Кіндер-сюрприз української політики

«...Я не крутив носом. Така вже доля державного службовця: якщо хочеш працювати у владі, не маєш права перебирати. Бо коли перший раз тебе покличуть, а ти не підеш, то вдруге вже ніхто не зватиме». Так свого часу Арсеній Яценюк пояснював свою згоду працювати міністром економіки в уряді Єханурова.

«Пристосуванець, кар’єрист», — кажуть про Арсенія Петровича заздрісники. Ще б пак, у 33 роки — така приголомшлива кар’єра: від юриста приватної фірми до найвищих щаблів державної влади. Адже якщо Яценюка оберуть Головою Верховної Ради, за нинішньої системи парламентсько­президентського правління він буде по суті однією з двох головних осіб у державі. Навіть Прем’єр­міністра — й того призначає парламент, яким керує Голова (хоча багато хто хоче, аби ВР очолював просто спікер).

Сам «кар’єрист» на закиди ображається. За часів керівництва Міністерством закордонних справ, прийшовши в «чужий» уряд Януковича, Яценюк чесно визнав, що як дипломат сваритися ні з ким не збирається. Бо його натура — компромісна.

Як «Багс Банні» мільйонером став

Він знає, що його прозвали «кіндерсюрпризом» — за аналогією з колишнім молодим і «несподіваним» прем’єр­міністром Росії Сергієм Кирієнком. «Ну і що? А ще мене Багсом Банні називали», — сміється Яценюк в одному з інтерв’ю «без краватки». Багс Банні — це, хто не знає, мультиплікаційний герой студії Диснея, довготелесий кролик із такими ж виразними передніми зубами.

До того як прийти в політику, Арсеній Яценюк встиг зробити собі ім’я у фінансовій та банківській сферах. Фактично одразу по закінченні школи хлопця почали називати на ім’я та по батькові. Разом із однокурсниками 18річний студент другого курсу юрфаку Чернівецького держуніверситету Яценюк організував юридичну фірму «Юрек», яка, за його словами, першою в Україні одержала ліцензію Мін’юсту на ведення юридичної практики. І хоча жоден із молодих юристів на той час іще не мав вищої освіти, справи йшли добре. «Молоді були і нахабні, як паровози», — згадує ті часи Яценюк.

А гроші на відкриття фірми він заробив сам, без допомоги батьків. Хоча сім’я науковців Яценюків у рідних Чернівцях завжди користувалася повагою і жила в достатку. Батько працював деканом заочного факультету, заступником декана історичного факультету Чернівецького держуніверситету, мама все життя викладала французьку мову. «Але вони не балували мене грішми — таке було виховання. Я думаю, правильне. Таке ж виховання одержать і мої діти», — зізнався в одному з інтерв’ю нинішній кандидат у спікери.

До речі, у його декларації вказано досить солідні суми офіційного доходу: близько мільйона гривень на рік. Шлях до свого першого мільйона Арсеній розпочав, торгуючи на ринку початку 1990х машинами. І переконує, що анітрохи цього не соромиться.

«У 1996 році я перебрався в банк «Аваль», відробив там шість років: починав консультантом кредитного департаменту,а закінчив заступником голови правління банку. Коли звільнявся, офіційно одержав акції банку, потім вдало продав їх. Так і став мільйонером», — розповідав Яценюк.

З розумним підходом і Крим можна українізувати

Власне кар’єра державного службовця для нього розпочалася з посади міністра економіки Криму. Як розповідають люди, які працювали з Яценюком на півострові, молодий міністр одразу зарекомендував себе справжнім професіоналом і добрим економістом. За вмінням складати бізнесплани Арсенієві Петровичу, кажуть, не було рівних. Він навіть мав на цьому додаткові заробітки — коли, скажімо, розраховував майбутню діяльність приватного яхтклубу. Однак запам’ятався він не тільки цим. Саме в Криму Яценюк зробив справу, якою має повне право пишатися. Через кілька місяців роботи під керівництвом молодого буковинця працівники міністерства почали більше розмовляти українською. Що це означає для русифікованого Криму, мабуть, пояснювати не варто.

Утім уже тоді Арсеній проявив свої дипломатичні й тактичні якості. Замість «нахрапом» проводити «примусову українізацію», яка б тільки відлякала підлеглих і налаштувала їх проти «чернівецького зайди», Яценюк розпочав діяти обережно. Спершу поміняв усі російськомовні таблички на дверях на українські, потім почав переводити на державну мову й документацію. Народ спершу трохи побурчав, а потім призвичаївся. І замість лаяти діяльність «західняка», почав звикати й долучатися до спілкування українською.

«Українську мову в Криму в жодному разі не слід насаджувати — тільки пропагувати, — пояснював тоді Яценюк в інтерв’ю «УМ» свою тактику. — Показувати власним прикладом, як ми поважаємо свою мову, культуру. От нещодавно у Сімферополі виступав гурт «Океан Ельзи», у репертуарі якого, як відомо, — винятково українські пісні. Зал був переповнений, причому глядачів було вдвічі більше, ніж на концертах Пугачової та інших російських зірок. Тобто державну мову ми повинні м’яко нав’язувати широкому загалу на підсвідомому рівні. Людина навіть не повинна цього відчувати — вона повинна втягуватися в це позитивними емоціями».

На жаль, із відходом Яценюка з півострова єдиний «острівець україномовності» в тамтешньому уряді «зав’янув». І навіть коли потім уряд автономії протягом деякого часу очолював нібито український Анатолій Матвієнко, україномовність до «білого дому» в Сімферополі не повернулася. А все через те, кажуть кримчани, що «помаранчевий» прем’єр різниці між «насаджуванням» і «пропагуванням» не розумів.

Не стояв на Майдані — вирушай у «заслання»

У тих, хто Яценюка недолюблює, є на те різні причини. Якщо йдеться про «помаранчевих», то дехто любить закидати Арсенієві Петровичу його діяльність часів Помаранчевої революції. Ще б пак: поки всі свідомі люди були на Майдані, страйкували й мітингували, Яценюк старанно працював у державній владі. І то де — у Національному банку, під керівництвом Сергія Тигіпка, який очолював штаб кандидата в президенти Віктора Януковича! Не дивно, мовляв, що після перемоги революції «кіндерсюрприза» звідки з тріском «пішли».

Яценюк зізнається, що попри всі дипломатичні якості, в той момент йому було особливо прикро і боляче. Він­бо разом із ще одним заступником голови Нацбанку Олександром Шлапаком, поки інші стояли на Майдані, працював на благо держави і, не виключено, вберіг фінансову систему України від колапсу. Тигіпко ж на той час із головою поринув у штабну роботу, взявши в НБУ тривалу відпустку, і в.о. голови став саме його перший заступник Яценюк. А замість подяки за сумлінну працю отримав від нової влади «почесне заслання» в Одеську область — заступником «губернатора» Василя Цушка.

«Одесити навіть жарт придума­ли — до Одеси було засла­но трьох: Пушкіна, Жукова і Яценюка», — сміється пан Арсен. Хоча згодом, ставши міністром економіки, він визнавав, що вдячний за це «заслання». Адже тільки попрацювавши в регіоні, розумієш, що насправді робиться на місцях. А помилкою багатьох київських можновладців є саме те, що вони часто забувають про регіони і не знають тамтешньої специфіки.

«Я дуже дорого коштую»

Та незабаром Яценюк знову повернувся до Києва — цього разу з портфелем міністра економіки. І з критикою роботи попереднього уряду (Юлії Тимошенко) та керівника Мінекономіки (Сергія Терьохіна). Комусь це, зрозуміло, дуже не сподобалося, тому назвати Яценюка найкращим другом Блоку Тимошенко означало б покривити душею. Зате професійні й особистісні якості талановитого «кіндерсюрприза» допомогли Арсенієві завоювати симпатію Президента Ющенка.

Розповідаючи тижневику «Дзеркало тижня» про свої плани на посаді міністра економіки, Яценюк наголосив: «Я мушу щодня доводити собі й оточуючим, що гідний цього місця. І завдяки цьому, упевнений, у нас щось обов’язково вийде. Я не маю права підвести Президента». Однак чи не найбільше запам’яталася інша його фраза: «Я прийшов не для того, щоб мести по засіках, взяти і вкрасти. Я дуже дорого коштую».

Після приходу до влади Прем’єр­міністра Януковича Яценюк опинився в секретаріаті Президента. Втім заступником його голови Арсеній Петрович пропрацював недовго: Ющенко несподівано запропонував свого протеже Верховній Раді на посаду міністра закордонних справ. Після того як парламент зусиллями далеко не проукраїнської більшості кілька разів поспіль «прокотив» кандидатуру патріотичного (дехто, виявляється, вважає це недоліком) Володимира Огризка.

І знову Яценюк опинився під шквалом недоброзичливих поглядів із «помаранчевого» табору. Якщо Огризко Росії огидний — виходить, Яценюк Росії симпатичний? І що він узагалі знає в закордонних справах?

Але «вискочка» освоївся і в МЗС, де, як прийнято вважати, «чужих» приймають погано. Однак і тут Яценюк діяв акуратно — революцій не влаштовував, а намагався дослухатися до фахівців. І саме за його керівництва МЗС було доведено до кінця процес вступу України до Світової організації торгівлі.

Та незабаром, можливо, Яценюкові доведеться попрощатися і з будинком на Михайлівській площі, «переселившись» «під купол» Верховної Ради.

Для обізнаних людей поява його прізвища у переліку ймовірних претендентів на спікер­ство новиною не стала. Близькі до Президента «нашоукраїнці» зізнаються, що ще на початку «суперництва» В’ячеслава Кириленка й Івана Плюща в боротьбі за цю посаду очікували, що в результаті «випливе» саме кандидатура Яценюка. На те він і «кіндерсюрприз», щоб з’являтися в несподіваних місцях. І — «мирити» протилежні табори. Такого миру в парламенті хоче Президент Ющенко, і Яценюк, схоже, стане й тут у пригоді.

ЙОГО КРЕДО

Яценюк — про кар’єру й чиновництво

Арсеній Яценюк зізнається, що не боїться піти з політики. Бо без роботи він у будьякому разі не залишиться, тим паче що до державної служби вже встиг набути неабиякого досвіду в приватному секторі. Однак, за словами потенційного спікера, поки країна залишається такою, якою вона є сьогодні, повертатися у приватний сектор він не готовий. «Тобто я готовий боротися — не за себе, а за своїх дітей, батьків, друзів, за тих людей, які мене підтримують».

А кар’єра чиновника, запевняє Арсеній Петрович, ніколи не була для нього самоціллю. «Для мене ближчою є не українська мрія — спочатку стати чиновником, а потім багатою людиною, а американська. Там чиновник — це засіб самореалізації, напевно, навіть стиль життя».

І взагалі, хорошим чиновником Яценюк себе не вважає. Знаєте чому? «Тому що такої категорії, як хороший чиновник, просто не буває. Хороший чиновник — улесливий до всіх. А коли так, у тебе немає власної позиції. У тобі має бути якийсь стрижень, а стрижень передбачає обов’язкову боротьбу».

ОЦІНКИ

Андрій Єрмолаєв, президент Центру соціальних досліджень «Софія», в інтерв’ю Центру дослідження політичних цінностей висловив думку, що поява кандидатури Яценюка як кандидата у спікери пояснюється «внутрішньогруповим конфліктом» у блоці «НУНС» та зростанням недовіри Президента до низки лідерів цього блоку. А, враховуючи високу вагу позиції спікера, Ющенко хотів би, щоб на цій посаді була людина як мінімум лояльна до його курсу та планів. Не останню роль у появі кандидатури Яценюка відіграли його гнучкість і мобільність, «адже пан Яценюк має цілий ряд позитивних характеристик: перспективний політик, економістреформатор, вже досвідчений дипломат, толерантний політик у різних колах еліт».

У свою чергу політолог Тарас Возняк припускає, що «Яценюк не є найціннішим спікером, який може бути», він може виявитися «непрохідним», і можна очікувати інших кандидатів на цю посаду.