Наш паровоз «прогризає» кордон?..

Після скандальної приватизації «Луганськтепловоза», коли індустріальний гігант дістався практично єдиному російському покупцеві за символічну ціну, звучало чимало невдоволених голосів. Чи не найгучнішим серед них був виступ тодішньої опозиціонерки Юлії Тимошенко, яка пообіцяла, що неодмінно поверне завод у державну власність. Зайнявши посаду Прем’єр–міністра, пані Тимошенко висловилася на цю тему більше, ніж обережно — мовляв, усі свої обіцянки новий уряд неодмінно виконає. Але й цієї обережної фрази було достатньо, аби нові власники Луганського тепловозобудівного вивели на вулицю власних робітників — протестувати проти реприватизації!

Махаємо гілками — і всі думають, що потяг їде!

...Колектив, переважна частина якого виховувалася в ненависті до капіталістів (які, як відомо, гноблять пролетаріат та іншу технічну інтеліґенцію), доволі щиро підтримав наміри олігарха та його місцевих «економів» не допустити повернення донедавна державного підприємства у державну ж власність. І зрозуміти людей можна. Півтора десятка років майно заводу розкрадалося його керівництвом, а «Укрзалізниця» та Мінтранс замість замовляти вітчизняні локомотиви будували нові та «євро–ремонтували» вже існуючі вокзали (не кажучи вже про маєтки для оточення колишнього «гаранта»). Зрозуміло, що за такої політики заводчани могли хіба що виживати. Чисельність працюючих на заводі скоротилася вчетверо.

З приходом на завод «Трансмашхолдингу» ситуація, звичайно, змінилася на краще. Не так щоб вражаюче, але новий власник зумів створити ілюзію стабільного руху вперед. Як при будівництві комунізму. «У цьому році є замовлення на 30 секцій, у наступному — аж на 110, а далі...» Свого часу таку кількість завод легко давав за місяць.

Як відомо, ще восьмого листопада Вищий господарський суд визнав приватизацію заводу незаконною. Тож на cудову владу вирішили тиснути «народним гнівом». «Ми, учасники мітингу, категорично незгодні з неправедними (! — Авт.) судовими рішеннями, які наносять непоправні втрати репутації України на міжнародній арені», — написали у відозві. Забувши при цьому, щоправда, сказати, які втрати вищезгадана репутація понесла від «праведного» рішення Фонду дер­жмайна, коли всі можливі покупці отримали «відлуп» тільки тому, що не влаштовували чи то керівництво ФДМУ, чи то луганських лобістів «російського» варіанта. У відозві, ухваленій на мітингу (до слова, у робочий час) робітники просять Президента, Верховну Раду і Кабмін «виявити дер­жавну мудрість» — і, треба розуміти, добряче натиснути на суд. В обмін, треба розуміти, на певні поступки. Можливо, навіть з боку Кремля.

Віддамо державі! Але іншій...

Експерти прогнозують: уже на цьому тижні Фонд держмайна (після того як крісло керівника звільнить Валентина Семенюк) може списати на свій рахунок акції «Луганськтепловоза». Шанси оскаржити це рішення, переконані юристи, — мінімальні. Перший заступник голови фракції БЮТ Андрій Кожемякін заявив про це прямим текстом: одним із перших рішень нового «головного приватизатора держави» стане виконання рішення суду.

За словами правників, акції мали бути списані ще влітку. Адже українське законодавство вимагає саме такої процедури — одразу після рішення Господарського суду. Але тоді наш Фонд держмайна подав касаційну скаргу, а судді опинилися під пресом тодішнього уряду Віктора Януковича. Навіть сам Віктор Федорович особисто заявляв під час засідання Кабміну про величезну шкоду та шалені негативні наслідки для всіх і кожного, якщо ми не дамо росіянам того, що вони хочуть.

Представники компанії «Трансмаш–холдинг» (луганське підприємство належить одному з його дочірніх акціонерних товариств — «Керуючій компанії «Брянський машинобудівний завод») не квапляться коментувати свої шанси зберегти контроль над заводом. І переводять розмову з юридичної площини в патетичну — мовляв, про нашу діяльність скажуть виробничі показники.

Натомість справжні плани мільярдера Іскандера Махмудова, власника «Трансмашхолдингу», — доволі радикальні. За інформацією, яка нещодавно з’явилася, блокуючий пакет акцій (25% + 1) Брянського заводу переходить у власність «Російської залізниці». Причому, судячи з названої суми оборудки, виходить, що державна корпорація визначила рівень капіталізації холдингу помітно нижче, ніж той сам себе оцінював. А це може означати що завгодно. Наприклад, продовження практики, коли останні роки держкорпорації Росії підгрібають під себе найбільш привабливі підприємства. Раніше це, щоправда, стосувалося сфери нафто–, газовидобування, електроенергетики і військової промисловості. Але залізнична мережа країни в цьо­му плані нічим не гірша.

До того ж видається дуже характерним той факт, що «Российские железные дороги» не безпосередньо купують акції «Трансмашхолдингу», а роблять це якимось хитрим способом через голландську компанію Breakers Investments із подальшим залученням ще й канадців. Не виключено, що це ті ж самі росіяни, тільки під іноземним прикриттям. Як щось трапиться — «кінців» не знайдеш. Але в будь–якому варіанті ми можемо опинитися перед ситуацією, коли промисловий гігант (на якому, між іншим, і військова техніка вироблялася) опиниться не в приватній власності, бодай і іноземця, а у власності іноземної держави.

КОМЕНТАР

Олександр Рябченко,
директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій, доктор економічних наук:

«Луганськтепловоз» — це приклад поганої приватизації. Держава на цьому втратила близько 150—200 млн. грн. Після ймовірної реприватизації, за моїми прогнозами, «Луганськтепловоз» буде у власності держави не більш як шість місяців. Головне, аби завод купив той, хто більше заплатить. Загалом не важливо, чи це буде український інвестор, чи закордонний. Цілком можливо, ним виявиться його нинішній власник.