«Сейчас в Киеве у власти эти нацики-шмацики»

Днями я йшов Хрещатиком і раптом почув гучні вигуки: «АТВ», геть із українського телеефіру!» І подібні до цього. І побачив на розі Прорізної на ґанку Національної ради з питань радіомовлення і телебачення чималий натовп, який, як я зрозумів, складався з членів партії «Братство» Дмитра Корчинського і певної кількості патріотично налаштованих громадян. Перед вікнами Нацради ще й височів «монумент», складений з десятка телевізорів і такої ж кількості унітазів.

Я знав, що «Братство» дуже полюбляє різноманітні піар–акції, пов’язані з питанням культури, і хотів уже йти далі. Але раптом пригадав, що «АТВ» — це одеський телеканал, репертуар якого мене дуже вразив під час недавнього перебування в Одесі. У пошуках чогось цікавого я випадково натрапив на нього і буквально закляк, вражений тим, що почув із екрана. Наприклад, лунали твердження, що ніякого українського народу взагалі не існує — це просто спотворений різновид російського етносу, а Україна — не більш як географічне непорозуміння.

Від несподіванки я зразу не здогадався записувати ці антиукраїнські перлини, але потім, отямившись, дещо записав. Наприклад: «Сейчас в Киеве у власти эти нацики–шмацики...», «Во Львове сегодня такие герои: Бандера, Шухевич, Гитлер сбоку стоит, Шептицкий с другого боку стоит, и прочие Муссолини. Американцам такое и в кошмарном сне не снилось. Иран на этом фоне будет выглядеть детьми в песочнице. Вы себе представляете — бандеровец с атомной бомбой!» Хрін із ним, яка тут форма викладення! Хрін із ним, зі змістом! Бо де бандерівці візьмуть ту атомну бомбу? Головне — оскаженілий антиукраїнський пафос. Я вже не кажу про такі пасажі: «Виктора Ющенко надо судить за то, что он продолжает раскалывать страну, поддерживая националистов». Або ось: «Западноукраинское быдло понимает только один язык — язык кнута! Не оружия, а именно кнута...»

Кілька днів тому був у Москві і тепер на хвилинку уявив собі, що було б із таким телеканалом у Росії, якби він наважився говорити подібні антиросійські речі. Гадаю, його існування лічилось би днями, якщо не годинами.

Чому ж ми допускаємо на наших екранах таке неподоб­ство? Свобода слова? Нехай! Можна висловлювати будь–які думки, але законами забороняються заклики до насильницького повалення існуючого ладу. А по–суті, антидержавні філіпики одеських чорносотенців–відморозків і є такими закликами. Нехай не прямо, а в нібито мовному плані, але звучать заклики до об’єднання російськомовних областей, та і всієї України з Росією. Поки не кажуть «Давайте об’єднуватись», а тільки «Як було б гарно, якби об’єдналися», але я слухав цю гидоту лише один раз. Не виключено, що в інших передачах було й щось конкретніше.

Мене радує, що хоча б хтось у Києві звернув на це увагу. Хоча б Корчинський зі своїми «братчиками». Нехай і для свого піару. Бо мене дивує смішна страусова політика нашої влади. Адже наші Схід, Південь та Крим — чим не те ж Косово? Ну, сьогодні нас більш–менш любить НАТО, а завтра цей блок потоваришує з Росією... Й що тоді? Не знаю, не знаю... Я б не ризикував. Тим паче що Одеса, у сенсі можливості проявів сепаратизму, — досить небезпечний регіон, і легковажне ставлення до відвертої демонстрації російського шовінізму, гадаю, досить недоречне. Тим більше що закрити цей канал елементарно просто на цілком законних підставах, адже він має ліцензію як суто просвітницького каналу. Повне неспівпадання його статуту з діяльністю — вже привід для позбавлення ліцензії цих нахаб.

Чесно кажучи, справа не лише в «АТВ». Погляньте на програми наших провідних телеканалів: що в них українського, окрім мови? Слава Богу, київські канали поки не займаються антиукраїнською пропагандою. Але вони не займаються й українською. На відміну від Росії, де практично все телебачення (за винятком одного–двох каналів на всю величезну країну) веде пряму і завуальовану імперську (а можна сказати, патріотичну) роботу. І досягає своєї мети. Ті канали, які не згодні з диктаторськими замашками Путіна, з культом його особи, теж не кидають каміння у бік російської державності як такої. Вони тільки прагнуть досягнення державної могутності іншим, демократичним шляхом. А у нас? Із одного боку, постійне мовлення з Москви, яке часто має антиукраїнський характер, а з другого — повна нейтральність нашого телебачення. Та тут і без усякого одеського «АТВ» рано чи пізно спрацює російська пропаганда. Я зовсім не за заборону телемовлення з Росії. Нехай брешуть. Буває, й кажуть правду, на яку не наважуються наші канали. Але що ми можемо протиставити їхній брехні? Практично нічого!

На Першому Національному каналі, який повинен бути обличчям офіційного Києва, головним чином йде бездоказова, недолуга, часто паточно–сентиментальна, хуторянська балаканина і показуються чи якісь «гоп мої гречаники», чи частіше — російські фільми та телесеріали. Про інші канали я взагалі нічого не кажу, бо у більшості вони — відверті філії російських телекомпаній. Українські фільми там з’являються дуже нечасто.

На жаль, держава практично не бере участі у тій ідеологічній війні, яку вже 10 років веде проти нас Росія. І я ні в якому разі не засуджую нашу сусідку. Вона правильно робить, бо бореться за свої національні, геополітичні ітереси. Для неї Україна є м’яким підчерев’ям Росії, дуже вразливим із воєнної точки зору. Зброєю тут нічого не вдієш. Але шляхом могутнь­ої імперської антиукраїнської пропаганди та тотальною скупкою (нехай і через підставних осіб) наших земель та нерухомого майна можна поставити Україну на коліна чи знесилити її. Так воно і робиться. Шкода, що наші можновладці цього не помічають...

Тому я закликаю всі справді патріотичні сили звернути на це серйозну увагу. І негайно.