Гривня і злотий = один до одного?

До хору експертів та політиків, який скандує «Не будемо російський газ перекачувати до Європи так дешево!», нещодавно додалися дуже впливові голоси. Під час розмови президентів України та Польщі глава нашої держави запропонував колезі об’єднати зусилля і синхронізувати тарифи на тразит блакитного палива територіями двох країн. Причому працювати передбачається дуже швидко і вже до весни наступного року підписати перші документи.

Якщо гуртом — у батька шансів не залишиться!

На перший погляд, пропозиція виглядає дуже логічною: у ланцюжку «продавець–покупець» волею матінки–географії є третя сторона — країни–транзитери. Україна — одна з головних. Адже нині всі намагання Росії організувати альтернативні шляхи постачання газу до багатої Європи зіштовхуються з величезними організаційними та технічними проблемами. Для нас — це великий плюс і додатковий козир у перемовинах.

З іншого боку, ні покупець, ні продавець традиційно не люблять посередника. Аби успішно відстоювати власні фінансові інтереси, транзитерам вигідно об’єднуватися. Зрештою, просте співставлення показує, що ми, продаючи послуги українського газогону, могли би заробляти значно більше. Україна перекачує тисячу кубометрів газу на сто кілометрів за 1,6 долара. З нового року отримуватиме за це 1,7 долара. Натомість сусідня Польща, примушуючи відраховувати їй 2,2 долара, вважає таку цифру грабунком серед білого дня. І планує збільшувати плату до 2,5 долара. А, скажімо, німецькі газовики піднімають ціну за власні послуги до трьох доларів.

Вітчизняна газотранспортна система, яку так палко планують залучити до концесії росіяни, відповідно до договору має перекачувати 110 мільярдів кубометрів російсько–туркменсько–узбецького газу. Насправді ж виходить зав­жди трохи більше. Рекорд — у холодний 2005 рік, коли нашою територією прогнали 121 мільярд «кубиків» газу. Наступного ж року українським газогоном має пробігти 117 мільярдів кубометрів. Шляхом нескладних математичних дій можна легко вирахувати, скільки ми могли б заробити додаткових коштів.

Аби надати своїм планам більшої ваги, до українсько–польської ініціативи єдиних тарифів її автори планують долучити ще й Словаччину та Угорщину. І створити потужне «транзитне лобі», з яким при формуванні ціни так просто не посперечаються ні споживачі, ні видобувачі. А останнім, окрім усього, можна й показати зайвий раз зуби: Росія, попри всі труднощі, не припиняє спроб обійти нашу територію своєю альтернативною газовою трубою.

Змова як різновид захисту

Чи вдасться нашим країнам довести задумане до кінця — питання ще те! Адже у майновому конфлікті країн–важковаговиків та середняків малопідготовлені перемагають рідко. Збільшення вартості транзиту, найімовірніше, доведеться перекласти на плечі власників газових конфорок і директорів промислових підприємств із Євросоюзу. А ті можуть звинуватити східноєвропейські держави у змові і накладати санкції.

«Уперше ідея уніфікувати тарифи з’явилася близько трьох років тому. Тоді вона була цілком здійсненною. Нині, на жаль, реалізувати її буде важко, — вважає директор енергетичних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова Володимир Саприкін. — «Газпром» нині домовляється із кожною державою зокрема, встановлюючи тарифи на газ та його транзит. Польські 2,2 долара за тисячу кубів транзиту можна пояснити тим, що ця держава за власні кошти будує дві газокомпресорні станції».

«Справді, Росія веде своєрідні «візантійські» перемовини з країнами–транзитерами, виторговуючи для себе кращі умови співпраці. «Газпром» домов­ляється за схемою: якщо не погодитеся ви, на це підуть ваші сусіди, — підтримує думку пана Саприкіна координатор групи експертів із виконання меморандуму енергетичного співробітництва України та ЄС Олександр Тодійчук. — Але Україна, на відміну від наших західних сусідів, знаходиться у дещо гіршому становищі».

Йдеться насамперед про уніфікацію тарифів із Росією, яка вже діє між нашими державами. Нині вартість транзиту газу територіями України та Росії є однаковою. Тобто якщо ми підвищуємо ціну транзиту російського газу, автоматично дорожчим стає наше паливо. «Кожна цифра має бути чітко вивірена. Від значного зростання тарифів ми можемо навіть програти, — стверджує Олександр Тодійчук. — Натомість першочергове завдання — поставити у залежність ціну транзиту від вартості російського газу, який ми купуємо. Адже нині газокомпресорні станції, які забезпечують дешевий транзит українським газогоном, споживають велику кількість дорогого російського палива. І через це наша економіка терпить величезні збитки».