Число в назві пояснили кількістю акторів, ательє (майстерня) — бо весь реквізит шиють поки що самі актори, вони ж вирішують технічні проблеми і таке інше. Керівник театру Ігор Талалаєвський, який уже тридцять років пропрацював на кону режисером, ставив Достоєвського, Булгакова, Набокова і, крім того, довгий час трудився на ниві шоу-бізнесу, обіцяє роботу, зовсім відмінну від того, що ми бачимо на всіх сучасних сценах. Йдеться про театр-кабаре. Такі кабаре після свого піку популярності в Польщі, Австрії та Німеччині в 20-х роках з'явилися в Україні. Лише в Києві їх було до десятка, і всі мали «хуліганські» назви: «ХЛАМ» («Художники, Літератори, Артисти, Музиканти», був колись на місці сучасної консерваторії ), «Ліловий Джо», «Кривий Джиммі» та інші. Мало хто знає, що таке кабаре насправді. Адже це не клуб, у якому пропускають пляшку-другу і дивляться на оголені ніжки танцівниць. Наш телевізійний КВН зараз є трохи видозміненим... кабаре. В колишніх київських кабаре обговорювали політичні події, там відомий футурист Семенко збирав прихильників поезії, Лесь Курбас — театру, всі митці Розстріляного Відродження читали там не одну злісну епіграму. Це був вільний обмін думками, творчістю та проектами.
«Ательє 16» хоче відродити традиції «ХЛАМу», згуртувати навколо себе і маститих театралів, і молодь. Першим кроком до того стала постановка «Тригрошової опери» Бертольда Брехта, поки що на великій сцені київського Молодого театру. Тут театральній артілі Талалаєвського було на чому розгорнутися і від чого танцювати. Київ бачив тільки одну «Тригрошову оперу» — коли в столиці гастролював московський «Сатирикон». У виставі Володимира Машкова були задіяні відомі актори Костянтин Райкін та Микола Фоменко, а сам спектакль критики назвали одним із найдорожчих у СНД. Столичні режисери прохолодно ставилися до Брехта, бо всі його інтерпретації закінчувалися провалом, а робити спектакль за книжкою-цеглиною здавалося божевiллям. Ігор Талалаєвський вирішив не інтерпретувати. Драматичний спектакль із зонгами (вставними піснями) — ось як він назвав свою «Тригрошову оперу». Всі актори нещодавно вийшли з-за парт «театрального» ім. Карпенка-Карого, всі були улюбленим курсом Леся Танюка та того ж таки Талалаєвського. Є підозри, що «Ательє 16», його перша вистава, як і «Сатирикону», теж влетить не в три гроша (виставу фінансує кілька потужних банків-меценатів), але актори хочуть, щоб більше говорили не про ціну спектаклю, а про його якість.
Отже, «Тригрошова опера», пісня бандюг, бандюжок, повій і жебраків. Меккі-Ніж (О. Куколенко) — оригінал, аристократ від злочинного світу, який власне весілля святкує в чужій конюшні. Поллі (О. Скрипка, Ю. Шурміна) — панночка, якій закортіло стати Королевою Злиднів. І злодюжки, маленькі й великі, молоді й старі, жіночої, чоловічої і не-зрозуміло-якої статі.
Постановник відмовився від геніальної музики Курта Вайля, написаної для Брехта. Натомість узяв не менш геніальних «Бітлз» — аж 18 хітів. І... написав до них слова російською мовою. Така трансформація «Бітлів» скидалася на святотатство. Навіщо перекладати те, що не перекладається? Але гарне музичне оформлення з легкої руки Олександра Єгорова зробило свою справу — ніхто не плювався (до речі, після того, як Єгоров створив свій продюсерський центр «Клас — А» і відійшов від музики, ми чи не вперше його побачили в театрі, де він займається музичним оформленням). Оформлення сцени — ящики з-під пива, за сумісництвом — стільці. Чорне тло. І ліворуч, на краєчку сцени — біля чогось, схожого на холодильник для кока-коли, — картонні тіні вуличних повій. Прекрасні костюми, пластичні й точні рухи, гра світла. Їх не зіпсувала навіть поганенька постановка сценічних боїв: коли герої гладили кулаками один одного — ставало просто смішно.
Хоча вистава тривала три години, для мене це був час великого задоволення. Про людей старшого віку говорити не буду, хтозна, як вони сприйняли майже оголені сіднички молодих актрис. Принаймні Лесь Танюк у залі сяяв, а мій немолодий сусіда по ряду систематично заважав мені дивитися виставу, запитуючи: «Ну й чортенята, ну й врізали! Правда?»
Оскільки виставу «Тригрошова опера» вередлива столична публіка зустріла привітно, в лютому її можна буде також побачити на сцені Молодого театру, де відбулася прем'єра. Через те, що «Ательє 16» іще не має власного приміщення і репетирує або в Печерському палаці творчості дітей та юнацтва, або в Молодому театрі, то зарано говорити про якісь політичні обговорення та читання епіграм. Назване дітище «ХЛАМу» не має поки що постійної прописки. Але, як стверджує режисер, «Ательє 16» задумане не на один день, а на багато років. Власник і продюсер театру, київський клуб «Модус — Ніка» обіцяє якнайшвидше знайти приміщення, де театр «Ательє 16» зміг би остаточно прижитися. Паралельно із пошуком приміщення іде репетиція двох вистав українською мовою, готуються кілька нових проектів, які скоро покажуть глядачу.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
