Нескаламучена музика

Луганськ має всі ознаки культурного центру, але є особливості. Обласну філармонію, скажімо, тут не можуть відновити вже шостий рік. У Галереї мистецтв замість картин експонують аматорські фальшивки так званого «Музею жертв Помаранчевої революції». І так далі, і тому подібне. Основний вид діяльності Луганської обласної ради — невпинна боротьба за права російської мови. Тому під її вікнами мови Пушкіна і Толстого ви не почуєте. Молодь, що окуповує вечорами центральний сквер міста, спілкується переважно за допомогою лексики, яку лінгвісти сором’язливо називають ненормативною. Так, до слова: в народі цей сквер носить більш ніж промовисту назву «Дураковка». І не треба думати, буцімто за межами «Дураковки» місцевий «діалект» набуває «нормативності»...

Вісники Неба

«Angelus» («вісники») — це назва ансамблю духовної музики, адресою якого умовно можна вважати Луганськ. «Умовно» — бо присутність їх у буденному житті міста, як субстанції безтілесної, ніяк і ніде не зафіксована.

— Ми, коли об’єдналися, пішли второваною доріжкою — в управління культури облдержадміністрації. Нас прослухали й сказали: «Гарні ви дівчата; змініть репертуар — і ви нам станете дуже потрібні». Нормально! Після того випадку ми до них більше не зверталися.

Серед обов’язків Олени Швець у колективі є й таке — представляти «Ангелів» земному світові. Тому розмова наша проходила переважно із нею.

 Хоч у якихось юридичних стосунках із державою ви перебуваєте?

— Ми абсолютно незалежний колектив, за що й вдячні нашому анархічному часу.

«Незалежним» колектив є не лише від державних структур, а й від законів фізики, економіки, ба — навіть звичайної людської психології.

Мало того, що ми всі жінки — ми ще й жінки творчі, емоційні. За законами психології, колектив, де п’ятеро лідерів, не може існувати. А ми не тільки існуємо — іде ще й якийсь розвиток.

 Може, секрет у тому, що живете ви в різних містах?

— Було й таке припущення. Узагалі, якби нас загнали в якісь офіційні рамки, мабуть, тоді б усе й заглухло. А так... Наша спільна думка: якщо ми не розбіглися за дев’ять років — отже, це комусь потрібно. Дівчата ж зайняті гранично. Ось Оля зараз побігла — вона йде на роботу о сьомій ранку, приходить о десятій вечора.

Ольга Шумакова — гітаристка ансамблю. Викладає у музичній школі і в Інституті культури, а ще є регентом церковного хору. Прийшла разом з Оленою, але за півгодини мусила нас покинути. Зібрати ж «Angelus» у повному складі — це за межами досяжного: дві сестри Хлопові — Вікторія та Ірина, постійно мешкають у Донецьку; Ірина Лаптінова навчається в Паризькій консерваторії (хоча «парижанка» — це, так би мовити, гравець запасний). Луганчанки — лише троє.

Ця трійця доволі відома і за межами Луганська, але — кожна персонально. Шумакова починала в бардівському русі. Про флейтистку Ольгу Соболєву газети писали як про... янгола. Ні, насправді: аби назбирати грошей на флейту для своєї учениці, зовсім молода тоді викладачка музичної школи два роки відмовляла собі в усьому. І які роки — 1997й, 98й, 99й. Їздила за кордон, грала на площах та в підземних переходах європейських міст... Потрібного мінімуму — 500 баксів (згадайте, які це були гроші для того часу!) зібрати не змогла, але знайшлися люди, кого ця історія зачепила. І хто погодився продати інструмент за ту суму, яку дівчина змогла заплатити.

А Олена стала знаменитою під подвійним прізвищем ШвецьІтозава. Кілька років тому «Янголи» опинилися в Братиславі. Середньовічна площа, середньовічна музика, оригінальні костюми виконавиць — професійний фотограф, що працює відразу на кілька світових видань, Такаші Ітозава просто не міг пропустити такого видовища...

 Якою мовою ви лаєтеся з чоловіком?

— Англійською.

Олена — єдина з колективу, хто не має музичної освіти. Вона закінчила медичний університет і працює... перекладачем (друга її освіта). Англійська — мова міжнаціонального спілкування в українсько­японській родині Ітозава. Хоча їхні діти, дочка Ріка і син Наокі японською розмовляють. Особливо коли провідують своїх токійських дідуся й бабусю...

Gaudete!

У процесі спілкування мене кілька разів поправляли: музика, яку виконують «Angelus», не церковна — духовна. Цю різницю я, здається, зрозумів, коли мова зайшла про українські колядки. Але, звичайно, не лише колядки складають їхній репертуар. Мабуть, найбільшою екзотикою для непідготовленого слухача є велика кількість творів середньовічних європейських авторів.

 Як виникла ідея створити ансамбль саме такої спрямованості? І як ви познайомилися?

Ольга Шумакова: — Один одного ми знали, в основному, з дитинства. Віка, Іра Хлопові були учасниками дитячого ансамблю «Забавушка». Тоді й з Лєною познайомилися. Потім я пішла працювати в Першу музичну школу і там зустрілася з Олею Соболєвою. А потім зійшлися вже як керівники дитячого ансамблю. Віка ним керувала, я їй допомогла підіграти... Коли зустрілися, виявилося, що в нас спільні інтереси. Кожен небайдужий до певного музичного жанру, і в той же час кожен мав певний репертуарний багаж.

Олена Швець: — Почалося з того, що Віка Хлопова була органісткою в костьолі. Він тоді ще існував у Канадському центрі (відкритий за допомогою Канадської амбасади ще в 1992 році, Українсько­канадський культурний центр з тих пір є прихистком для всіх течій у Луганську, які випадають зі стандартів «совка». — М.Б.). І ми відкрили для себе цілий пласт забутої культури. Тієї, що 70 років була взагалі закрита. Зіткнулися з тим, що відомі поети — Пушкін, Державін, Мережковський — писали дуже глибокі вірші на духовну тематику. А паралельно знайшли багато такого, що пересічному слухачеві було недоступне.

 З яким твором уперше вийшли на публіку?

— Ми вперше потрапили на фестиваль Марії Конопницької у Пшедбужі, в Польщі. З дитячим ансамблем. І вже там виникла ідея виступити як самостійний колектив. Ми тоді ще й «Ангелусом» не називалися. Віка написала музику на вірші Конопницької «Колискова померлому синові». Присмеркова така поетеса. А взагалі першою була написана пісня на вірші Плещеєва. Чесно кажучи, важко сказати, звідки в нас береться репертуар. Нас п’ятеро, і часто буває так, що в Олі Соболєвої лежала музика без слів, а в мене лежали слова. Зустрілися, об’єднали... Єврейську пісню «Мир вам, янголи, що несете мир» принесли люди.

 А можете сказати, який твір у вашому репертуарі най­старший?

— Найдревніший наш твір — ХІІІ століття. Gaudete! «Радуйся!

«Янголів» я зміг почути лише на CD — у Луганську вони не виступали з 2002 року. В ансамблю багато міжнародних нагород, однак його жанр — не той, яким захоплюються ефірні ЗМІ. Візьму на себе нахабство стверджувати, що таких чистих голосів я давно не чув.

Credo

Орган у Луганську «законсервований» у тій самій філармонії, що реставрується. Виявилося, все простіше: Вікторія Хлопова грає на органі в донецькому костьолі.

 Що робить у костьолі жінка з таким некатолицьким прізвищем?

— А ми троє — католички. Вікторія, Ірина і я. Кожна прийшла до цього власним шляхом, хоча, в принципі, однаково. У мене був довгий період шукань. Рік була в протестантів. Здалося надто дрібно, надто поверхово. Православ’я на той час здавалося для мене закритим. І цілком випадково мене привели на службу — приїздив католицький священик — і мене вразила простота, доступність і в той же час — присутність якогось сакруму...

Такі слова тим дивніше було почути, що тількино було сказано про Шумакову — регента хору в православному храмі. А серед нагород ансамблю є й від московських православних організацій.

З Олею в нас не було жодних конфліктів на цьому ґрунті. Навпаки, я вважаю, в нас іде взаємозбагачення: культура західна і культура східна в нашому ансамблі знайшли такий синтез... І якось так виходить, що останнім часом нас уже двічі запрошував московський Духовнопросвітницький центр на фестиваль православної духовної музики. У нас є ціла теорія, що існує музика деструктивна і музика, що створює. Є зразки прекрасної класичної музики, написаної по канонах, які діють руйнівно. Той же Вагнер, той же Шостакович у певні моменти свого життя. А є... От Рибников написав якусь музику до мультика про сімох козенят, а слухаєш — і катарсис якийсь відбувається. На нашу думку, музика — вона вже існує, вона вже кимось створена. І є люди, наділені талантом уловлювати цю музику. В залежності від того, наскільки в людини душа нескаламучена, і відбувається передача музики чисто. І навпаки. Як у Андерсена, великого богослова, Кай бачив речі у викривленому світлі...

У Польщі «братки», очевидно, такі. На відміну від наших, їх, як нап’ються, тягне до духовного.

 І ніхто вам не пропонував опіку?

— Будь­яке покровительство буде пов’язане з тим, що рано чи пізно нас почнуть гнути й ламати. Ось ми почали працювати з Духовнопросвітницьким центром — і вже відчули певну несвободу: «Латиною не співайте, польською...» Спасибі їм, що вони прийняли нас у Москві, дали можливість висловитися. Але залишатися в рамках цього — значить втратити щось своє.

Волелюбство у «Янголів» настільки розвинене, що в них навіть немає номінального керівника.

— Така особливість нашого колективу. Кожний виконує певну функцію, тільки самі функції міняються. Ми зуміли досягти повної узгодженості. Ми, звичайно, лаємося, але ніколи не було того, щоб хтось заявив: має бути так, і тільки так!

P. S. Поки готував цю розповідь, надійшла інформація: з Галереї мистецтв «Антипомаранчевий» псевдомузей таки виштовхали. Достроково. Може, не все в нас так безнадійно?