Як я опиралася «колонковому» роману

3 січня

      Важко прийти до тями від перевтоми після новорічних святкувань. Їдемо з чергових гостей, шлунок давить і на мізки, і на язик — ліньки навіть говорити. В метро пощасливилося сісти, тому автоматично дістала із сумки книжку, яку дали почитати в гостях, яку я ж і подарувала на день народження своїй приятельці.  Правду кажучи, я не дуже жадала її прочитати, на бабське чтиво нема настрою. Ой, ну знову ці проблеми — похудіння, обмеження цигарок і алкоголю, бойфренди... У свої 32 — а цій Бріджит Джонс, здається, також 32, ну може 31 — у мене є серйозніші проблеми і вже навіть, на жаль, глобальні катастрофи, щоб перейматися такими нісенітницями. До того ж написано у вигляді щоденника пересічної сучасної лондонської дівчини, яка працює у видавничому бізнесі — стиль життя і коло людей приблизно ідентичні моїм, уф, я вже стільки перечитала подібного. 15 сторінок перегорнула, час убила — моя станція. Може згодом, як настрій буде менш мізантропічним...

4 січня, ранок

      Звечора за звичкою кинула книжку біля канапи, щоб була на похваті, зранку, за звичкою, пошарила рукою по килиму і встромила очі в букви. Рефлекс, одначе. Або відтягування вставання, бо ж робочий день. А вдома ялинка, півпляшки шампанського, різні смачні залишки в холодильнику і рідний диван. Але ж на роботу треба, хай рятує мене від нудьги метро Хелен Філдiнг. Знов сіла, знов читаю. Ой, схоже на зубний біль — це ж серіал «Секс і місто», який я час від часу подивляюсь на «1+1», подружки, бабські розмови, шопінг, усі мужики — сволочі, ну  чому не можна придумати чогось оригінальнішого. Який банальний хід: спочатку щось відбувається, потім Бріджит Джонс обговорює цю подію з двома найкращими подружками, наступна подія — розборки, і так сто разів. Плюс такий самий хід, як у серіалі, — розповідь ведеться від першої особи. Такі собі дівочі рефлексії 30-річної незаміжньої лондонки набагато дотепніше описала Лайза Джуелл у романі «Тридцатник и только», там ще й сюжет є на відміну від простенького щоденного звiту. А тут кожний розділ починається  з вимірювання фунтів і калорій, фунтів і калорій. Здається, я розумію, чому це мене так дратує — худнути треба. Ага, я нібито і мушу ідентифікувати себе з героїнею, вік, напрям думок і все-таке, але ж вона відносить мене до Самовдоволених Жонатиків,  у  той час як Бріджит Джонс — Одиначка, і в неї це два протилежні табори, які протистоять один одному. О, вирулює на соціальну тему, але мені треба виходити, чорт, навіть не помітила, як промайнуло 50 хвилин дороги на роботу. Читаю на ескалаторі, читаю в ліфті, читаю по дорозі в кабінет, читаю в кабінеті, поки не з'являється шеф.

4 січня, день

      Ха, виявляється, мої просунуті подруги вже давно ковтнули цю книжку і більше того, подивилися кіно, зняте за першою книжкою. Підганяю час, щоб швидше «впасти» в метро і дістати цю Бріджит Джонс. Схоже, засмоктує.

4 січня, закінчення робочого дня

      Блін, сісти не вдалося, але терпіти до дому немає сил, буду висіти на поруччях  і читати, цікаво, чим же закінчиться їхній службовий роман із Деніелом. Як точно про День святого Валентина, я точно безнадійний Самовдоволений Жонатік, що забув, якими печальними і суїцидальними були дні 14 лютого, коли тебе нікому вітати зі святом закоханих. О, згадала, кілька років тому на День Валентина мені запропонували руку і серце, а колись привітали аж п'ятеро кавалерів. Моя пам'ять зависла, а моя станція вже тут як тут.

Вдома, вечір

      Ясно, що треба готувати вечерю і читати сину Гаррі Поттера, але я не можу. Я зайнята. Мене нема. О, яке щастя, чоловік із сином на кухні грають у шахи, а я на диван — і читаю чужий щоденник, точніше «Дневник Бриджит Джонс». Я б здивувалась, якби наші видавці ввійшли в першу двадцятку країн, які миттєво переклали цей бестселер на свої мови. Ось де виручає знання сусідської мови, хоч у чомусь користь, і як соромно, до речі, не знати англійської, а так би втнула в оригіналі. До речі, ідея — піду на курси. Ага, ось і соціальна проблема — самотність. Третина сімей в Англії складається з однієї людини. Боротьба за права одинаків, за моральний комфорт, за право на боротьбу за щастя. Все-таки, справді, це проблема у світі, де так багато гомосексуалістів, війн і різних моральних потвор, — знайти свою половину, не формальну, а щоб і кохання, і єдність душ, і сексуальний потяг, й інтелект, і бажано гроші. Хоч на Заході сім'ї і створюють пізно, але, думаю, відсоток жінок, для яких актуальний самотній спосіб життя — дуже великий, і вони в цій книженції знаходять багато схожих правд. А от історія про мамочку Бріджит, якій сивина у голову, а біс — у ребро, мене трохи дратує. По-моєму, авторесса трохи перебирає із екзальтованістю англійських старушенцій, які, втім, теж утікають від самотності, до речі.

5 січня, ранок

      Треба закуповувати продукти і подарунки, завтра на святвечір наші хрещеники принесуть кутю, а їхнi  батьки зберуться погрішити скоромним. Півгодинки «Бріджит Джонс» і я помчуся, щось вона мене надихає. Трохи із невезінням пані Філдінг перебирає, це вже неправдоподібно, особливо нестерпно, коли героїня вважає себе блискучою, оригінальною і розумною, а в цей час виглядає смішно і жалюгідно. Зате в очах нудних клерків — її незграбність тягне на шарм, як казала Ірина Муравйова у фільмі «Москва слезам не верит»: «Ось я, грубувата, так? А в них це називається ексцентричністю, на цьому й стоїмо». Прийти на велелюдну вечірку до друзів своїх батьків у костюмі дівчинки-кролика, коли маскарад відмінили, і всі ці англійські тьоті у цивільних «платтях» — оце драйв. І, схоже, синові господарів, похмурому адвокатові Марку Дарсі, такий поворот симпатичний. Клас, виявляється Марку байдужа його гламурна і глянцева красуня і розумниця-юристка Наташа, він закохався у Бріджит Джонс. Ура! Радію, наче за себе. Радіти нічому — перша книжка закінчилася, час давно перевалив за дванадцяту, а кутю ніхто не відміняв.

6 січня

      Добре, що в мене є друга книжка-продовження «Бриджит Джонс: грани разумного», за  якою теж будуть знімати кіно. Цілий день переймаюсь Різдвом — гості, діти, колядки, посуд, посуд, посуд... Все чисто і блищить, тільки читати немає сили.

7 січня

      Христос народився! На душі благодать, на календарі — вихідний, у холодильнику повно їжі, всі сплять і ніхто не заважає читати Хелен Філдінг. Прекрасно, тепер Бріджит Джонс ще й займається журналістикою — яка нудьга, усі літературні сюжетні ходи, пов'язані з моєю професією, я знаю напам'ять. За що? Якби так хтось працював на телебаченні, як вона це описує, людину вже б давно зжерли з потрохами — а то там такі всі беззубі телевізійники. Пародія на інтерв'ю вийшла чудова, тільки дуже вже неправдоподібно для реалістичного роману. От клятий Марк, чого він піддається на провокації Ребекки і чому це вона така вся впевнена в собі і невідпорна. Знову Бріджит Джонс нещасна, а так хотілося хепі-енду. Є хепі-енд, є! Закохані разом, він любить її, вона любить його, виявилося, що він так само боїться самотності, комплексує, переживає, любить, як і вона, до того ж підсів на різну психологічну макулатуру, за яку сміявся з неї.

      Ну, і як тепер сучасній людині розібратися, де хороша література і де погана. Раніше були показники: солідне видавництво, тираж, позитивні рецензії. Зараз усе те саме може бути у поганої книжки, а хороша література за відсутності Долі чи Фортуни може спокійно нидіти в комп'ютері чи в рукописі, приречена на непомітність. От Хелен Філдінг написала нормальні книжки, правда, дуже захоплюючі, в міру дотепні, жіночі (хоча, виявляється, чоловіки теж осилили «Бріджит Джонс», один мій дуже розумний знайомий охарактеризував ці романи як дуже класні), і вони вмить стали бестселерами, видані у 20 країнах світу. «Дневник Бриджит Джонс» називають одним із найуспішніших літературних проектів кінця 20 століття. До речі, цікаво поритися в Інтернеті відносно авторки. Ага, ось чому мені здавалось, що деякі речі занадто пласкі і журналістські, а не літературні, перший роман починався як жіноча колонка в The Independent. Хелен збиралася написати серйозний роман про різні культури Карибського регіону, а в газеті їй запропонували вести колонку про холосте життя в Лондоні. Знайомий хід — вона придумала персонаж Бріджит Джонс, трохи гіпертрофований, комічний образ, із перебільшенням і від її імені уже розповідала свої історії чи свої спостереження, але чесніше і відвертіше, ніж якби вона підписувалася своїм прізвищем. Карибський роман, у неї не виходив, а колонка годувала свою авторку і дуже непогано, потім вона перекочувала в The Telegraph, потім видавець, якого «нахиляли» видати карибський роман, запропонував дописати роман про Бріджит Джонс. «Я хотіла, щоб це був справжній роман: із початком, серединою и кінцем, і тому вкрала сюжет у Джейн Остен, із її «Гордості і упередження». Я подумала, що цей сюжет уже пройшов маркетингові випробування впродовж кількох віків, та й вона сама б не заперечувала. Ну і, в будь-якому випадку, вона вже померла», — сповідувалась Хелен в інтерв'ю інтернет-проекту «НаСтоящая Литература:::Женский Род». Ось воно що, і роман «Секс у великому місті» Кендіс Бушнел, за яким зняли серіал «Секс і місто» — теж породження газетної колонки. Так що це насправді брати-близнюки. «Книга Бушнел, у принципі, про те саме, що й моя — про холосте життя в столичному місті. Але її персонажі більш упевнені в собі, ніж Бріджит і її друзі. Мені здається, книги про Бріджит Джонс — це книги про сучасну невпевненість у собі, яку породжують постійний перегляд реклами і читання гламурних журналів. Від почуття, що всі решта знають і роблять все набагато краще, ніж ти».

8 січня

      Побігла по відеосалонах шукати касету з Рене Зельвегер, Х'ю Грантом і Коліном Фертом, які знялися в першій серії «Бріджит Джонс». І хоч Зельвегер змусили для ролі поправитися на 9 кілограмів, від другої серії вона відмовлятися не збирається. Невже? Де я не питаю фільм, усі кажуть «Чудовий вибір» і ніде немає, зате в книжковому супермаркеті знайшла обидві «Бріджит» виставлені при вході як найсвіжіші бестселери, і третю книгу Хелен Філдінг «Причина успіху». Просто якийсь бум, що добрався і до нас. Коли наша література зможе такий «бум» експортувати, ось у чому питання, і, коли наші видавці зможуть оперативно їхній «бум» доставляти нам, — ще одне питання. Панове професіонали, ви скривилися — низький жанр? Спробуйте!