За радянських часів нехитрий витвір людства для ідентифікації окремої особи — паспорт — було перетворено на могутній інструмент знущання над людиною. Найбільша частина суспільства — селяни — взагалі була позбавлена права на отримання «серпастого, молоткастого, совєтского паспорта» і таким чином практично не мала можливості покинути свій «концтабір» — колгосп. Усіх решту паспорт прив'язував до місця роботи і місця проживання. Означення місця, де людина мешкає, вилилось у витончену єзуїтську систему прописки.
Незалежній Україні після десятирічної боротьби вдалося зламати цю практику і відмінити у 2001 році вказаний шедевр сталінських часів. Ідейно-правові основи нових цивілізованих підходів до цього питання було викладено в законопроекті народного депутата України Олега Зарубінського «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», який нещодавно було підписано Президентом. Проте, зрозуміло, це не звільняє нас від певних проблем, бо, що не кажіть, але окрема людина, а тим більше суспільство, не можуть існувати у вигляді виокремлених особистостей, ніяким чином не зв'язаних між собою і державою.