Норвегія — край фіордів і водоспадів. (авторів.)
Хочете відразу прихилити до себе мовчазного і самозаглибленого норвежця, який прямує назустріч у полоні власної меланхолії? Просто скажіть йому, що Норвегія — найбільше диво, яке вам колинебудь доводилося бачити. Тим паче що вам не доведеться лицемірити: туристи закохуються в цю країну з півподиху. А випадковий перехожий, почувши таке одкровення, тієї ж миті стане вашим другом. І розповідатиме вам про свій красивий і багатий край до третіх півнів. Для фінальної точки розмови, аби вразити співрозмовника в самісіньке серце, прибережіть такий образний прийом: якщо Норвегію повернути навколо осі в найбільш південній точці — її північний край дістане Риму. Цей жарт тут залюбки повторюють навіть школярі молодших класів, але ви — іноземець! Звідки ж вам знати?
Норвежцям справді є чим пишатися. Ця країна може похвалитися найвищим у Європі рівнем життя. Після того як у Північному морі натрапили на нафту, Норвегія стрімко розбагатіла. І відразу ж заснувала Фонд розвитку майбутніх поколінь. Він постійно поповнюється коштами від експлуатації газових і нафтових свердловин. Середня зарплата норвежця 4500 євро, робочий день триває щонайдовше до 16ї години, плюс дбайливе соціальне забезпечення. Щоправда, літо тут коротке, а сонце «прохане», зате зима м’яка — завдяки Гольфстриму. Ця океанська течія за одну хвилину приносить таку кількість тепла, яку отримують, спаливши 100 000 тонн нафти. Річки в Норвегії не течуть — вони стрімко біжать, забезпечуючи країну електроенергією.
Ви знаєте, що таке концентрація щастя? Це коли всі проблеми раптом капітулюють перед небаченою красою природи. Коли дорогою до Бріксдальського льодовика знаходиш у горах запізнілу малину, п’єш із цілющого джерела і пам’ятаєш, що попереду — ще п’ять днів «такого раю». Так, Бог створював Норвегію з любов’ю. І аби переконатися в Божій щедрості на власні очі, туристи з усього світу їдуть до цієї північної країни. І насамперед — побачити фіорди. Унікальне явище природи, океан, що «забрів» далеко між скель, «проломився» крізь гранітні породи — вузька артерія прозорої, як небо, води, в яку з гірських вершин зриваються стрімкі водоспади і поволі скапують сльози льодовика. Фіорди величні й мальовничі, ними плавають кораблі й тюлені — останні, аби потішити туристів, смішно струшують краплі з голови і задоволено повертаються на глибину, а ви вже розбирайтесь самі: сон це чи реальність».
Норвежці вірять у казки. Особливо про тролів. Класик норвезької літератури Бйорнстьєрне Бйорнсон казав, що «тролі в інших північних країнах, крім Норвегії, не приживаються». Норвежці навіть виробили спеціальні правила: як поводитись, якщо раптом на горі чи в лісі тобі трапився троль. Одне з правил особливо цікаве: «Не називай тролю свого імені». А як його дотримуватись, коли в Норвегії тролі — на кожному кроці? Як уникнути знайомства, коли казкові істоти «влізли» у назви машин і містечок, цукерок і напоїв, зайняли оборону на вході до крамниць і ресторанів? І як справжні патріоти окупували прилавки сувенірних магазинів, допомагаючи Норвегії заробляти гроші.
Кажуть, що найчастіше тролі прибувають у гості на лижах. Мабуть, це чистісінька правда, адже на лижах тут ходять усі. І не тільки на дозвіллі, а й на побачення, до школи, на пошту, на виклик до хворого. Щойно дитина зіп’ялася на ноги, вона вчиться давати раду з лижним кріпленням і палицями. В транспорті і громадських місцях є спеціальні відсіки для лиж.
Переважну частину країни вкривають гори. Можливо, для когось це стало б справжньою катастрофою, але не для жителів Норвегії. Вони виявили наполегливість і показали, хто в горах господар — прорубали тунелі, зробивши важкодоступні райони країни досяжними для всіх. Скажімо, між Осло і Бергеном (200 км) — 178 тунелів. Норвежці люблять природу і усамітнення. «Найкращий сусід — той, якого не видно», — кажуть вони. У кожного є власний маленький будиночок (хютте) у горах або на березі фіорду, куди можна втекти за кожної слушної нагоди. У хютте зазвичай не передбачено гарячої води і опалення, але поруч річка, в якій можна упіймати форель, і тиша. На дахах цих будиночків норвежці розбивають газони і сіють траву, а біля кожного хютте є флагшток, на який господар урочисто підіймає національний прапор. Місцеві жителі обожнюють природу і бережно ставляться до її надбань. І вона щедро віддячує навзаєм, створюючи всі умови для довголіття. Навіть зпід крана в квартирах норвежців тече чиста джерельна вода.
Жителі цієї країни вважають себе єдиними нащадками вікінгів і скептично реагують, коли інші скандинави «родичаються» до їхніх предків. Хоча самі ж потерпають від власної відособленості. Ми не про ЄС, до якого Норвегія, на відміну від сусідів, не приєдналася до цього часу. А про велику кількість одинаків, яким важко знайти собі подружню пару. 529 самогубств на рік — для 4,5 мільйонного населення цифра тривожна.
Емігрант із СНД вивів свою формулу норвезької «ідентичності»: «Ви майже норвежець, якщо як мінімум півгодини можете підтримувати розмову про нюанси лижного спорту. Якщо пригальмовуєте, аби не забризкати перехожих, і сміливо п’єте з будьякої калюжі. Ви свій у Норвегії, якщо загубили мобілку, і вам її не шкода... Якщо ви загубили мобілку, а вам її повернули... Якщо вам повернули ваш телефон, а ви цьому не здивувались... Якщо серед десяти ваших знайомих дівчат восьмеро — блондинки, а вас це вже не вражає...»
Осло — тихе і затишне місто. Головною вулицею Карла Юхана снують туристи, натикаючись на компанії веселих студентів, які сидять на асфальті. Норвежці — дуже красиві: високі блакитноокі блондини. Поруч із ними вихідці з африканських та азійських країн створюють дивний контраст і певний дискомфорт. Послабивши свого часу еміграційне законодавство і пустивши в країну біженців, Норвегія наштовхнулася на низку проблем. «Нові норвежці» не поспішають інтегруватися в суспільство і шукати роботу, живуть за рахунок соціальної допомоги, а сплачувати «всі рахунки» доводиться нащадкам вікінгів.
Уночі Осло перетворюється на «норвезький Париж»: вулицями ходити страшнувато. «Хочу твої гроші», — процідив крізь зуби африканець, схожий на Кінг Конга. «Спробуй!» — відповів наш гід. «Ну окей», — несподівано передумав «привітний норвежець» і понуро почвалав далі.
Узагалі ж вони не переймаються дрібницями. І хоча фінанси дозволяють розкошувати, житла норвежців найчастіше нагадують обійстя спартанців. З меблів — тільки найнеобхідніше, одяг — зручний і невибагливий. Зате багато мандрують. Їх недаремно називають нацією мандрівників — приклади Нансена, Амундсена і Хейєрдала надихають земляків відкривати цей дивовижний світ.
Нащадки вікінгів палять переважно самокрутки. Навіть на дипломатичних прийомах чи в дорогих ресторанах спритно ладнають сигаретки. З ранку до вечора бадьорять себе чорною кавою без цукру і молока, а на вечірках сміливо запивають горілку пивом... І щиро дивуються при цьому, чому іноземці не поспішають скласти їм компанію.
Містечко Берген називають столицею дощів. Нам пощастило застати сонячну погідність, хоча зазвичай тут дощить 260 днів на рік. А ще у Бергені дуже багато риби. На спеціальному ринку прилавки вгинаються від щедрих дарів моря. Привітні продавці припрошують скуштувати все, розумні туристи не ловлять гав. І на останньому рундуку вже стають фахівцями.
— А що це за чорне м’ясо? — запитуємо усміхнену дівчину.
— Кит! Спробуйте!
— Кит? — перепитуємо для певності.
— Авжеж. Мобі Дік!
— Ви таки його спіймали? — «прозріваємо» ми.
— Ні, це його син, — сміється норвежка.
А хтось казав, що в норвежців проблеми з почуттям гумору. Не вірте. І вже цілком серйозно вони готують оселедець у варенні чи просто солодкому соусі. Смак оригінальний — доки не звикнеш. Як і до норвезького хліба (флатбрьо), що нагадує сухий картон. Що ж вдієш — хліб, як і м’ясо, в Норвегію імпортують, тому коштують ці продукти дорого.
Але Берген знаменитий не тільки рибою і дощами. Його можна назвати культурною столицею Норвегії. Тут Генрік Ібсен створив свої безсмертні п’єси, а Едвард Гріг — найкращі композиції. Приваблює купецький квартал дерев’яних будиночків Брюгген, яким опікується ЮНЕСКО.
Норвегія дуже делікатно захоплює твою душу. Закохуєшся — і не помічаєш.
Юлія КОСИНСЬКА, Олег КРУК
Київ—Осло—Берген—Согнефіорд—Ліллехаммер
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
