«Він мусив зійти з політичної арени»

У 1990 році В’ячеслав Чорновіл очолив Львівську обласну раду. В’ячеслав Максимович — людина опозиційної натури, вічний революціонер — уперше ступив у владні кабінети. Політолог Кость Бондаренко, нині — директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна — на власні очі бачив той період. Вони також були знайомі з Чорноволом.

«Яким я бачив його в житті, таким він лишився і в політиці»

— Пане Костю, чи можна говорити про два різні прояви Чорновола. Одного — коли він боровся за незалежність, був лідером громадського руху, та іншого — політика вже самостійної України?

— Насправді він мало змінився. На нього наклалися певні обов’язки, він мусив реагувати на владні запити. Але таким, яким я його бачив у житті, таким він лишився і в політиці. Наприклад, та сама категоричність. Хоча часто він діяв дійсно як політик. У тому сенсі, що відчував, де можна обійти якусь перепону, а де можна піти на компроміс. Показова в цьому плані його співпраця з Леонідом Кучмою: критикуючи Президента, він грав із ним на одному боці, наприклад проти Мороза. Чорновіл дійсно йшов на низку компромісів, хоча всередині Руху він поводився більш авторитарно. Він вважав, що треба будувати партію лідерського типу. Рух нагадував нинішній БЮТ: є харизматичний лідер, і всі його мають слухати.

— Але потім був розкол.

— Розкол відбувається тоді, коли в партії накопичується критична маса людей, які мають свої амбіції та інтереси. Насправді я вважаю, що розкол у Русі пов’язаний не стільки з політичними моментами, скільки з економічними. Я постійно відстоюю ту версію, що розкол у партії почався через «Нафтогаз». В’ячеслав Максимович став лобістом створення НАК, він вважав, що Україні потрібен свій аналог «Газпрому». Але в Русі було багато людей, які не хотіли створення такої компанії, бо вона прибирала з ринку велетенську кількість трейдерів. І невдовзі після того, як розгорівся цей конфлікт, Чорновіл загинув.

— Як ви гадаєте, можна було запобігти відколу від НРУ крила Костенка?

— Ні, на той час Чорновіл — безумовна легенда Руху — вже перетворився на стримуючий фактор для партії. Свою роль він уже відіграв. Чорноволу треба було відійти від керівництва. Але його лідерські амбіції стали над політичною доцільністю.

Так сталося, що я тоді писав для журналу «ПіК» статтю про ситуацію в Русі. Вона закінчувалася словами, що Чорновіл мусить зрозуміти: чим швидше він піде з політичної арени, тим більше в нього шансів залишитися національним героєм, а не деструктивною постаттю. І так збіглося, що ця стаття вийшла фактично у день загибелі Чорновола. Мені було, пригадую, не дуже приємно.

Я ж був знайомий із Чорноволом особисто. Я навчався у Чернівцях, входив до Української гельсінської спілки і Спілки української молоді Буковини. Наприкінці 80–х — на початку 90–х постійно курсував між Чернівцями і Львовом, перевозив газети, інші матеріали. Мені доводилося бути зв’язковим між чернівецькою УГС і Чорноволом. Як зараз пам’ятаю, він жив на вулиці Левітана. Дуже скоромне помешкання. Пам’ятаю його в «тільняшці», спортивних штанях. Величезна кількість книг — все фактично завалено книгами. І така манера розмови — категорична, рубленими фразами, запальна.

«Керівництво Чорновола в облраді нагадувало Тимошенко в уряді»

— Яким Чорновіл був у владі?

— Чорновіл чітко знав, що влада дається для того, щоб нею розпоряджатися, а не для того, щоб вона була просто атрибутом.

— Однак, попри усталене переконання, нібито це націоналісти–рухівці керували країною на початку 90–х, Народний рух жодного разу так і не отримав «контрольного пакета» влади.

— Він дійсно не отримав. Але при цьому його вплив на владні процеси був очевидним. Чорновіл завжди був людиною, яка впливає на владу.

— І навіть на Кучму?

— Навіть на Кучму. Леонід Данилович дослухався до Чорновола. І доки була потреба у боротьбі з Олександром Морозом, Кучма працював із Чорноволом.

— Як ви гадаєте, що завадило В’ячеславу Максимовичу перемогти на президентських виборах 1991 року? Україна підтримала незалежність, і саме Чорновіл серед політиків був голов­ним виразником ідеї незалежності.

— Якби президентські вибори відбувалися хоча б через рік після здобуття незалежності, а не в один день із референдумом, Чорновіл мав би непогані шанси.

— Чому рік? Треба було дочекатися, коли люди остаточно розчаруються в комуністичній номенклатурі?

— Не тільки. Йому треба було схилити на свою користь Схід. Чорноволу вартувало більше поїздити Сходом, зрозуміти самому тонкощі цього регіону. Мало кому відомо, але, наприклад, у 1991 році Чорновола дуже активно підтримували директори шахт. Вони покладали на нього якісь надії, сподівалися на зміни. Кравчука не любили. А Чорновола сприймали на Сході як людину, котра готова захищати інтереси українських бізнесменів і директорів. Але ці ідеї ще треба було донести до простих людей.

— Ви мали можливість спостерігати за тим, як Чорновіл очолював виконком Львівської обласної ради. Який із нього був апаратник?

— Керівництво облрадою нагадувало урядування Юлії Тимошенко. Коли вона прийшла до влади у 2005 році, одразу почала з публічних акцій. Чорновіл почав так само. Він дещо перегинав палицю, деякі акції мали надто популістський і показний характер. Але, зрештою, на тлі інших регіонів Львівщина давала не найгірші показники. Враховуючи, що це регіон без великої промисловості, область мала хороші показники на тлі загальної кризи.