Не такий страшний ринок, як його малюють...

Першого січня наступного року спливає дія мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Чи запрацює ринок землі на повну потужність, чи знову включення земель сільськогосподарського призначення у ринковий обіг відкладеться на невизначений термін? Відповідь на це запитання залежить тільки від депутатів Верховної Ради VI скликання.

Стали шахти, і дороги не будують

Органи влади, на відміну від деяких політичних сил, уже давно визнали неминучість формування ринкових важелів управління землями сільськогосподарського призначення. Так, про необхідність запровадження цивілізованого ринку землі в Україні йшлося у Верховній Раді України ще під час парламентських слухань у 2005 році. У травні нинішнього року на інвестиційному форумі в Київській області Президент України висловив упевненість, що країна матиме лібералізований ринок земель, який дозволить іхнім власникам отримати право розпоряджатися земельними ділянками. Підтримує ринкові методи формування земельної власності в Україні і суспільство. Про це свідчать численні соціологічні опитування.

Утім дискусії щодо включення в ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення тривають. І носять вони здебільшого політичний характер. Хоча, як на мій погляд, говорити треба про економічну складову цього питання, яка, безумовно, для суспільства є набагато важливішою. Нагадаю, що 19 грудня 2006 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів». Закон був компромісним рішенням між прибічниками та противниками мораторію. Але сьогодні вже аргументовано можна стверджувати: прийнятий закон негативно вплинув на розвиток економіки.

Адже, заборонивши зміну цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, держава цим самим призупинила розвиток гірничих підприємств, підприємств з виготовлення будівельних матеріалів, будівництво доріг тощо. Так, за даними Держземагентства, об’єкти промисловості, які мають важливе стратегічне значення для регіонів та держави, потребують для розширення 22,1 тис. га земель сільськогосподарського призначення, у тому числі за рахунок земельних часток (паїв) — 5 210 паїв площею 11,9 тис. га та 7,9 тис. га земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у запасі. Вирішення цих питань було призупинено саме дією закону про мораторій.

Звичайно, у шістдесят життя тільки починається...

Ухвалений закон аж ніяк не сприяв розвитку економіки сільського господарства. Без включення земель сільськогосподарського призначення в економічний обіг не доводиться розраховувати на серйозні інвестиції у сільське господарство, довгострокові кредити, капіталізацію господарства. Заборона вільного обігу земельних ділянок означає блокування процесів створення оптимальних за розмірами та конкурентоспроможних господарств ринкового типу. Крім того, блокується процес оптимізації землеволодінь і землекористувань приватних сільськогосподарських підприємств, що виник за час впровадження земельної реформи.

Отже, можна стверджувати, що продовження дії мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення продукує стагнацію відносин на селі, створює загрози продовольчій безпеці країни.

Негативно вплинув закон і на соціально–економічний розвиток села та добробут селян. Ті, хто прикривається сьогодні псевдогаслами захисту селян–землевласників від глитаїв–капіталістів, не можуть не знати, що 60 відсотків населення, котрі отримали держакти на право володіння землею сільськогосподарського призначення товарного виробництва, — це люди похилого віку. Чи дочекаються вони того моменту, коли їм нададуть право вільно розпоряджатися своєю власністю? Більшість із них не мають належних професійних знань, досвіду, фізичних можливостей і просто здоров’я, щоб самостійно займатися хліборобською працею в товарному ринковому середовищі. Їхні спадкоємці проживають переважно в іншій місцевості і не збираються самостійно працювати на землі. Селяни старших вікових груп не зможуть сподіватися на забезпечену земельною власністю старість, якщо не матимуть можливості її реалізувати за справжньою ринковою вартістю. Зняття мораторію, на мій погляд, також відновить соціальну справедливість. Адже Конституція України стверджує, що власністю, в тому числі й на землю, можна володіти, розпоряджатися, управляти на особистий розсуд.

Чому бідний? Бо мораторій!

Водночас мораторій на купівлю–продаж сільськогосподарської землі в Україні не стримує операції з купівлі сільськогосподарської землі, а породжує тіньовий ринок. Унаслідок цього втрачають селяни–власники, які отримують при незаконному продажу земельних ділянок значно нижчу ціну порівняно з умовами відкритого ринку; втрачають орендатори, які отримують занижену орендну плату за землю; втрачає держава — від несплати податків за операції з сільськогосподарською землею; втрачають сільськогосподарські виробники та аграрне виробництво загалом від неможливості залучити землю в економічний обіг та отримати іпотечні кредити.

Якщо аргументи економічної доцільності зняття заборони на купівлю–продаж земель сільськогосподарського призначення візьмуть гору і мораторій буде скасовано, важливо врегулювати права сторін на земельному ринку, створити механізм купівлі–продажу, розробити єдину інтегровану систему реєстрації землі, а також забезпечити чесний і відкритий процес продажу землі та допомогти селянам, які володіють земельними паями, отримати стабільний прибуток. Селяни повинні знати справедливу ціну за свою землю.

Перші п’ять років – не продавати!

Захищати права землевласників, серед яких є і держава, мають закони. І їх напрацьовано вже чимало. Крім прийнятих і загальновідомих, ще з десяток чекають своєї черги у Верховній Раді. Серед підготовлених, але не розглянутих документів — закони «Про ринок земель», «Про іпотеку», «Про земельні іпотечні банки», «Про цінні папери», «Про земельні біржі», «Про державний земельний кадастр», «Про порядок проведення земельних торгів та аукціонну діяльність», «Про фонд земель державної власності», «Про зонування земель».

Першочерговими є закони України «Про державний земельний кадастр» та «Про ринок земель». Відомо, що в ході роботи над останнім закон трансформувався в окремий проект закону України «Про ринок земель сільськогосподарського призначення», який готується до подання до Верховної Ради України VI скликання. Хотілося б, щоб у новому документі були передбачені й певні обмеження на володіння земельними ділянками сільськогосподарського призначення та їхній продаж. Наприклад, наявність фахових знань та досвіду сільськогосподарської діяльності у потенційних землевласників, які хочуть вести товарне виробництво. Необхідно ввести й обмеження на розміри земельної ділянки, яку набуває у власність як фізична, так і юридична особа. Ці обмеження, у свою чергу, запобігли б нераціональному використанню земель, зменшенню родючості ґрунтів».

«Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави», — зазначено в Конституції України. Тож, щоб вона залишилася нашим нащадкам у спадок як основне національне багатство, треба закріпити право набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише за громадянами України та юридичними особами України. А переважно купівлю земельної ділянки сільськогосподарського призначення треба надати користувачам цих земельних ділянок.

Щоб запобігти спекулятивним операціям на земельному ринку, необхідно, на мою думку, встановити диференційований розмір державного мита за перепродаж ділянок протягом перших п’яти–семи років. А зміну цільового призначення таких земель заборонити протягом 10—12 років.

Ці заходи, на мій погляд, захистять і землю, і самого землевласника.

Микола НЕГРИЧ

економіст