Рак — не вирок

Після прийняття нової програми з онкології медики прогнозують зменшення смертності українців від раку на 20—30 відсотків. Якщо перевести статистику в «живі душі», вийде понад 25 тисяч врятованих від смерті людей: чиїхось дітей, мам, братів, бабусь, коханих.... А це, на хвилиночку, населення не найменшого українського міста. Саме стільки людей живе у Славутичі, що на Київщині. Або ж у Гайсині, що на Вінниччині... Наша розповідь — про те, яким чином онкологи збираються покращити ситуацію в країні, з якими проблемами мусять боротись і якими досягненнями можуть похвалитися.

Українці витягли голови з піску

У тому, що захворюваність на рак в Україні щороку зростає, професор Ігор Щепотін знає не з чуток. І не лише тому, що займає посаду головного онколога України. За 25 років роботи в онкології через його руки пройшли тисячі пацієнтів. І щороку кількість таких пацієнтів тільки збільшувалася.

Була серед них бабуся, яка вже попрощалася з рідними, приготувала одяг «на смерть» і погодилася на операцію тільки тому, що на цьому наполягли онуки. Позбувшись пухлини, пацієнтка прожила ще кілька років, устигла навіть погуляти на онуччиному весіллі. Був і кремезний чоловік, який довго не хотів звертатися до медиків — боявся почути діагноз. Зрештою приїхав до лікарні з такою занедбаною формою раку, що онкологи за серце хапалися. Ніхто не вірив, що пацієнт виживе, але хірург створив диво. Був і батько товариша Наталі Могилевської. Співачка набрала номер хірурга, в якого за роки роботи практично не було летальних випадків на операції, і попросила про допомогу. Того разу в операційній Ігоря Борисовича (а професор завжди оперує під музику) лунали пісні Могилевської. І таких випадків — на цілу книгу. Тільки писати її лікареві немає коли. Роботи багато: і серед пацієнтів, і серед колег, і серед чиновників...

Власне, так було і 22 листопада — вранці Ігор Щепотін стояв за операційним столом і рятував чиєсь життя, а опівдні вже виступав на Всеукраїнській нараді головних лікарів обласних онкодиспансерів. І налякавши колег статистикою захворюваності (160 тисяч онкохворих на рік!), повідомив приємну новину: «Раніше 41 відсоток онкохворих помирали протягом року після встановлення діагнозу. Сьогодні летальність до року зменшилася до 36 відсотків».

Як наголошує пан Щепотін, гроші не є головним фактором покращення ситуації. Позитивні зміни відбулися без виділення додаткових коштів із державного бюджету. Збільшити відсоток виживання пацієнтів вдалося завдяки тому, що протягом останніх років до проблеми раку в Україні було привернуто пильну увагу громадськості. Змінилося найголовніше — ставлення громадян до цієї проблеми. Медикам нарешті вдалося донести до українців думку, що рак — не смертельний вирок, а цілком виліковна хвороба. Звісно, якщо її вчасно діагностувати й лікувати в онколога, а не у «бабціворожки — цілительки вищого рангу». «Основна проблема полягає не в природі цього захворювання, — пояснює Ігор Щепотін, — а в тому, що лікування починається не вчасно. Апендицит або пневмонія на запущеній стадії матиме такі самі наслідки, що й задавнена форма раку».

Як визнають медики, не останню роль у «вихованні» пацієнтів відіграли всюдисущі ЗМІ. Масмедіа припинили завалювати читачів і глядачів «лякалками» на тему раку й почали об’єктивно розповідати про цю хворобу. Відповідно люди вже не заривають голову в пісок, не бояться приходити до онколога, не дотягують до страшних неоперабельних станів. Усе більше громадян звертаються до лікаря, коли почуваються добре, — для профілактики. Сьогоднішній українець розуміє — звернувшись до фахівця на ранній стадії захворювання, пацієнт збільшує свої шанси на одужання.

Покращення ситуації сталося ще й завдяки тому, що Президент України взяв проблему під особистий контроль. Так, Віктор Ющенко підписав Паризьку хартію та ініціював створення Національного інституту раку.

Високі технології будуть доступнішими

Утім, як відзначає головний онколог МОЗу, самої лише зміни свідомості людей замало для того, щоб вийти переможцями у нелегкій боротьбі з раком. «Сьогодні в нас немає єдиного органу, спроможного відповісти за розв’язання онкопроблеми в країні, — говорить Ігор Щепотін. — У нас є відділення в залізничних лікарнях, шпиталях МВС, які розв’язують одні питання, Академія медичних наук, яка розв’язує інші питання, є МОЗ — вищий виконавчий орган у галузі медицини, який практично не має жодних механізмів впливу на всі лікувальні заклади країни... Ми схожі на потопаючого, який плаває на рятувальному кругу. Ще деякий час ми зможемо проіснувати, але потім неминуче підемо на дно».

З огляду на це в Україні треба створити чітку вертикаль онкологічної служби, роботу якої координував би Національний інститут раку. Створення цієї важливої установи записано в загальнодержавній програмі боротьби з онкозахворюваннями до 2016 року. На відміну від своєї попередниці, нова програма передбачає широкомасштабний наступ на проблему раку взагалі — від первинної та вторинної профілактики, ранньої діагностики, до ефективної терапії, підготовки персоналу (навчання не лише лікарів­онкологів, а й медсестер), реабілітації хворих та об’єднання всіх наукових зусиль для отримання найоптимальніших методів лікування раку. У цьому документі не лише розписано, які кошти потрібні на ті чи інші потреби, але й передбачено створення нових спеціальностей в онкології: медичного психолога, який обов’язково має працювати в онкостаціонарах, лікаряхіміотерапевта, цитолога тощо.

Як відзначає головний онколог Києва Геннадій Олійниченко, нова програма з онкології передбачає створення у структурі Національного інституту раку чотирьох потужних міжрегіональних центрів: у Києві, Донецьку, Львові та Сімферополі. У цих закладах пацієнти зможуть безкоштовно отримати високоспеціалізовану допомогу — не гіршу, ніж у Київській міській онколікарні. Столичним медикам вдається виявляти рак молочної залози на ранніх стадіях (I та IІа) у 92 відсотках усіх випадків. Завдяки трьом міжрегіональним центрам такою статистикою зможуть пишатися всі регіони.

Гроші «ходитимуть» за хворим

А ще медики виступають за раціональніший розподіл коштів по регіонах на придбання хіміопрепаратів. Ні для кого не секрет, що від часів СРСР кошти, які виділяли на лікування будьяких захворювань, розраховували з кількості населення в області. Логіка проста: більше населення — більше грошей. Але ж захворюваність усюди різна... «Я порахував, скільки коштів припадає на хворого в кожній області, — говорить Ігор Щепотін. — Якщо на одного пацієнта онкології в Кіровоградській області умовно припадає близько 350 гривень, то на онкохворого з Черкащини — 2,5 тисячі гривень. Цю систему треба змінити! Завдяки національному канцерореєстру ми чітко знаємо, скільки хворих живе в тому чи іншому регіоні. І просимо розподіляти фінанси, які виділяються на онкологію, на ту кількість пацієнтів, яка реально існує. Хворий у Маріуполі має отримувати з бюджету таку ж суму на своє лікування, що й мешканець столиці».

За рахунок нової програми з онкології лікарі планують також створити 34 кабінети протибольової терапії (хоспіси) по всій Україні. «Наша мета — не лише дбати про зниження смертності пацієнтів, — зауважує Ігор Щепотін. — Ми маємо подумати про те, в якому стані та з якими почуттями людина залишає цей світ».

Коли ж усі ці плани почнуть утілюватися в життя? Коли Верховна Рада ухвалить загальнодержавну програму «Онкологія» як закон. Документ уже схвалений Кабміном, затримка лише за парламентом. Головне, щоб чекати довелося недовго. Бо ж кожен день зволікання — це втрачені життя, які не повернути...

ТІЛЬКИ ЦИФРИ

В Україні кожна 50та людина хвора на рак. Щороку від онкопатології помирають майже 90 тисяч жителів України, причому третина померлих — особи працездатного віку.