Зінаїда Турчина: Ігор Турчин передбачав виступ саме цих дівчат на Олімпіаді...

      Із Зінаїдою Михайлівною Турчиною ми зустрілися в затишному офісі київського клубу «Спартак», президентом якого вона є вже не один рік. Зустрілися і поговорили, звісно, про гандбол. З вуст кращої гандболістки ХХ століття, дворазової олімпійської чемпіонки неодноразово звучало ім'я її чоловіка, видатного тренера Ігоря Євдокимовича Турчина. Розмова почалася з Турчина, ним і завершилася. Справді, дух великої людини ніколи не зникне з цього спорту в Україні, адже справа його ще живе.

      — Зінаїдо Михайлівно, для початку варто оцінити злет української жіночої збірної на недавньому світовому чемпіонаті в Хорватії. Наші дівчата повернулися в когорту найсильніших, посівши четверте місце, але особливо потішило уболівальників те, що підопічні Леоніда Ратнера впевнено застовпили місце на Олімпіаді-2004, причому першими з «ігрових» збірних України, і, можливо, останніми. На вашу думку, збірній просто поталанило чи це був запланований успіх?

      — Ми сприйняли перемогу як диво, у якого є своя історія й свої передумови. 1992 року Ігор Євдокимович під час одного з тренувань поділився зі мною думками щодо юних гандболісток — Вергелюк, Маркушевської і Яценко... «У дівчат велике майбутнє. Впевнений, ці талановиті гандболістки років через десять будуть учасницями Олімпійських ігор»,— сказав Турчин, і наче у воду дивився.

      Великим професіоналом був Ігор Євдокимович. Його пристріляне на гандболі око свого часу зуміло роздивитися і в нас, колишніх спартаківках, тоді ще тендітних дівчиськах, майбутніх чемпіонок світу та Європи.

      Так сталося, що більшість гандболісток цiєї збірної виступали на ЧС-2003 в Хорватії в зрілому віці, коли до гравця приходить спортивна мудрість — уміння мислити тактично, технічно, передбачати хід подій. До того ж атмосфера на змаганнях була вкрай сприятливою для вдалих виступів. Важка перемога збірної України над норвежками лише в один м'яч нагадувала наче з неба послане диво. Але вже після цього матчу багато хто прогнозував, що саме наші дівчата — основні претендентки на здобуття олімпійської ліцензії.

      На наступному етапі головними суперницями були француженки. Це вельми швидка й технічна команда. Ми виступали не в повному складі, проте з майбутніми чемпіонками зіграли на рівних. Якби наші дівчата, які захворіли на грип, були присутні на майданчику того дня, то невідомо, хто б ще переміг в овертаймі чи до нього...

      Утім своє завдання-мінімум українська збірна виконала ще під час попередніх етапів. Уже потім був грип, який буквально звалив з ніг наших провідних гандболісток. Приміром, у Сакади, Цигиці була висока температура. Навіть Радченко не змогла виступити, проте грати треба. Другий тренер Кубраченко через вірус також не був присутній на грі, не зміг підтримати, допомогти збірній.

      Але результат — є. До цього успіху можу додати лише таке: от і здійснилася мрія Ігоря Турчина, виправдалися сподівання багатьох гандбольних уболівальників. Єдиною українською командою серед усіх інших ігрових видів спорту, що братиме участь в Олімпіаді—2004, стала саме жіноча гандбольна збірна.

      — Які шанси наших дівчат в Афінах?

      — На Олімпіаді наша команда — явний претендент на медалі.

      — Ви були особисто присутні на світовому чемпіонаті в Хорватії?

      — На відбіркових зустрічах — ні. Проте сиділа на трибуні й під час півфінальних ігор, і в фінальних матчах. Мене як почесного гостя запросила до Хорватії ЄГФ. Багато хто з авторитетів ручного м'яча потім підходили й висловлювали своє захоплення виступом українок. Було вельми приємно чути, що наші дівчата — героїні чемпіонату й просто молодці.

      — Зараз київський «Спартак» переживає непрості часи, знову відбувається омолодження команди. Хто зі спартаківок може зіграти в Афінах?

      — Скажу і про нинішніх, і колишніх. Кандидатами у збірну на сьогодні є 11 наших вихованок. Це Воронцова, Григолюнас, Макаренко, Ляпіна, Маркушевська, Радченко, Сакада, Сюкало, Яценко, Вергелюк, Борисенко. Навіть Олена Цигиця теж входить до цієї зіркової плеяди, адже свою спортивну кар'єру починала вона як спартаківка.

      — Чи легко відпустили дівчат у збірну їхні закордонні клуби?

      — Було важко. Проте українськi легіонерки, котрі грають за кордоном, підписали угоди. Там чорним по білому написано, що для виїзду на змагання збірної клуб не має права чинити опір спортсменові.

      — Однією з проблем вітчизняного гандболу є масова міграція за кордон. Як перешкодити від'їздові дівчат в іноземні клуби?

      — По-перше, для гандболісток потрібно створити добрі умови, приміром, як у Європі. На жаль, у нас не вистачає грошей, аби утримати дівчат в Україні.

      Серед гравців діє закон, згідно з яким, до 25 років гандболіст має виступати за свій клуб, а вже потім на свій розсуд обирати, куди йти й де грати. Звичайно, ми не обмежуємо дівчат у їхньому виборі. Повірте, якби «Спартак» мав можливість виплачувати зарплатню у, приміром, 5 тисяч доларів й у такий спосіб утримувати гравців, то, безперечно, ми б так і робили.

      — Чи не ображає вас, коли гандболісти змінюють не тільки клуб, а й збірну? Як, наприклад, Олег Великий, котрий тепер виступає за Німеччину, й уже словенка Наталя Дерепаско?

      — Так, це неприємно. Я вважаю, що Наталці боляче грати проти своїх колишнiх подруг. Та бачите результат: українки утерли носа збірній Дерепаско, вигравши путівки до Афін, а от її нова команда — Словенія — навпаки, не виступатиме на Олімпіаді.

      — Що потрібно робити, аби знайти гідну заміну нашим кращим дівчатам?

      — Передусім розвивати спортивні школи з виховання майбутніх гандболісток. При нашому клубі існують спортивний ліцей, школи «Спартак-1» i «Спартак-2». Сьогодні тренери залишають школи через низьку зарплатню й великі навантаження — потрібно додатково володіти навичками психолога, викладача, адміністратора. До того ж із дівчатами працювати складніше, ніж із хлопцями. Вони надто тендітні й уразливі. Особливо проблеми виникають з молодими гандболістками 12—13 років, коли їхній організм перебудовується, що не може не позначитися на грі дівчат.

      — Як так трапилося, що досвідчений і славнозвісний «Спартак» у Кубку кубків нещодавно поступився турецькому «Юскюдару»?

      — У грі з «Юскюдаром» багато хто з дівчат уперше вийшов на майданчик на такому рiвнi, тому, зрозуміло, їм було боязко. У Стамбулі під час матчу-відповіді ми поступилися лише трьома м'ячами, хоча глядачів було втричі більше, ніж у Києві. Професіоналізм приходить із досвідом. Сподіваюся, через три роки «Спартак» демонструватиме інший, кращий рівень гри.

      Де грати? Ось ще одна проблема, яка переслідує український гандбол. Приміщень для ігрових видів спорту — баскетболу, гандболу, волейболу, міні-футболу — в нас не так уже й багато. Не з нашою кишенею й орендувати столичний Палац спорту, постійно зайнятий під виставки, концерти, шоу-програми.

      — Якими на сьогодні є завдання спартаківок?

      — По-перше, у внутрішньому чемпіонаті плануємо посісти традиційне друге місце, одразу після «Мотора». Запорізький клуб на сьогодні є лідером через те, що в його складі грають багато російських легіонерок.

      — У порівнянні з минулими роками матеріальна база «Спартака» стала кращою чи, навпаки, погіршилася?

      — Можу сказати, що вона залишилася у такому ж стані, як і раніше. Взагалі, дякуємо за підтримку Київській міській держадміністрації на чолі з мером Києва Омельченком, міському управлінню у справах фізкультури й спорту. Допомагають «Спартаку» й компанія з обслуговування іноземних представництв, ТСП «Україна», благодійний фонд розвитку гандболу імені Турчина.

      — Яким ви бачите майбутнє українського гандболу?

      — Дивлюся вперед з оптимізмом. Власне, Ігор Турчин хотів, аби ця справа надалі розвивалася й процвітала. Адже український гандбол має величезний ігровий потенціал.