Якщо багаті й сильні світу цього думають, як би сьогодні не випити, то простий люд — навпаки: як не випити, коли життя таке собаче? Навіть така далека від правдивості пані, як статистика, яскраво це демонструє: Україна за рік випиває тільки горілки на два мільярди доларів (а це десять мільярдів гривень). А виробництво горілки за останні три роки виросло втричі. Додайте ще до цього неофіційну і ніким не обліковану самогоночку, якою впивається наше село, і контрабандні спирти–сурогати, що течуть неміліючими ріками, від яких згоряють у прямому значенні цього слова навіть молоді люди. Отож п’ємо, і значно більше, ніж колись, а значить, вимираємо. Щодо волинян, то вони не стали винятком із загальноукраїнських правил: уже в цьому році, попри подорожчання алкогольних виробів на 9—13 відсотків, мешканці області на їхнє придбання витратили коштів у три рази більше, ніж на купівлю найнеобхідніших продуктів харчування. Отож п’ємо, навіть не закушуючи. Кожен волинянин за 9 місяців 2007 року на алкоголь виклав із власного гаманця 233 гривні, а на всю решту продовольчих товарів — 560.
Чи змінилося ставлення українського суспільства, і влади зокрема, до проблем пияцтва та алкоголізму? Чи бачать у зеленому змієві державні мужі реальну загрозу національній безпеці? Відповідь на ці та інші дотичні до цієї проблеми запитання намагалася почути від людей, які бачать цю біду щодня, так би мовити, зсередини.