Українські темники про грузинські троянди

24.01.2004

Драматичні зміни в Грузії, пов'язані з падінням корумпованого режиму, та обрання нової влади на демократичних виборах мали чималий резонанс в Україні. Ці події стали чудовим подарунком українській об'єднаній опозиції — вона отримала урок, як можна боротися і перемагати в умовах, котрі, за багатьма параметрами, є не менш складними, ніж в Україні. Українська влада отримала «останнє грузинське попередження». Я знаю, що деякі реалісти у владних колах вважають ймовірною можливість аналогічного соціального вибуху в Україні і заздалегідь готуються до нього.

Грузинські події не лише вирішили назрілі політичні болячки Грузії. Для нас набагато важливіше, що ці події рельєфнiше окреслили вади чинної української влади.

По-перше, «трояндова революція» в Тбілісі завдала нищівного удару по офіційній пропаганді правлячого режиму в Києві, пропаганді, яка упродовж усього часу драматичних змін у Грузії шкодила національним інтересам України, зокрема розвитку перспективних двосторонніх відносин iз Грузією, природним і традиційним стратегічним партнером України.

Тези цієї пропаганди зводилися до наступних тверджень:

1. Спроби повалити Шеварднадзе є нелегітимними. Як заявив Президент Леонід Кучма, «кілька десятків чоловік вийшли на вулиці Тбілісі і висловили свою волю: вони хочуть, щоб президент пішов у відставку. А що про це думають ті, хто на вулиці не вийшов? Не знаю. І ніхто не знає. Їх не спитали» («Факты и комментарии», 23 листопада 2003 р.)

Однак громадян Грузії насправді спитали, на виборах, і вони відповіли: ледь не 100 відсотків — за нову, некорумповану Грузію.

Представники старої влади, тобто «клану Шеварднадзе», були настільки дискредитованими, що близькі до них кандидати не набрали навіть 0,3 % голосів. Саме вулиця революційного Тбілісі була справжнім виявом волі народу, і тут пропаганда в Україні сіла у велику калюжу. Хочу навести таку деталь: представник Адміністрації Президента перед поваленням режиму Шеварднадзе дав наказ одному українському телеканалові назвати прибічників демократичної опозиції в Грузії «нацистами». У випускового редактора цього телеканалу вистачило глузду підкорегувати це висловлення і назвати грузинських опозиціонерів «крайніми націоналістами». Це хоч і означало заміну «шила на мило», однак усе ж дещо згладило зміст повідомлення і завдало меншої шкоди можливостям для ведення нормального діалогу між нашими країнами. Утім ми є свідками того, як особисті фобії української влади, її антидержавність та печерна недалекість прямо шкодить національним інтересам України, що полягають у веденні нормального, незатьмареного особистісним фактором діалогу з іншими країнами та їхніми представниками.

Перед президентськими виборами в Грузії навіть були спроби назвати природне союзництво між демократичними силами України і Грузії співпрацею невдах, натякаючи на те, що блок СПС, з яким «Наша Україна» мала партнерські відносини, програв на виборах у Росії (телеканал «1+1», 15 грудня 2003 р.). Однак після тріумфу Михайла Саакашвілі на грузинських виборах цю тезу було знято через її очевидну програшність для української влади.

2. Влада стверджувала, що антикорупційну революцію в Грузії вчинено іноземними державами. При цьому владні телеканали вперто ігнорували телекадри з Тбілісі, які свідчили про те, що на вулицю вийшов ледь не весь народ. Навряд чи будь-яка спецслужба має достатню силу, аби змусити сотні тисяч назагал патріотичних грузинів служити чужим, не грузинським інтересам. До того ж іноземні держави навряд чи примушували Шеварднадзе фальсифікувати парламентські вибори (а факт фальсифікації він сам офіційно визнав). Результати виборів підтвердили, що Михайла Саакашвілі підтримує весь грузинський народ. Чи потрібна людині, якого підтримує його власна країна, залежність від іноземних спецслужб? Навпаки, до іноземної «допомоги» вдаються політики, дискредитовані в очах власного народу, які не мають шансів утвердитися своїм власним народом.

Водночас очевидно, що США таки зіграли свою роль у подіях у Грузії. Ця роль зводилася до переконання Шеварднадзе піти без кровопролиття і в цілому відповідала інтересам народу Грузії. Водночас, слід зауважити, що участь Росії у «врегулюванні» конфліктів в Абхазії і Південній Осетії фактично законсервувала розкол Грузії, створений так само не без допомоги «добрих сусідів».

3. Коли стало очевидним, що Саакашвілі перемагає на виборах, автори темників для телеканалів України почали грубо маніпулювати цифрами, стверджуючи, що явка грузинських виборців становить лише близько 60%, нібито перемога Саакашвілі від цього мала б стати неповноцінною. Питання кількості зареєстрованих виборців у Грузії породило найбільше спекуляцій в Україні, зокрема, в тих ЗМІ, які намагалися поставити під сумнів легітимність зміни влади. У самій Грузії це питання не викликає запитань у громадськості, оскільки є досить простим і не передбачає суперечливих варіантів тлумачень. Для з'ясування реальних обставин провладним політологам у Києві, які взялися жваво коментувати ситуацію, варто було, либонь, звернутися до грузинського ЦВК або хоча б до офіційного інтернет-сайту ЦВК Грузії. Відповідно до законодавства Республіки Грузія, перед черговими виборами виборці проходять реєстрацію. Цю норму було запроваджено у зв'язку з тим, що кількість населення Грузії змінюється у зв'язку з постійними та тимчасовими міграціями, тоді як національне законодавство визнає вибори такими, що відбулися, лише у випадку, коли в них взяло участь понад 50% виборців. На попередніх президентських виборах у Грузії в квітні 2000 року було зареєстровано 3 мільйони 88 тисяч виборців. На останніх президентських виборах зареєструвалися лише 2 мільйони 242 тисячі виборців. Такий результат зумовлений не тільки природним зменшенням населення та негативним сальдо міграції, а також і ще низкою причин. Так, зокрема, січневі вибори в Грузії були позачерговими, тож реєстрація виборців відбувалася прискорено. Таким чином, значна частина пасивних виборців не мала часу зареєструватися. Водночас, ті з виборців, хто не встиг зареєструватися, мали право зробити це безпосередньо в «день ікс». Таким чином, процес попередньої реєстрації виборців не обмежував права громадян на участь у голосуванні. Тобто тих осіб, які не зареєструвалися як виборці та не взяли участі в голосуванні у Грузії, не вважають виборцями, доки наступні вибори не дадуть їм можливості зареєструватися чи взяти безпосередню участь у голосуванні.

Крім того, попередня реєстрація виборців не відбувалася не лише на території Абхазії та значної частини Південної Осетії (як на президентських виборах 2000 року), а й на території Аджарської автономії, керівництво якої майже до самих виборів вагалося, чи братиме ця автономія участь у виборах президента Грузіїі взагалі. Саме цими чинниками зумовлена значно менше число зареєстрованих виборців у Грузії в 2004 році порівняно з виборами-2000. Кількість підрахованих бюлетенів на виборах у Грузії становила 1 мільйон 933 тисяч, тобто не значно відрізнялася від кількості зареєстрованих виборців. Цей факт дозволив говорити про явку виборців, що значно перевищувала 80% від кількості зареєстрованих.

4. Крім того, з самого початку грузинської революції офіційна пропаганда в Україні почала жваво коментувати тему розколу Грузії і звинувачувати в ньому опозицію. Так, ніби питання територіальної цілісності виникло у зв'язку зі зміною корумпованого, неавторитетного і у зв'язку з цим малодієздатного режиму Шеварднадзе, ніби не за правління Едуарда Амвросійовича почалася 1992 року війна з Абхазією, ніби не за його правління решту конфліктів було поглиблено чи загнано в глухий кут. З часу правління Шеварднадзе цілковито поза контролем центральної влади Тбілісі перебуває територія розміром близько 10,5 тис. км. кв. (8,6 тис. км. кв. Абхазії і частина Південної Осетії) із загальної території Грузії в 69,7 тис. км. кв. Тобто, центральний уряд Грузії з часів правління Шеварднадзе і до сьогодні цілковито не контролює більш як 1/7 території країни. Населення неконтрольованої Центром теритоторій становить близько 210 тисяч в Абхазії і 60 тисяч у Південній Осетії.

Оскільки значна частина Південної Осетії населена грузинами, а також завдяки тому, що останнім часом у цьому регіоні вдалося зняти грузино-осетинське міжетнічне протистояння, частина населення Південної Осетії — як грузини, так і чимало осетин — взяли участь у виборах президента. Вірменське населення також продемонструвало лояльність новій владі в Тбілісі (за Михайла Саакашвілі в населених вірменами районах Грузії проголосувало близько 90%). Крім того, за даними центрвиборчкому, близько 10 тисяч грузинів, які мешкають в Абхазії, приїхали до основної частини Грузії, щоб узяти участь у голосуванні. Також вибори пройшли в Аджарії, де в них узяли участь майже 80 тисяч виборців. Участь Аджарії і частини населення Південної Осетії у виборах президента означає, що ці дострокові вибори не завдали шкоди єдності Грузії, а навпаки, сприяли її зміцненню. Таке зміцнення відбулося насамперед завдяки тому, що в країні встановилася авторитетна в очах населення влада.

Таким чином, усі міфологеми провладної пропаганди в Україні щодо подій у Грузії нівельовані самим життям. Саме тому після вражаючої перемоги Саакашвілі на виборах президента Грузії українські телеканали обмежилися скупим повідомленням: Президент України Леонід Кучма привітав президента Грузії Михайла Саакашвілі.

На моє переконання, нинішня українська влада мала б вибачитися за ту інформаційну політику, яку вона вела під час антикорупційної революції в Грузії, не лише перед обраним грузинським народом керівництвом цієї країни, а й насамперед перед народом України, адже його було грубо дезінформовано щодо справжньої природи недавніх подій у сусідній країні.

А найголовніше — у веденні інформаційної політики в Україні влада має керуватися не вузько особистими інтересами та фобіями окремих осіб, а національними інтересами України, які полягають у розвиткові та зміцненні партнерських відносин iз Грузією, перспективних для обох держав.