А ми не проти Чубаря...

«Конфлікт ідеологій» виник у селі Чубарівка Пологівського району, на батьківщині Власа Чубаря, колишнього голови Раднаркому УРСР і міністра фінансів СРСР 30–х років. Хоча згодом він сам став жертвою сталінського режиму (у 1939–му 47–річного Чубаря розстріляли як ворога народу), в облраді та облдержадміністрації вирішили, що не личить селу носити ім’я одного з організаторів Голодомору, як не–доцільно тратитися на пам’ятник і функціонування музею такої суперечливої особистості.

Одначе селяни мало не горою стали на захист свого земляка. Марія Машко, котра з батьками у повоєнні роки жила в хаті Чубарів, проти зазіхання на пам’ять про товариша Власа: «Хай не вигадують: то була добра людина! Батьки казали, що він дуже багатьом допомагав виживати». Категорично проти змін завідувачка меморіального музею Власа Чубаря Вікторія Письменна: «Цей партпрацівник не має провини — її йому приписують! Навпаки: саме Чубарю належить ідея електрифікації нашого краю, саме під його керівництвом збудували ДніпроГЕС...»

Безаргументної версії дотримується навіть сільський голова Валерій Шинкаревич. Одержавши офіційну пропозицію від голови райдержадміністрації Валерія Тоцького, він знову почав апелювати до громади. А старожили йому нагадали, як товариш Чубар присилав для села вагони зерна: «Його вистачало і нашому селу, і сусідам–куйбишанам. Головне те, що не знайдено жодних архівних доказів причетності Чубаря до Голодомору. Перейменування Чубарівки і демонтаж пам’ятника — тільки якщо люди за це проголосують. Начальство вимагатиме — подам у відставку». Сільський голова каже, що «тут не лише політика: на ці переінакшення треба 400 тисяч гривень, а річний бюджет сільради — 640 тисяч. Нашим депутатам що — закрити лікарню, школу чи дитячий садок?».

Можливо, що уродженець Чубарівки дійсно допомагав виживати своїм землякам, однак не з власної ж кишені! Влас Чубар підгодовував одних, руками своїх посіпак відбираючи все до крихти в інших, що є подвійним злочином. Достеменно відомо, що народ України був приречений на вимирання «завдяки» підписаній у 1932 році Чубарем постанові Раднаркому України «Про боротьбу з саботажем у хлібозаготівлях»; завізував товариш Влас і вердикт «Про занесення на чорну дошку сіл, що злісно саботують хлібозаготівлі» з доважком переліку жорстких каральних заходів.

Люди ж виявляють свою традиційну непоінформованість, тому й не хочуть повернути селу ім’я дореволюційне — поміщика Федорова. Не хочуть дослухатися до історичних фактів і депутати сільради. На позачерговій сесії, повідомив «УМ» Валерій Шинкаревич, відхилено пропозицію обласної і районної влади: без згоди громади — ніяких перейменувань!

Упереджено звучав навіть порядок денний: «Про неможливість перейменування сільської ради, населеного пункту, вулиці ім. В. Я. Чубаря та демонтажу пам’ятників і бюста В.Я.Чубаря». На сесії ухвалено також звернення депутатів Чубарівської сільради до Запорізької облдержадміністрації, депутатів обласної і районної рад: «В історії не було однозначно позитивних чи негативних особистостей. Кожен із тогочасних політичних діячів мав право на помилку та її виправлення...» Далі — про повагу до Власа Чубаря старожилів, про те, що «Голодомор — це не його ідея.., вказівки йшли з Москви, він їх лише виконував». Потрібна, мовляв, «людська» реабілітація товариша Чубаря — хоча б тому, що за власні помилки він заплатив як своїм життям, так і життям дружини та рідного брата, яких розстріляли.

Власне громада своє рішення ще не ухвалила, однак депутати–адресанти чомусь називають себе «Ми, жителі села...» і начебто від їхнього імені просять допомогти розібратися в усьому «задля прийняття правильного, згідно з чинним законодавством, рішення»...