Коли профспілки стануть лідерами

Складається враження, що багатостраждальну шахту Засядька під свою опіку взяла сама смерть — її «холодний подих» там відчувають набагато чіткіше, ніж запах метану. Ще не встигли підняти на гору тіла загиблих 18 листопада шахтарів, як тут знову пролунав вибух, Його причини, як і попередньої біди, поки невідомі.

В. о. віцепрем’єра Андрій Клюєв швидко заявив, що всіх норм безпеки дотримувалися, в шахту нагнітали азот, і навіть більше, ніж треба для нейтралізації метану...

Проте самі шахтарі й грічничорятувальники, котрі борються з попередніми наслідками, на цю тему говорити не хочуть. Кажуть лише одне: проблема безпеки лежить в іншому пласті. Ті, хто за неї відповідають, можливо, «щільно» працюють з господарями шахт.

Олігархи не винні. Вони лише гроші люблять

Починаючи з кінця минулого століття, мудрі й дос­від­чені економічно­технічні екс­перти попереджали , що в най­ближчому майбутньому нас чекають техногенні катастрофи, що в гонитві за накопиченням первинного капіталу вітчизняні нувориші знехтують всіма можливими правилами безпеки на «прихватизованих» підприємствах, і ніхто їм не стане на заваді — ні Бог, ні чорт, ні профспілки, ні совість і відповідальність перед людьми. Критерій один, найголовніший — заробити більше грошей, ніж вклали.

Економічно­технічні оракули, маємо визнати, мали рацію: останнім часом Україну таки «накрила хвиля» катастроф, і з джерелом його походження вони не помилилися. Чого варта лише одна (і не перша) трагедія на шахті Засядька. «Дайош странє угля», а хазяїну прибуток, на мою думку, тут стали головним критерієм біди.

Кажуть, що ця вугільна копальня була оснащена сучасним обладнанням, що попереджує про викид метану, тоді чому воно не спрацювало, або з якої причини? Чому органи технічного нагляду не прослідкували і не попередили, що норма вмісту газу в шахті значно завищена і не відповідає нормі показників нагорі (як неофіційно стверджують самі шахтарі)? Чому за таких обставин там працювали люди і куди дивилися профспілкові лідери шахти, котрі мають насамперед піклуватися про шахтарів, «вибиваючи» з роботодавця нормальні умови для їхньої роботи і життя? Виходить суцільне «чому».

Де шукати відповідь на запитання, хто конкретно займається охороною праці та її безпекою? З кого питати? З роботодавця, держави, профспілок, інженерів техніки безпеки чи, може, з самих шахтарів, які погоджувалися на такі умови, коли йшли в забій, прощаючись з родинами, як востаннє. Останні не винні, вони лише заручники недбалості і «грошової ненажерливості» їхніх керівників.

Усі ми люди, усі ми «человеки»

На початку 90х років Фе­дерація профспілок України здійснювала дер­жавний нагляд з питання охорони праці і робила це належним чином. Трохи пізніше, як клони, стали з’являтись їй подібні. Розтиснутий кулак уже нічого не був вартий. Державний нагляд передали новоствореному спеціалізованому органу, який, як той м’ячик, перекидали в управління різних відомств, поки не стали останнім часом називати Держпромгірнаглядом з усіма повноваженнями, а профспілкам залишили громадський нагляд, який був узаконений у відповідних законодавчих актах. Їм навіть дозволили робити подання на роботодавця, коли є загроза працездатності чи життю працівника, і призупиняти виробництво того чи іншого підприємства. І вони неодноразово захищали найману людину.

Проте, як часто нині буває, і лідер профспілки підприємства потрапляє в заручники роботодавця, бо той йому платить зарплатню. Так з’являється певна залежність і «обережний підхід» до охорони праці і захисту прав найманої людини . Якщо стався прикрий випадок на виробництві, то ліпше його тихо «узгодити» з потерпілим і керівництвом, не надаючи факту великого розголосу. Адже поширення інформації призведе до комплексної перевірки безпеки праці й тоді відразу можливі відповідні штрафні санкції і призупинення виробництва. Роботодавцю це невигідно. Інженери з техніки безпеки теж мовчатимуть, бо боятимуться втратити роботу, розуміючи, що за цим постануть особисті проблеми. Виходить таке зачароване коло, за яким стоїть доля людини найманої праці. Так сталося і на шахті ім. Засядька. «Закрили очі» на проблеми, своя сорочка ближча до тіла — отримали результат: сотні скалічених людських доль. Наприклад, усі вітчизняні шахтарі лише на 80 відсотків забезпечені саморятувальними пристроями, спецодягом тощо і про це знає керівництво шахти і наглядовий інспектор, і керівник профспілки. Чому мовчать? Скільки було подань про призупинення роботи через недотримання норм безпеки? Жодного. Рука руку миє. Показник видобутку важливіший.

У розмові з кореспондентом «УМ» керівник управління охорони праці та здоров’я, головний технічний інспектор праці Федерації профспілок України Василь Якібчук сказав, що вони постійно наголошують своїм представникам, якщо ми хочемо змінити ситуацію на краще, то маємо бути принциповими. Треба змінювати психологію роботодавця, переконувати, що профспілка є дієвим містком між керівництвом і робітником. Охорона праці — це не другорядні речі дотримання норм і правил, це, насамперед, авторитет роботодавця. За такими стандартами живе весь цивілізований світ.

Аби змінити ситуацію, позбутися певної залежності від господарів підприємств, Федерація два роки тому пішла на безпрецедентний крок. До 2005 року у центральному апараті ФПУ працювало лише 5 технічних інспекторів. Нині в кожній області є свій технічний інспектор і, найголовніше, зарплатню вони отримують за рахунок фонду центрального апарату Федерації і їй підпорядковуються. І якщо їм доводиться констатувати факт трагедії на виробництві, реєструвати його, то тут вони виступають принципово: про подію поінформовано Федерацію і, якщо вона дізнається про те, що відбулося певне замовчування, то такого інспектора, в кращому випадку, звільнять із роботи, у гіршому — притягнуть до кримінальної відповідальності.

У нас сьогодні спостерігається масове приховування випадків травматизму, навіть є приховування смертельних випадків. Чому це відбувається? Причина одна — аби не платити відшкодування потерпілим. Якщо раніше роботодавець фінансово відповідав за будьякий травматичний випадок сам, то нині це здійснюється переважно фондом соціального страхування від нещасного випадку, котрий почав працювати з квітня 2001 року на тристоронній основі, де представлено і профспілкові організації. Блага мета його започаткування тоді була ясною і зрозумілою. Не всі підприємства могли виплачувати гроші: причини теж були зрозумілі — банкрутства, передача іншому власнику тощо. У пошуках справедливості потерпілі «тонули» у судових інстанціях і «пробиванні» відповідних довідок. Мудрі голови створили консолідований фонд, куди перераховують кошти всі підприємства. Останній мав здійснювати виплати у всіх випадках...

Не сотвори собі «фонд»

Матеріальна зацікавленість — страшна річ. Лише зіп’явшись на ноги, як стверджують у профспілках, фонд став зацікавленим якомога менше виплачувати грошей у конкретних випадках. Було задіяно не раз апробований іншими паперовий механізм довідок. Людський фактор відійшов на задній план ( ідеться про найманого працівника). Водночас головним призначенням діяльності фонду є не лише виплата «гробових», а й профілактика травматизму на виробництві. Заради справедливості треба сказати, що на ці потреби незначна сума витрачається, а далі — лише інформація про виплату сотень тисяч гривень сім’ям загиблих на виробництвах.

— Сьогодні ми є свідками мільйонних перерахувань постраждалим внаслідок трагедії на тій же шахті Засядька, але чи дійдуть кошти до адресатів і хто проконтролює цей процес?

Тут треба враховувати все, будьякі нюанси, аби бути чесними перед собою і людьми. Статистика — бездушна річ, і кожен її «підганяє» під свої параметри. За даними ФПУ, 90 відсотків випадків смертельного травматизму на підприємствах, які не пов’язані з виробництвом, повинні бути перерозслідувані і взяті на облік, тисячі випадків травмувань приховуються і повної картини майже ніхто не знає і не усвідомлює суті цієї проблеми.

На регіональний рівень з центру подається план зниження показників травматизму і, насамперед, смертельного, на виробництві.

Якщо об’єктивно, ми скоро дійдемо до того, що у нас на підприємствах не буде ні травматизму, ні смертельних випадків, а реально ці показники лише зростатимуть.

Як зламати зашкарублі стереотипи

Насамперед, переконані у ФПУ, треба кардинально змінити ставлення роботодавця до людини найманої праці. Зробити так, аби власнику підприємства економічно було вигідно створювати безпечні і здорові умови праці на робочих місцях, а за несвоєчасне реагування на порушення вимог законодавства — посилити міру покарання.

Зокрема, назріла нагальна проблема переглянути усі нормативні акти, котрі визначають правила безпеки на кожному робочому місці (є такі, що затверджувалися ще в двадцятих— тридцятих роках минулого сторіччя).

Значно посилити відповідальність наглядових органів. Розширити їхні повноваження, в тому числі й професійних спілок, у питанні призупинення небезпечного виробництва і дотримання норм охорони праці.

Захист людини праці має стати голов­ним критерієм як для роботодавця, так і для наглядових органів.