Свій хімзавод я вже продав!..

Позавчорашній вечір остаточно розвіяв ілюзії вітчизняних газових оптимістів. А заодно й усіх, хто вірив у щире бажання та здатність найбільш прокремлівського урядовця, міністра палива та енергетики Юрія Бойка відстоювати інтереси свого відомства з близькими по духу людьми. Тоді як уся країна із в.о. Прем’єр­міністра Віктором Януковичем хором, мов буддистську мантру, повторювала цифру «160 доларів», пан Бойко оприлюднив реальну ціну попередніх домовлень — росіяни погодилися на 179,5 долара за тисячу кубометрів газу на російсько­українському кордоні.

Кажемо «180», розуміємо — «250»

Для експертів такий результат не став жодною несподіванкою. «Уряд, звичайно, очікував, що буде на двадцять доларів дешевше. Але я прогнозував 185—190 американських грошових одиниць за тисячу кубів. Іншими словами, сталося те, що мало трапитися», — каже директор енергетичних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова Володимир Саприкін.

Утім майже 180 доларів — цифра доволі умовна. Адже саме стільки, нагадаємо, Україна заплатить за газ на власному кордоні. Та оскільки на прикордонних переходах його традиційно споживають мало, а основні користувачі — промислові підприємства — перебувають на певній відстані від синьо­жовтого шлагбаума, то й платити їм доведеться дещо більше. На просте запитання «скільки?» однозначної відповіді нині немає. Навіть оцінки експертів суттєво розходяться. Якщо голова ради директорів Інституту політичних, соціальних та маркетингових досліджень Володимир Бондаренко вважає, що українська індустрія платитиме 210 доларів, то Володимир Саприкін схиляється до значно песимістичніших 250 «у. о». «Це доволі умовний підрахунок, — каже він. — Але, якщо брати за аналогією, яка існує нині, то за транспортування треба додавати близько сімдесяти доларів. Проста арифметична дія і дасть такий результат».

Незважаючи на домовленості, експерти не виключають і форсмажору, який може впливати на оприлюднену ціну. Організувати його для всього українського народу можуть азійські країнитранзитери, територією яких біжить трубами туркменський та узбецький газ. Так, Казахстан уже заявив, що хотів би отримувати за транзит трохи більше, ніж нині. А Узбекистан, якого надихнув приклад Туркменії, що несподівано легко зламала опір росіян і відтепер продаватиме свій газ на сорок відсотків дорожче, вирішив також не пасти задніх. І також піднімати ціну. Тепер між колишньою метрополією та її територіями розпочнеться «битва аргументів». І якщо російські виявляться слабшими, то можуть постраждати наші, українські, інтереси.

Не захочете продавати, відключимо газ...

Навіть 180 доларів за тисячу кубів на кордоні — це вже виклик для промисловості. Саме так тиждень тому вважав виконувач обов’язків міністра економіки Анатолій Кінах. Втім металургія — головний наповнювач експортного бюджету — за словами народного депутата Давида Жванії, вже «звикла» до подорожчання енергоносіїв. Голова правління Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча Володимир Бойко пояснив: у собівартості металу ціна газу не перевищує три відсотки. А якщо використовувати новітні технології, на які останнім часом масово переходять українські промислові «зубри», то не перейде й відмітку півтора відсотка.

Інша річ — хімічна промисловість. «Скажімо, при виробництві певних видів продукції, зокрема аміаку, газ є головною сировиною і становить майже вісімдесят відсотків складу», — каже Володимир Бондаренко. Тому подібні «стрибки» можуть вибити вітчизняних хіміків з колії і з насиджених ніш на світовому ринку.

Володимир Бондаренко навіть прогнозує доволі сумний сценарій: росіяни спробують економічними методами підпорядкувати собі низку підприємств галузі — «Черкасиазот», «Сумихімпром», Одеський припортовий тощо. Зробити це буде доволі легко, адже ці заводи поставлять перед вибором — або через дорогу сировину ти «вилітаєш» з ринку, потужне підприємство розвалюється, держава зазнає мільярдних збитків. Або потрапляєш у власність російських компаній, одержуєш газ за внутрішніми тарифами — і продовжуєш працювати. Але вже під контролем і з відповідною переорієнтацією грошового ланцюжка прибутків. На тлі гарячих пристрастей, коли Одеський припортовий перед позачерговими парламентськими виборами указом Президента зняли з приватизації (за достовірною інформацією, претендувала на нього одна з відомих російських компаній. — Авт.), описана схема не виглядає надто надуманою. Зрештою, схожу схему наші російські компанії чудово втілили у життя з молочною промисловістю. Тільки тоді «караючим мечом» слугував не газ, а російський ринок збуту. Самі керівники хімічної галузі руки не опускають. Вони вже знають, як можна вийти із цієї ситуації — підняти ціни на 17—25 відсотків усередині країни. А за кордоном — газ дорожчає для всіх — ціна аміку і так зросла на третину. Володимир Саприкін також налаштований оптимістично: «За останніми дослідженнями уряду, аміачне виробництво може витримати таке зростання ціни». Втім, ніхто не заперечує, що результати подібного «стискання» можуть бути плачевними для експорту, який нині найстаранніше наповнює бюджет.

І хто це обіцяв руки поламати?!.

У загалом провальних перемовинах Юрія Бойка у Москві є і одна маленька перемога — російська сторона погодилася платити більше за транзит. Нашою територією, як відомо, йде на Захід майже вісімдесят відсотків російського газу, а це не багато, не мало — близько сорока відсотків усього газопостачання країн ЄС. Щоправда, за свою географічну перевагу ми отримали дуже і дуже маленьку надбавку: якщо раніше Україна брала 1,6 долара за прокачування тисячі кубів газу на відстань ста кілометрів, то тепер отримуватиме 1,7 долара.

«Дуже і дуже, навіть несправедливо мало ми отримуємо за транзит газу», — впевнений Володимир Бондаренко. «Підняття ставки транзиту неадекватне. Уряду Віктора Януковича не вдалося дотриматися паритету у питанні газопостачання», — погоджується народний депутат, член фракції «Наша Україна — Народна самооборона» Анатолій Матвієнко. «Це хоча і незначна, але таки перемога України. Тим паче на тлі ціни на газ. Адже, скажімо, Грузія вже платить 235 доларів на кордоні», — опонує їм Володимир Саприкін.

Але нині, коли під куполом Верховної Ради панують політичні пристрасті, результати перемовин делегації Юрія Бойка розглядаються на кшталт — як би їх швидше та радикальніше скасувати. Друга людина у БЮТ Олександр Турчинов назвав результати домовленостей національною зрадою. А Андрій Шкіль, депутат Блоку Юлії Тимошенко, до речі, без п’яти хвилин Прем’єр­міністра України, заявив: «Новий уряд має переглянути засади співпраці між Україною та Росією у галузі енергопостачання». Схема, за його словами, має виглядати приблизно так: «Якщо ми не можемо домовитися з партнерами про прийнятну ціну, тоді маємо закласти підвищення ціни партнера за транзит».

Сама ж Юлія Володимирівна неодноразово повторювала — вона мріє якнайшвидше спекатися газового посередника, компанії «РосУкрЕнерго», яка наполовину належить російському «Газпрому», а наполовину — фізичним особам. Росіяни до таких заяв ставляться доволі нервово — мовляв, не хочете посередника? Будь ласка, його не буде! Але й дешевого газу також...

Володимир Бондаренко переконаний: головним завданням для Кабміну Юлії Тимошенко, якщо її успішно затвердять на цю посаду, стане ліквідація «тіньових» схем газопостачання до України. При цьому він радить жорсткіше проводити перемовини з партнером, «показувати зуби», оскільки іншого виходу в росіян усе одно немає — розмови про альтернативний газопровід в обхід України залишаються розмовами, і «Газпрому» все одно подітися нікуди.

Сама ж головний кандидат на посаду першого міністра свого ставлення до позавчорашніх подій не приховує: «Росія спочатку погоджувалася на ціну 160 доларів за тисячу кубів. Але, як бачимо, ділки з уряду Януковича після «тяжких та виснажливих переговорів» усе ж змогли переконати менеджмент «Газпрому» накинути нам ще двадцять доларів». І додала: «Як можна назвати таку політику? Газосховища України віддані на поталу тому ж таки «РосУкрЕнерго» за ціною, що у 25 разів менша за реальну. Одразу після формування нового професійного демократичного уряду в нас є шанс розпочати нову конструктивну розмову з російськими колегами. А за повний провал енергетичної політики і сприяння корупції в енергетиці цій команді, яка сьогодні ще називається «в. о. уряду», доведеться відповідати».

А ТИМ ЧАСОМ...

Газовий ОПЕК?
Костянтин ПАРИШКУРА

Французька газета «Монд» днями надрукувала серію публікацій під назвою «Росія Володимира Путіна». Одна мала дуже красномовну назву: «Газпром», озброєна рука Кремля». Автор згадує вже майже історичні події кінця 2005 року, коли була у розпалі російсько­українська газова криза і коли перед членами російської Ради національної безпеки Путін заявив: «Росія не може домінувати у якійсь іншій галузі, окрім енергетики». Сталося це після того, як, нагадує автор, Росію серйозно відтіснили від чільних ролей у світі у галузі гонки озброєнь і їй знадобилася інша зброя. Нею і став «Газпром»...

Вісім відсотків російського ВНП, четверта частина загальнодержавного прибутку від експорту, дає саме ця структура. Нащадок радянського міністерства газу, монополіст, який не зупинився на колишніх здобутках і впевнено просувається у галузі нафти, атомної та електричної енергії. «Газпром», пише «Монд», може собі дозволити використовувати неринкову поведінку: продавати на території Російської Федерації газ собі на збиток — аби завоювати соціальний спокій. Може зберігати низьку ціну на свою сировину для східноєвропейських слухняних сусідів. А також дозволити собі будувати газопровід в обхід «неслухняних» України, прибалтійських держав та Польщі дном Балтики, який на третину дорожчий за газопровід по суходолу. Може тиснути не лише на Україну, коли Путін на телеекранах кілька разів з’являвся перед українською публікою з останніми попередженнями українській правлячій еліті. Дізнавшись про те, що Західна Європа, перелякана поведінкою «Газпрому», стала терміново готуватися до російської «газової атаки», керівництво групи, упереджуючи можливі заходи, стало шантажувати її, вголос перераховуючи можливі контрзаходи. Серед яких — створення світового газового монополіста на кшталт уже існуючого нафтового, але вже під керівництвом російського «Газпрому»...