Пристрасть Кармен, трепетність Коломби...

Останні новинки Молодого — вистави «У полоні Кармен у полоні» та «Голубка» — у репертуарі театру з’явилися майже одночасно. Щоправда, шлях до глядача ці два спектаклі долали, так би мовити, паралельним курсом: «Кармен» вийшла на камерній сцені, «Голубка» — на основній.

Кирило Бін: «Головне — щоб костюмчик «сидів»

Моновиставу за п’єсою Проспера Меріме для Кирила Біна поставив режисер Сергій Швидкий. Симпатія до історії фатальної сеньйорити Кармен для Швидкого — це щось значно більше, ніж сюжет, за допомогою якого режисер прагне продемонструвати свій професійний хист. Очевидно, ця п’єса для нього — такий собі знак «безкінечності», який можна розшифровувати, досліджувати, аналізувати й тлумачити протягом усього життя. Інакше як пояснити той факт, що лише минулого року він ставив цю річ у Центрі Леся Курбаса, а тепер ось знову взявся за неї в Молодому театрі?

Роль Кармен у постановці Швидкого виконує Кирило Бін. Як, власне, і всі інші ролі в цій моновиставі. Аби докопатися до найглибиннішої суті жанру «моновистава», режисер «закидає» актора у вир характерів та образів. Тріскою у цьому вирі Бін не почувався — швидше, вправним плавцем–профі, який із невимушеною легкістю переходить із техніки «брас» на «кроль» і навпаки. На початку історії актор — клоун, блазень, він бачить перед собою публіку і намагається розважити її нехитрими фокусами і трюками, переконуючи глядачів, що іграшкова овечка є дуже розумною дресированою істотою. Але ось лицедій з’ясовує, що переплутав валізи, а тому доведеться приміряти на себе чужі туалети, чужі долі, пластику, міміку, навіть чужу ауру... Червоний ніс на ньому виглядав дуже органічно. Та, з’ясовується, що й костюми Солдата, Долі, Кармен на акторові сидять, наче влиті. Кармен у цій виставі від своїх сценічних колег відрізняється не лише статтю. Режисер та актор ніби «накинули» їй кілька років, ніби зазирнули в майбутнє — принаймні так здалося — цієї жінки, яку всі ми звикли бачити вічно молодою спокусницею. Вона павою походжала серед глядачів, раз по раз нагадуючи їм, що насправді це він, той самий клоун, який переплутав валізи... І потрапив у полон ситуації, як колись у полоні кохання опинилася Кармен.

Мадам Александра Яценко

П’єсі Жана Ануя «Ко­ломба» Мо­лодий театр підготував дуже відповідальну місію — стати бенефісом народної артистки Тамари Яценко. Роль там справді — бенефіснішої не придумаєш: театральна прима мадам Александра. Яка, незважаючи на свою належність до високого мистецтва, не страждає зайвою сентиментальністю й тонкою душевною організацією і в разі чого може бути суворою навіть зі своїм рідним сином. За три десятки років у театрі пані Тамара зіграла чимало найрізноманітніших ролей. Від своєї «візитівки» Проні Прокопівни до ... Свині у виставі «Звичайна історія». З таким «портфоліо» за Яценко міцно закріпилося амплуа комедійної актриси. Але вона регулярно дозволяє собі зраджувати цьому амплуа з якимось іншим, і ці походи «наліво» завжди були доволі успішними.

Виставу «Голубка» у Молодому театрі поставив режисер Андрій Бакіров. А оформити свою ідею візуально запросив художника Олексія Гавриша. Відштовхнувшись від того, що ця історія — про театр, людей театру, Гавриш обіграв тему залаштункового життя. За задумом художника, під час вистави глядачі мусили постійно ловити себе на думці, а чи не за лаштунками вони зараз перебувають... Аби заплутати їх ще більше, Олексій Гавриш навіть відкриває задник, за яким — ще один глядацький зал... Між реальним життям і театром існують і герої цієї п’єси. Ось тільки почуватися комфортно між ними вдається одиницям. Коломба (Лілія Ребрик), провівши свого чоловіка в армію, потрапляє до театру, де служить її свекруха, мадам Александра. І невдовзі розуміє, що образ «тихої овечки», з якого вона не виходила ще вчора, це не зовсім те, до чого варто прагнути. Невістку підтримує і свекруха. Але внутрішній конфлікт Коломби вихлюпується назовні, адже Жульєн любив зовсім іншу жінку...