«4-й Блок»: між небом і землею»

Такий музей в Україні мав би з’явитися набагато раніше і, мабуть, десь ближче до Чорнобиля. Але доля розпорядилася так, що першим його матеріалізацію зумів побачити художникграфік, плакатист, професор Харківської академії дизайну та мистецтв Олег Векленко. Це сталося, можливо, ще у травні 86го, коли він потрапив до перших списків ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Тема не відпускала, і у день п’ятої річниці фатальної дати разом із харків’янами«чорнобильцями» Валерієм Слетою, Сергієм Мирним і В’ячеславом Оленіним він організував і провів першу міжнародну виставку плакату і графіки «4й Блок». Захід (на нього прислали роботи дизайнери з 21ї країни світу) був настільки успішним, що митці вирішили проводити у Харкові аналогічні виставки кожні три роки. Порівняно недавно у місті пройшла вже шоста триєнале, на якій рішення створити музей визріло остаточно.

Нашими молитвами

Якось на пресконференції членів журі триєнале (представляли Індію, США, Францію і Швейцарію) хтось із журналістів поцікавився в організаторів, як вони розпоряджаються присланими на виставку плакатами: згідно з правилами, всі роботи залишаються в місті. Це був якраз той випадок, коли подвижникам захотілося вигукнути з болем: «Не сипте сіль на рани». А все тому, що за п’ятнадцять років існування «4го Блоку» харків’яни стали власниками унікальної колекції з чотирьох тисяч картин, плакатів і графіки, присланих художниками з 57 країн світу. Йдеться у тому числі й про твори відомих дизайнерів, шедеври яких увійшли до колекцій найпрестижніших музеїв сучасного мистецтва Європи та США. І оскільки всі роботи мають екологічну тематику, це зібрання за своєю цілісністю може сміливо претендувати на статус унікального мистецького явища. Якби подібний скарб з’явився у місті з більш шанобливим ставленням до культурних цінностей, йому б уже давно знайшли пристойний дах. У Харкові ж ще півроку тому картини й плакати зберігали будьде: у майстернях художників, по кутках приватних квартир.

Саме тому Олег Векленко відповів на запитання журналіста у досить категоричній формі: «Усі ви добре знаєте, що у нас зараз дійсно зібралася унікальна, неймовірна колекція. Але я заявляю принципово: якщо її доля не вирішиться найближчим часом, я викопаю яму розміром 70 на 100 сантиметрів (формат плакату), і ми разом поховаємо її в урочистій обстановці. Терпець увірвався, все».

На повний відчай пана професора першим відреагував представник Індії. Він підняв усіх із місця і закликав помолитися за майбутній музей­галерею. Про що екзотичний дизайнер із бородою просив Бога, перекладач не сказав, але того ж дня до Олега Векленка підійшов директор підприємства «Харківенергоремонт» Олександр Бендус і кинув незабутню фразу: «Знаєш, давай будуватися». Згодом він надав для колекції приміщення, оснастивши його спеціальним обладнанням. Унікальне зібрання вже пройшло первинну класифікацію, попереду — мистецтвознавча. Якщо все йтиме за планом, музей­галерея з’явиться у Харкові напередодні 25ї річниці аварії на однойменному 4му блоці.

Надбудова з мистецьким шармом

«4й Блок», як каже архітектор Юрій Спасов, з’явиться в обхід стереотипів — «між небом і землею». Тобто у вигляді двох додаткових поверхів над уже існуючою будівлею у престижній частині Харкова — Гірці, яка має статус історичної перлини міста. До того ж з її східного боку, що теж символічно. «Чорнобиль — це ляпас, затріщина людині, — трактує Юрій Спасов. — Це подія, яка ставить нас на своє місце. Нам треба з вдячністю прийняти це і оговтатись. Саме тому — Схід. Саме тому між небом і землею. Західна частина додавала б чорнобильській темі якогось суму. А нам від нього вже треба позбавлятися».

Основну частину музеюгалереї займе багата колекція, що вже об’їздила півсвіту і надалі поповнюватиметься за рахунок триєнале. До нового комплексу також увійдуть велике сховище робіт із виставочним залом, творчі майстернілабораторії, бібліотека, кафе, книгарня і панорамні ліфти. Останні разом із видовими майданчиками на даху музею допоможуть побачити Харків під іншим, романтичним, кутом зору. Але головне для ініціаторів проекту, аби їхнє дітище було посправжньому живим. Уже зараз, дякуючи харківським триєнале, у місті проводять майстер­класи дизайнери світового рівня. А також організовуються творчі зустрічі, симпозіуми, молодіжні акції, у яких беруть участь студенти з мистецьких вузів країни та зарубіжжя. Якщо ж музей відкриє свої двері, для проведення таких заходів не треба буде чекати три роки — вони відбуватимуться регулярно.

«У нас держава за останні роки не збудувала жодного музею, — каже відомий музикант і дизайнер Павло Гудімов, який курирує розвиток харківського проекту. — Це така ж трагедія, як Чорнобиль, з тією лише різницею, що вона стосується не екології та здоров’я, а наших мізків, смаку, виховання дітей. Молодше покоління втратило зв’язок з актуальним мистецтвом». На його думку, в Україні вже найближчим часом треба сформувати єдину мережу арт­центрів, об’єднаних спільною ідеєю. Вітчизняний арт­ринок, вважає Павло, продовжує залишатися смішною карикатурою. Харкову, на думку Гудімова, під силу вплинути на цю тенденцію, оскільки в його історії вже був період справжнього мистецького прориву, коли він вважався законодавцем моди в культурі. Про це Павлу розповідав його дід, який вчився у Харкові на архітектора, ще маючи українське прізвище Гудименко. Творча атмосфера міста так вплинула на юного галичанина, що він, будучи звичайним сільським хлопцем, виріс до рівня фахівця, який «прогресивно дивився й актуально діяв у сучасних архітектурних стилях».

Уже зараз ні в кого немає сумніву, що до музею, якщо йому судилося відбутися, проляже багатолюдний туристичний маршрут. «У нашій колекції є чимало робіт, — говорить Олег Векленко, — які шершавою мовою плакату попереджають, просять, благають зупинитися, замислитися, спробувати стати іншими. Коли поїдете в «зону» просто так, на екскурсію, будьте уважними і більше дивіться не навколо, а в себе самих. Можливо, тоді ви зможете зрозуміти, що вона хоче сказати саме вам».