«КДБ і Компартію не чіпайте»

Збурювачами спокою стали вельми помітні люди. Доктор історичних наук, професор Національного університету «Києво–Могилянська академія», священик Української православної церкви Київського патріархату Юрій Мицик, письменники кандидат геолого–мінералогічних наук Юрій Шковира та Микола Чабан, журналіст Борис Матющенко. Усіх їх об’єднує нестримний потяг до пізнання України. І на старенькому авто вони «тихою сапою» об’їздили найзабутіші куточки нашої держави.

Згодом мандри не могли не вилитися у спільну книгу нарисів. Назвали її в унісон — «Забутою Україною». Замовлення на видання з 5–тисячним накладом зробило Дніпропетровське обласне управління освіти, себто на це призначалися державні кошти. А видавцем було визначене товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрокнига», де стверджують, що 97 відсотків їхніх видань україномовні. Тож вельми дивно, що з книгою «Забутою Україною» сталася оказія, пов’язана з цензурою. Заступник голови правління «Дніпрокниги» з видавничої діяльності Олена Куценко чистою російською мовою висловила незбагненні претензії до цієї книги.

«Нам не нужно ни об УПА. Ни об УНСО. Ни о КГБ... Поменьше о КГБ и Компартии... Вообще не трогайте их», — пані Куценко у своїх рекомендаціях вельми категорична. При цьому ніскільки не боїться звинувачень у невігластві. Отож обурюється рішуче: «Откуда вы взяли, что в России запрещали выставку картины Ге. Кто запрещал?! Какую картину?!». Насправді ж у нарисі «Монблан перед мурашниками» йшлося про царську заборону експонувати на виставках картину «Розп’яття», що викликало обурення Льва Толстого.

Далі Олена Куценко видає «шедеври» ще крутіші: «... всё в очерке «Старий Угринів» — это липа... Откуда ему (автору) известно, о чём докладывал Хрущёв Сталину? Если бы столько убивали этих галичан, то сколько бы их осталось?». Логіка, дійсно, «залізна». Попри те, що у нарисі всього–на–всього наводиться текст доповідної Хрущова Сталіну про знищення 90 тисяч бійців УПА.

І геть не збагнути, як можна з нарису «Страта Батурина» викинути рядки «В одну ніч квітуче місто було зруйноване вщент, спалене, понищене. Москалі не пощадили нікого з 16000 його мешканців незалежно від статі й віку». Але цьому годі й дивуватися, коли в іншому місці п. Куценко взагалі просить «ліквідувати» цитату з... «Історії Русів».

Автори «Забутою Україною» не знайшли ліпшого виходу, як скликати прес–конференцію і заявити про небачений прецедент політичної цензури. Професор Юрій Мицик і взагалі зізнався, що чогось подібного не зустрічав ще з радянських часів.

Сама Олена Куценко також звернулася до «учасників конференції» з листом, де насамперед повідомила про принципи, якими керується «Дніпрокнига» у своїй видавничій діяльності: не розповсюджувати еротику та секс, не виявляти прихильності до будь–яких політичних партій, не поширювати погляди авторів щодо дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, за мовними та іншими ознаками. Як бачимо, жоден із них у вищезгаданих претензіях не порушується й близько, не говорячи вже про секс чи еротику.

Звісно, хтось може дорікнути, мовляв, вищезгадувані претензії не варто вважати політичною цензурою, оскільки йдеться про приватну структуру. Отож і Олена Куценко висловлює свої власні думки і не є державною особою. Однак автори «Забутою Україною» з цим категорично не погоджуються, оскільки «Дніпрокнига» існує за рахунок саме замовлень державних органів. Поки що ж кожен залишився при своїх інтересах. Розрекламована «Забутою Україною» свого видавця, безперечно, знайде. А приватна «Дніпрокнига» й надалі наїдатиме щоки на держзамовленнях.