Бізнес в Україні має осучаснюватися

На запитання, навіщо українським менеджерам та власникам підприємств потрібна бізнес–освіта, чи можливо будувати бізнес виключно на зв’язках із владою і «тіньовій бухгалтерії» та про конкурентоспроможність українських підприємств відповідає екс–президент Міжнародного інституту менеджменту, народний депутат, один із ідеологів програми БЮТ «Український прорив» та голова громадської організації «Рада конкурентоспроможності України» Юрій Полунєєв.

— Чи справедливе твердження, що в Україні сьогодні дуже мало професійних керівників як у бізнесі, так і в політиці, через що ми маємо такий хаос у цих сферах?

— Безумовно, справедливе. Як і те, що економічна і політична ситуація в країні є наслідком неефективного державного менеджменту, насамперед. Об’єктивно Україна має одні з найнижчих у світі показники з конкурентоспроможності. Так, у рейтингу ВЕФ у Давосі наша країна займає 115–ту позицію серед 131 країни світу, а, за версією IMD–Lausanne, ми на 53–му місці з 55 країн.

— Чи може бути причиною пострадянська спадщина? Адже всі талановиті керівники свого часу їхали до Москви, а тут, по суті, залишалися виконавці, які не розробляли стратегії навіть на рівні республіки.

— Я не пов’язував би неефективність нашої економіки з цими факторами. Швидше, причина полягає в умовах формування українського бізнес–середовища. Як відомо, бізнес в Україні часто виникав у корупційному симбіозі з владою. Тому головним фактором конкурентоспроможності в нас зав­жди була влада — як інструмент отримання привілеїв або контрактів, можливості обслужити якусь частину бюджету, вкрасти гроші з державної казни, провести неринкову угоду, що базується на «домовленостях», тощо. В таких умовах не було потреби вкладати гроші в розвиток людського капіталу, в навчання фахових менеджерів.

— Але якщо наш бізнес буде існувати з менталітетом 95–го року, він не виживе. А в нас досі немає сучасних структур управління. Які проблеми ви вважаєте основними?

— Запитайте у бізнесменів: «У чому полягає ваша стратегія на п’ять років?». Переважна більшість вам скаже: «На п’ять років наперед ми не думаємо». А це означає, що менеджмент відбувається ситуативно, бо правила гри постійно змінюються.

У переважній більшості українських компаній все зосереджується на одній людині — на власнику. Посилюється психологічний тиск на нього, а це призводить, з одного боку, до стану втоми, а з іншого, — до неефективності управління. Саме тому сьогодні власники бізнесу перебувають у пошуку найманих професійних топ–менеджерів, які «не крадуть». Часто управлінців запрошують на «частку у бізнесі». Іноді власники самі йдуть навчатися у бізнес–школи, якщо можуть собі це дозволити.

На жаль, навіть висококваліфікований спеціаліст не зможе ефективно працювати, якщо власник не визначить стратегічні завдання підприємства: що робити далі, як розвиватися? Можна поставити людину з гарвардським дипломом на старий завод з усіма повноваженнями й фінансовим забезпеченням. Але він зіткнеться зі старою системою, із пострадянським менталітетом працівників. І це буде контрпродуктивно, бо один у полі не воїн. У таких випадках власнику потрібно відібрати перспективних людей і відправити на навчання. А вже потім розробляти стратегію розвитку бізнесу.

Сьогодні навколо випускників бізнес–шкіл формується мережа людей, які говорять однією мовою, започатковують партнерські та ділові стосунки. Так можна підвищити конкурентоспроможність не тільки бізнесу, а й країни в цілому.