Мамонти свого часу теж бадьоро виглядали...

Традиційний процес читання газет у нашій державі вже найближчим часом може перетворитися на такий собі елегічний спомин про «кращі часи». Друковані видання, принаймні деякі з них, нині опинилися на межі вимирання та цілковитої самоліквідації: шлях до читача їм надійно перекривають ... партнери–розповсюджувачі. Редакція, творячи навіть найгеніальніше видання, насправді робить навіть не півсправи, а значно менше. Після того як примірник газети покидає друкарський цех, у нього є два шляхи: передплата і роздріб. На першому з них палиці у колеса всіх без винятку редакцій вставляє державний монополіст «Укрпошта». На другому — знову ж таки вона та ще ціла низка приватних структур, які активно використовують задля власної кишені переваги єдиного гравця на ринку.

З точки А до точки Б «Укрпошта» не поспішає

Пам’ятаю великі очі моїх колег, коли під час зустрічі в одній із західних держав високопоста­влений чиновник, знайомлячись із кожним, запитував: «Ваша газета ранкова чи вечірня?». Дехто з кореспондентів, особливо з регіональних видань, щиро вважав, що це перекладач так недолуго передає зміст слів господаря. Адже керівництво української пошти за часи нашої незалежності активно бореться навіть із таким поняттям, як «щоденна газета». Відділ розповсюдження «України молодої» щодня приймає телефонні дзвінки від передплатників, які чесно заплатили свої гроші за газету та її доставку. Але нерідко отримують щоденне видання один раз або двічі на тиждень. Дехто не отримує зовсім.

Людині, звичайно, пояснюють: редакція свої зобов’язання виконує — газету друкує і надсилає для розповсюдження. А пошта через «об’єктивні труднощі», постійні реорганізації руйнує весь ланцюжок. Утім передплатникові від цих пояснень ні тепло, ні холодно: він заплатив свої кревні і справедливо хоче отримати товар, а не розповідь про проблеми одного з монополістів.

Іван Кловак із міста Жашків Черкаської області — один із тих, хто про свої проблеми з отриманням «України молодої» повідомив листом на нашу адресу. Видання ваше цікаве, пише чичтач, але наші поштарі носять його вкрай нерегулярно. Із Дніпропетровська до нас регулярно телефонує читач Володимир Гончаренко, який намагається через редакцію вплинути на земляків–листонош і змусити їх виконувати свої обов’язки. Найбільше листів зі скаргами «Шановний редакторе, з’ясуйте, куди зникає ваше видання!» надходить із Харківської, Донецької, Дніпропетровської областей. На Донбасі навіть застосовують своєрідне ноу–хау: передплатила людина нашу газету, заплатила гроші, а отримує зовсім інше, російськомовне, видання.

Намагатися знайти правду у відділеннях «Укрпошти» — справа марна. Що вже казати про місцеві філії, якщо вище керівництво в Києві на всі звинувачення тільки ... ображається. І розповідає про плани на майбутнє та фінансові показники. Натомість «Україну молоду» на лівий берег столиці несуть півдня. І читач отримує її тільки ввечері.

Але найнесправедливіше, що в цій ситуації страждають читачі, які не хочуть платити гроші за «повітря», та колектив редакції, що може втрачати постійних передплатників. Натомість посередник — «Укрпошта» — фактично залишається при своїх інтересах. Державні зв’язківці не раз заявляли: носити газети і журнали їм не дуже й вигідно. Головний прибуток приносять супутні товари, пенсія та реклама. У деяких областях керівники цього відомства пішли ще далі: примушують листонош безоплатно носити рекламні буклети. Безоплатно, звичайно, для рядових листонош. Чи брали менеджери середнього рівня «подяку» від вдячних рекламодавців та в якому розмірі, ніхто не довідається. А сумка у поштарів після реорганізації та скорочення і так виходить непідйомною! Додайте до цього кадрові проблеми через низьку зарплату, відсутність мотивації працювати краще — і ви зрозумієте, якими чужими є газети на цьому святі життя.

Відчинили кіоск — ще гривня з редакції!

Утім придбати газету можна й у кіоску. Це теоретично. Бо низка структурних підрозділів поштового відомства, які мають власну торговельну мережу, навідріз відмовляються укладати з редакцією контракти. Жоден примірник «України молодої» не йде вроздріб через державну поштову мережу в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Миколаївській областях. Без політики тут не обходиться. Деякі обласні структури «Укрпошти» замовляють нашу газету всього по кілька десятків примірників. Мотивація — «У нас по–украінскі нє чітают!». Хоча аналіз читацької аудиторії свідчить про протилежне. Причому в цій же Миколаївській області ринок україномовної преси розвинений доволі добре. Зрештою, телефонні дзвінки «Допоможіть придбати ваше видання!» зі східних, «російськомовних», областей лунають дуже часто.

Допомогти самотужки редакція не може. А у неофіційних розмовах менеджери «Укрпошти» низового рівня скаржаться, що вони б і не проти працювати, але начальство за таку самодіяльність по голівці не погладить. Мовляв, свобода преси — завдання глобальне. Сказав місцевий бос «нє пущать!», значить — все, ви вільні, ідіть й не заважайте! По телефону чітко кажуть, які видання треба підтримувати.

У багатьох областях із газетами працюють приватні структури. Досі наша співпраця виглядала гранично просто: редакція давала на реалізацію продукцію, торговельні організації додавали до неї «свій інтерес». Усім було вигідно, і жодних проблем не виникало. Нині ж працівники прилавка вирішили, що така схема для них надто проста і нецікава. І почали обставляти редакції, мов вовків у загоні, своїми «червоними прапорцями». У Луцьку нам запропонували: окрім того, що гроші за реалізацію нашого видання — справа свята, непогано було б посередникам заробити ще більше. За те, що «Україна молода» буде у кіосках, з нас вимагають доплатити 250 гривень. У Рівному вирішили морально підтримати прагнення сусідів, але місця на своїх «розкладках» цінують вже дорожче — 400 гривень на рік. Тільки за те, що газета там просто буде. Плюс, дорога редакціє, заплатіть додатково 2,5 відсотка — за прийом та обробку газет, сім відсотків — за списання і ще двадцять — за повернення. І це — не рахуючи чесно заробленої торговельної надбавки. Іншими словами, аби нашу газету продавали у Рівному, редакція має продати своє майно, комп’ютери, столи, не платити гроші журналістам і залізти в борги.

Фантазія розповсюджувачів не знає меж. Одесити вимагають платити їм «за зберігання» нереалізованих видань 2,5 відсотка за кожен день. Причому «знаючі люди» підкажуть безліч способів, як зробити, аби навіть найпопулярніше видання на папері виглядало «нереалізованим».

А може, «німця з нагайкою»?

Розповсюджувачі доволі часто влаштовували «гру з цифрами» так званих непроданих видань. Нині ж вони вирішили на цьому озолотитися. Але ж бавитися з ними у піддавки видання, які працюють прозоро, не зможуть — фінансові показники більшості редакцій не дозволять постійно затягувати паски. Тому, як вважають редактори найбільших та найвпливовіших вітчизняних видань, на ринку преси може грянути черговий переділ. Частина видань може зникнути, а їхнє місце займуть партійні газети, преса, яка належить олігархам (та відстоює їхні інтереси), а також державні видання. Вільний ринок преси де–факто перестане існувати.

А оскільки електронні ЗМІ у нас ще особливого поширення не набули — у більшості районів доступний інтернет ще не увійшов у кожен дім, — розповсюдження правдивої, різнобічної, незаангажованої інформації може виявитися під загрозою. Дехто — як приватні розповс­юджувачі — на цьому заробить, дехто — як монополіст «Укрпошта» — позбудеться головного болю та необхідності працювати з неприбутковим товаром. А цензура, якої не існує офіційно, прийде до нас з іншого боку.

Натомість фахівці зі збуту можуть підказати інший, дуже дієвий і стовідсотково ринковий метод «боротьби» із розповсюджувачами преси. Кілька років тому «Укрпошта» почала демонструвати небачені до цього вияви лояльності до видавців і журналістів — апетити значно зменшилися, якість роботи, навпаки, почала стрімко зростати. На український ринок саме намагався вийти один із німецьких операторів, який пообіцяв: він складе достойну конкуренцію вітчизняному поштовому відомству. Але збутися планам «німця» не судилося. Боролися з ним і ринковими методами, і «зовсім трохи» використовували державний тиск.

Якщо ситуація повториться, державний чиновник при цьому не задушить сильного конкурента, а «Укрпошта» вже не буде монополістом, у нас у всіх є шанс розвернути це відомство обличчям до людей. І нагадати, для чого воно, власне, було створено.