От якби стриптизерка сказала…

«Я ніяк не міг зрозуміти, в чому загадка успіху Довженкового фільму «Земля». Чому по ньому читають лекції по всьому світу, чому Спілберг вважає себе його учнем? І зрозумів, що проблема українського кіно — це земля», — сказав кінорежисер Олесь Санін на третій із чотирьох пресконференцій, що передують Надзвичайним зборам «Україна — зона культурного лиха». На ній обговорювалося загрозливе становище театру і кіно. «Доповідачами» виступили режисер і директор Центру сучасного мистецтва «Дах» Владислав Троїцький, кінорежисер Олесь Санін, організатор фестивалю українського кіно «Відкрита ніч» Михайло Іллєнко, театральний критик Сергій Васильєв і хореограф, керівник Лабораторії перфоменсу Лариса Венедиктова. Обговорювали і громадську раду з питань культури і духовності при Президенті, створену 2 роки тому. Коли брати Капранови запитали Юрія Андруховича, чим він там займається, той відповів: «Я ? А хіба така рада існує?». За словами Владислава Троїцького, машина культури працює за пострадянською ідеологією, а нова ще не народилася. «Ідеологія сама по собі не виникає. Для цього мають зібратися небайдужі люди і виробити стратегію. Рівень театральних постановок не перевищує провінційних. З молодих режисерів можна назвати мене і Дмитра Богомазова, і то ми 40річні дядьки з театром на 50 місць, є ще кілька молодших, але надто мало, щоб створити незалежний культурний простір».

«Кіно знімається, але глядач його не бачить, — каже Олесь Санін. — Будь­яка кінематографія розкручується, але не українська. Очевидно, що державні чиновники, які мали б сприяти культурним діячам у їхніх задумах, тільки тим і займаються, що нищать культуру. Мій сценарист, з яким я зараз працюю, навідріз відмовився писати. Він американець і каже: «Я член Гільдії американських сценаристів. Ні! Я не пишу!». І тут я подумав, чи помітили б, якби я не знімав кіно, хтось не ставив вистав, не писав книжок.

Михайло Іллєнко приніс із собою підбірку дисків. «Ось тут 70 українських стрічок, які глядач бачить лише в одну ніч на рік. Зараз я працюю над тим, щоб їх тиражувати, і молоді режисери відчули, що наше поле — для них, — каже Іллєнко. — Нема української кіностудії, нема можливості знімати, тому «Ґудзик» Ірен Роздобудько став «Пуговицей».

Олесь Санін запропонував найрадикальніший спосіб достукатися до чиновників: «От якби стриптизерка сказала: ні, я не зніматиму бюстгальтер, доки не покращиться становище культури, щоб жінки на місяць перестали любити своїх поважних чоловіків. Може, тоді прорве стоячу воду відносин культуравлада».

ДО РЕЧІ

Брати Капранови підготували для іноземних послів «Золотий намордник» — це нагорода для тих дипломатів, які, забуваючи улюблені ними норми демократії, принижують українських прохачів віз. Українські державні установи письменники вирішили нагородити «Золотим нашийником». «З нами поводяться так, як ми на це заслуговуємо, — кажуть Капранови, — час змінювати ставлення до нас більш радикальними методами і почати з об’єднання небайдужих».