Аналізи лікаря-телепня

Ніколи не міг зрозуміти, який жанр вигідніший для видавців: мелодрама чи детектив. І хоч саме питання не зовсім коректне, проте завдяки «Клубу сімейного дозвілля» я переконався, що кримінальний роман таки продається краще. Бо інтернаціональний бестселер Кітті Сьюелл «Крижана пастка» (у російському перекладі харківського видавництва — «Западня») можна було б позиціонувати як традиційне жіноче чтиво, але на сайті «Клубу» зазначено, що це — трилер, та ще й висунутий свого часу на премію «Свіжа кров» Асоціації авторів кримінальної літератури.

З тим таки успіхом твір пані Сьюелл можна було назвати «Підступна медсестра» й проілюструвати розбитими серцями, зволоженими очима та заламаними в розпачі руками. Натомість книжка навіває холод і передчуття небезпеки. А вибірковий лак на обкладинці створює ефект помережаного морозом вікна. Такий поліграфічний вибрик має ще одну перевагу, орієнтовану на незграбних читачів: якщо, наприклад, обкладинку заляпати жиром, то замість потворної плями на палітурці залишиться вишуканий візерунок.

Авторка «Крижаної пастки», безсумнівно, належить до тих авторів, які не можуть писати щось інше, крім бестселерів. Навіть її біографія ніби спеціально створена для такої ролі: свого часу письменниця торгувала нерухомістю на півночі Канади, потім здобула фах психотерапевта, а згодом ще й захопилася скульптурою. Вона має фруктові плантації в Іспанії та цілком гігієнічну, рекламну зовнішність.

Головний герой роману — хірург Давид Вудрафф, який на п’яну голову вирізав дитині здорову нирку замість хворої, — мало чим відрізняється від класичного образу невдахи, що тікає від власного минулого. Авторка співчуває йому, але водночас не може приховати відрази до цього телепня. Перебравшись у канадське містечко біля Полярного кола, він тихомирно відпрацьовує своє добровільне заслання, щоб згодом повернутись до звичного життя в Англії. Так само тихо й мирно деякі жінки його ґвалтують, а деяким він «не дає». Правду кажучи, сексуальне життя хірурга справляє комічне враження. Втім, як і генеральна інтрига роману, насичена мильною піною. Через 13 років телепня Вудраффа, який встиг за цей час повернутись до Європи і одружитися, починає шантажувати медсестра Шейла Хейлі, з якою він працював у період «заслання». Вона «нагадує» хірургу, що той її колись зґвалтував і тепер має подбати про двох своїх дітей. Лікар вірить власній пам’яті менше, ніж аналізові ДНК, тому після тривалих і марних роздумів, як же ж могло відбутися це непорочне зачаття, доходить висновку, що це таки його діти. Звісно, все у Давидовому житті летить під три чорти, а сам він вертається у канадські сніги й морози.

Психологічні пристрасті у виконанні Кітті Сьюелл можна було б використовувати як аргумент у дискусіях про існування «жіночої» та «чоловічої» літератури. Бо на противагу Вудраффу — картонній людині, наповненій аномальними вчинками та курячим мисленням, образ прописної суки Хейлі виписаний бездоганно: в масовій літературі (а тим більше — «чоловічій») такі персонажі зазвичай також пунктирні, як «вовк в овечій шкурі». Сьюелл створила справжнього монстра: сексбомбу з вселенськими запасами ненависті й підступності в серці, яка плекає свою абсурдну помсту протягом багатьох років. Вона ідеально жонглює масками «киці» й «пантери», тримає у покорі всіх, хто тільки здатний викрити бодай дещицю її злочинів. Ненависть медсестри до світу ірраціональна, але добре вмотивована жаданням влади та багатства. Крім традиційного стервозного арсеналу, у своїй приватній війні вона не гребує і криміналом — приторговує наркотиками і врешті доводить до самогубства ще одного лікарняного співробітника. Звісно, перед смертю той завбачливо настрочив для поліції печальний звіт про гріхи Шейли, яку наприкінці роману тріумфально запроваджують до в’язниці, а дітей віддають під опіку справжньому батькові — ще одному бездоганному недоумкові.

У фіналі «Крижаної пастки» Сьюелл виявляє милосердя і до головного героя: він припхався у країну білих ведмедів недаремно, бо на обрії з’явилася інша жінка — чесна, порядна, багата і талановита. І в неї теж виявилася 13річна дитина від лікаря Вудраффа — інакше письменниці не вдалося б пояснити походження аналізу ДНК. Та й білі нитки в романі — це все ж таки краще, ніж антинауковий конфуз.