інформації.
Штайнерівські принципи відбилися і на структурі вчительського колективу вальдорфської школи. Тут немає директора чи завуча. Існує лише педагогічна і господарська колегії.
В Україні вальдорфська педагогіка почала розвиватися лише на початку 90–х. Нині вальдорфські школи існують у Києві, Дніпропетровську, Одесі, Житомирі, Кривому Розі, Харкові й Івано–Франківській області.
Харківська «Школа вільного розвитку», створена ще 1998 року, випустила лише вісім класів (більше 250 учнів). Серед причин її закриття професор Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди Олена Іонова, автор першої докторської дисертації в Україні з вальдорфської педагогіки, називає, з одного боку, економічні (умовно кажучи, ця школа була приватною), з другого — брак учителів. Для того, щоби стати вальдорфським педагогом, недостатньо закінчити спеціальні трирічні семінари. «Вальдорфський учитель, — говорить Олена Миколаївна, — не просто вчитель. Для дитини він заміняє і вчителя, і лікаря, і психолога, і батьків». Попри те, учні й викладачі сподіваються, що наступного року в Харкові відкриється державна вальдорфська школа.
Дитячий садочок, який діяв при харківській школі, у вересні відновив свою діяльність. Нині в ньому навчаються лише четверо діток (максимальна кількість — 15). Старшому Паулю — п’ять із половиною рочків, наймолодшому Давиду — два з половиною. Різниця у віці, розповідає вихователька Тетяна Мосідзе, дуже важлива для дітей: старші піклуються про менших, а менші беруть у всьому приклад зі старших. Щоправда, настанови Штайнера про те, що до семи років дитина має рости в одному мовному середовищі, у дитсадочку не дотрималися: Пауль Ферстер, який народився в Австрії (його мама приїхала до Харкова за програмою обміну викладачів), розмовляє німецькою, Тимко Черемський — українською, Соня Дідик — російською. Але, що цікаво, це не заважає дітям і вихователям розуміти одне одного.
Найбільше замилування в дитсадочку викликають іграшки. Ляльки із тканини, із соломи, фігурки із дерева і глини, шишки і черепашки... «У вальдорфському садочку не може бути ляльок Барбі, — пояснює Олександр Топтигін, — тому що вони не розвивають дитячу фантазію». Ольга Черемська, мама Тимка, розповідає, що віддала сина до цієї групи саме через те, що він тут грається натуральними іграшками. А ще для неї важливо, що дитину ні до чого не примушують. «У нас немає занять, як у традиційному дитячому садочку, — підтверджує її слова Тетяна Мосідзе. — Діти не сидять за партами, а ми не виконуємо приписи якихось методичних програм. Розповідаємо і показуємо казки, водимо хороводи, стежимо за явищами природи, разом випікаємо, ліпимо»... Зважають у вальдорфських дошкільних закладах навіть на колір стін (найкращим для дитини є колір квітучого дерева), колір дитячого одягу і форму кімнати (в ній не повинно бути кутів).
Попри те що у 2000 році ЮНЕСКО проголосило Штайнер–школу педагогікою ХХІ століття, кількість міфів навколо неї не зменшується. Вальдорфські освітні заклади часто пов’язують із діяльністю релігійних сект. Олена Іонова зазначає, що насправді у Штайнер–школі можуть навчатися діти всіх віросповідань. Вивчення ж міфів, саґ, легенд різних народів, біблійних сюжетів і відзначення головних народних свят необхідні для морального виховання дитини. Окрім того, вальдорфська педагогіка обов’язково розвивається на національному підґрунті.
Противники вальдорфської педагогіки стверджують, нібито Штайнер–школи — лише для хворих дітей. При вальдорфських школах справді відкривають окремі класи для дітей із проблемами здоров’я. Але головне, вважають вальдорфські педагоги, — зберегти під час навчання здоров’я здорових дітей. Цьому сприяє принцип ритмічності, на основі якого вибудувані не лише навчальний день, а й тиждень і навіть рік.
У травні 2001 року Міністерство освіти й науки видало наказ про впровадження вальдорфської педагогіки в Україні (експеримент триватиме до 2013 року). На моє запитання, чому все–таки педагогіка зі сторічним стажем не викликає широкого інтересу в нашому суспільстві, Олена Іонова відповіла, що на це потрібен час. Доки до українського парламенту не прийдуть випускники вальдорфських шкіл, ця нетрадиційна методика навчання і виховання продовжуватиме обростати міфами.
Вальдорфська школа має синонім — штайнерівська педагогіка. Ім’я Рудольфа Штайнера відоме не лише освітянам, а й філософам, літературознавцям (які знають його як ґетезнавця і драматурга), медикам та фармацевтам.
Як педагог, Штайнер проявив себе у 1919 році, коли очолив у німецькому Штуттгарті школу для дітей робітників тютюнової фабрики «Вальдорф–Асторія» (звідси і друга назва педагогічної методики). Особливістю цієї школи було те, що в ній навчалися діти різних національностей і соціальних станів. В основі методики Штайнера лежить духовна наука про людину — антропософія. Найголовніша теза антропософів — людина неподільна: в ній однаково важливі тіло, душа і дух.
В Україні близькі до штайнерівських ідеї сповідували Григорій Сковорода та автор «філософії серця» Панфіл Юркевич. Представники українського Розстріляного відродження були добре знайомі з антропософськими ідеями, а Лесь Курбас навіть відвідував лекції доктора Штайнера в Німеччині.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
