Камікадзе з відбійними молотками

Аварія з величезними людськими жертвами, що спіткала нещодавно одну з найсучасніше обладнаних шахт — імені О.Ф. Засядька, вже шоста в цій копальні за останні десять років. За кількістю жертв вона може стати найбільшою за останні роки не лише в Україні, а й у Європі. Досі ж своєрідний «рекорд» утримувала луганська шахта Імені Баракова, на якій у 2000му році від вибуху газу загинув 81 гірник.

За кожен мільйон тонн вугілля платимо двома­трьома життями

Українські шахти не без перебільшення вважають найнебезпечнішими у світі. Це пояснюється тим, що вугілля видобувають на великих глибинах (тисяча і більше метрів), а ще тим, що поклади вугілля є складними за гірничо­геологічними умовами. Як стверджують фахівці, таких умов немає в жодній країні, де видобувають вугілля. Окрім того, українські шахти вважаються вкрай старими: у 90х роках третину з них закрили, оскільки вони експлуатувалися близько ста років. А ще більше українських шахт є вкрай небезпечними через викиди вибухонебезпечних метану та вугільного пилу. Ось чому на шахтах Донбасу щорічно гинуть сотні гірників, а кожен шостий робітник, який загинув в Україні, — це шахтар. За кожний один мільйон тонн видобутого вугілля Україна розраховується двома­трьома людськими життями. За два останні роки Україна обігнала за цим показником Китай (1,96) і Росію (1,88).

Нині українські шахти лідирують за ступенем небезпеки для гірників. Так, 75 відсотків із них мають підвищену загрозу викиду метану, 60 відсотків — загрозу викиду вугільного пилу, 35 і 25 відсотків — загрозу спалаху метану і вугільного пилу, що у більшості випадків призводить до вибухів. Саме це дало підстави Прем’єр­міністру Віктору Януковичу твердити про те, що у вугільній галузі не все залежить від людини, що, навіть попри дотримання всіх заходів безпеки, ніхто не застрахований від природної непередбачуваної стихії.

І справді, проаналізувавши попередню аварію на шахті імені Засядька, що сталася 20 вересня 2006 року, спеціальна комісія дійшла висновку, що її причиною стали невідомі науці газодинамічні явища. «Для нас це зовсім нове явище», — констатував тоді міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб. А на думку віцепрем’єра, керівника урядової комісії Андрія Клюєва, «шахта імені Засядька — одна з передових в Україні. Всі найсучасніші способи захисту від метану впроваджуються саме тут. На жаль, чим глибинніший видобуток вугілля, тим більше процесів, які ще невідомі нашим вченим».

Шахта імені Засядька — одна з найнебезпечніших на Донбасі саме через спонтанні викиди метану і вугільного пилу. Саме на цій шахті за дев’ять років загинуло 210 гірників — по 23 на рік.

Водночас саме ця шахта ще з радянських часів вважалася зразковопоказовою і однією з найкращих в Європі за рівнем системи безпеки та виробничим обладнанням. Вона є і найприбутковішою у вугільній галузі України. Щорічно нагора її шахтарі видають 4 мільйони тонн вугілля. До 5 відсотків вугілля України видобувається саме тут.

І саме на шахті Засядька було запроваджено сучасні технології дегазації з допомогою газогенеруючих установок, завдяки чому шахта майже повністю забезпечує себе електроенергією та ще й постачає її в місто. Зокрема, на цій шахті збудовано два нових стовбури для нагнітання повітря у виробці, щоб поліпшити в декілька разів вентиляцію. А змонтована установка дегазації з річною потужністю 50 мільйонів кубометрів газу дає змогу не лише відкачувати метан, а й переробляти цей газ для використання як енергоносія.

У Німеччині гине лише два гірники на рік

Водночас аварія на одній із найбільших і найглибших шахт вугільної галузі України спонукає до серйозних роздумів. Насамперед, це стосується способів видобутку вугілля на великих глибинах (тисяча і більше метрів). Як торік, так і цьогоріч не запроваджено у виробництво наукових розробок щодо способів видобутку вугілля на таких глибинах і унеможливлення виникнення аварійних ситуацій. Про надзвичайну важливість і актуальність цієї проблеми свідчить те, що у вугільній галузі гірничі роботи на глибині 1000 і більше метрів здійснюються на 26 шахтах як державної, так і недержавної форм власності. За останні шість років на шахтах, де відпрацьовуються такі пласти, через вибухи метаноповітряної суміші та газодинамічні явища сталося 7 резонансних аварій, під час яких травмовано 336 гірників, із них 135 — смертельно.

За словами голови Донецької незалежної профспілки шахтарів Анатолія Акимочкіна, якщо порівнювати виробничий травматизм, для прикладу, на українських і німецьких шахтах, то цифри не на нашу користь. При щорічному добуванні в Німеччині 30 мільйонів тонн вугілля там гине в середньому два гірники на рік. А глибина деяких німецьких шахт досягає 1500 метрів.

У нас же задля збереження життів людей у першу чергу слід взагалі науково обгрунтувати питання про доцільність і економічну ефективність видобування вугілля із супутнім газом метаном на глибинах 1000 метрів. На жаль, численні науково­дослідні інститути досі не можуть сказати щодо цього своє слово. Бо, за висловом Анатолія Акимочкіна, «що скаже наша наука, коли її майже немає. Приміщення провідного вугільного інституту — ДонДІПРОшахта — віддали податковій інспекції. В радянські роки в інституті працювало дві тисячі науковців, а тепер — 200 пенсіонерів». Вітчизняна наука і справді мовчить, бо для цього вкрай необхідні глибокі фундаментальні дослідження, а в Академії наук України немає навіть спеціального відділу, а у відомчих науково­дослідних інститутах — жодного академіка.

Питання безпечного вуглевидобутку на глибинах тисячу й більше метрів неодноразово порушувалось перед керівництвом Мінвуглепрому, РНБО. Зокрема, пропонувалось включити в Програму діяльності Кабінету Міністрів України питання «Опрацювання та реалізація інвестиційно­інноваційного проекту «Створення безпечних умов вугледобування на великих глибинах (більше 1000 метрів) шляхом вивчення природи і прогнозованості газодинамічних явищ на цих глибинах (перший етап), розроблення безпечних технологій видобутку вугілля для запобігання проявів газодинамічних явищ (другий етап) та впровадження нових технологій на шахтах, де добувається вугілля на горизонтах нижче 1000 метрів (третій етап)». Але досі конкретних результатів так і немає.

Заслуговує на увагу ініціювання розробки та прийняття Закону України про обов’язкову дегазацію вугільних пластів до початку їх відпрацювання як умову для видачі ліцензії або дозволу. Таку практику вже застосовують у США і планують запровадити в Росії.

Українці йдуть на смерть за 500 доларів на місяць

На думку деяких фахівців, причини аварії на цій шахті слід шукати не в недостатньому обладнанні, а у двох ключових речах. Перше — оскільки зарплатня шахтарів залежить від виробітку, то самі гірники свідомо йдуть на порушення правил безпеки і зостаються під землею значно довше, ніж дозволено, аби заробити більше. Власнику, в свою чергу, є вигідним збільшення обсягів видобутого вугілля, тому він, трапляється, закриває очі на порушення правил безпеки. «У нас часто не застосовуються заходи безпеки, адже начальство женеться за виробітком», — стверджує один із гірників з майже 20річним трудовим стажем. За його словами, датчики, що відстежують рівень метану, навмисне виводять із ладу, щоб занизити показники, адже якщо рівень вище норми, то треба чекати і працювати не можна. Ніхто з робітників не звинувачує керівників середньої ланки в таких махінаціях, але про них знають.

За словами іншого гірника, з 30річним стажем, «якби працювати так, як вимагає техніка безпеки, то потрібного видобутку вугілля не дали б, а щоб шахтарі працювали відповідно до вимог техніки безпеки, план треба зменшити в кілька разів. Звісно ж, господарі не хочуть, щоб так було. А як не виконаємо план, то будемо сидіти на 2/3 ставки». Тож про безпеку праці піклуватися шахтарям просто ніколи.

Українські гірники­«камікадзе» йдуть на смерть у середньому за 500 доларів у місяць. Правда, подейкують, що можна заробити і тисячу доларів за місяць. А ті, хто доживає до пенсії, за свою каторжну працю отримують не більше 400 доларів США. За смерть шахтаря Соцстрах відшкодовує п’ять його річних зарплат, в середньому близько 100 тис. грн. А «смертельні жнива» на шахтах збирають свій щедрий врожай. Тож назріла реальна необхідність кардинально змінити підхід до цієї надзвичайно важливої проблеми. Необхідно вкладати кошти в профілактику виробничого травматизму, а не лише виплачувати компенсації сім’ям загиблих.

Друге — видобуток вугілля на глибині 1000 метрів завжди є небезпечним і вимагає особливих технологій видобутку та системи безпеки. Вугільна галузь, безперечно, потенційно небезпечна. А тому питання промислової безпеки, охорони праці українських гірників життєво важливе. Особливо, якщо врахувати те, що впродовж останніх 10—15 років економіка України зазнала кардинальних змін. В усі галузі народного господарства, в тому числі й вугільну, прийшов приватний власник. Була зруйнована вертикальна структура державного управління (трести, об’єднання, міністерство), яка була раніше. Замість командних запрацювали ринкові механізми. Але в питаннях промислової безпеки й охорони праці ринкові механізми практично не діють. Адже приватний власник часто­густо на перший план ставить прибуток, а не умови, в яких працюють люди. А він повинен усвідомлювати і нести відповідальність за організацію системи промислової безпеки на виробництві. Тож завдання кожного власника — створити дієздатну ефективну вертикаль відомчого нагляду.

Особлива роль тут має бути відведена інспекторам державного гірничого нагляду щодо контролю на вугледобувних підприємствах і веденням робіт на великих глибинах. Щоб залучати до цієї надзвичайно відповідальної справи фахівців­професіоналів, слід серйозно подумати над ефективністю державного нагляду та безпеки виробництва у вугледобувній галузі. Необхідно кардинально переглянути роль державного інспектора гірничодобувної галузі щодо профілактики аварій і нещасних випадків на шахтах: підвищити його відповідальність, повніше застосовувати моральні та матеріальні стимули. Поняття «охорони праці» має перейти в конкретну площину «охорони життя і праці». А для підвищення рівня та ефективності державного нагляду у промисловості та гірничодобувних галузях необхідно прискорити розробку та подання до першочергового розгляду Верховною Радою України проекту закону «Про промислову безпеку».

Володимир КЛИМЕНКО