Це була НАША революція, це було наше єднання. А зрадники ще пожалкують. (з архіву УНІАН.)
«Я цей день обов’язково буду відзначати — тихими спогадами. Згадається щось добре, бо його було дуже багато... — зізнався «УМ» народний депутат, нинішній БЮТівець, а у 2004му — «нашоукраїнець» Володимир Яворівський. І поділився найяскравішим епізодом, який одразу сплив у пам’яті при згадці про Помаранчеву революцію.
«Я чергував добу на Банковій, і вранці мені треба було поміняти ряд хлопців, які стояли, створюючи нейтральну зону між ОМОНівцями — «захисниками» Адміністрації Президента та цивільними людьми, не пускаючи провокаторів тощо, — розповідає Яворівський. — Вони всі стояли в благеньких курточках, біднота така, а всю ніч ішов мокрий сніг. Промокли, як хлющ, черевики мокрі... Я бачу, що в них зуб на зуб не потрапляє, вони вже посиніли від холоду. Кажу: хлопці, ще дві хвилини почекайте — ось уже підходять інші, зараз вас поміняють. А вони мені: не треба нас міняти, ми тут можемо стояти довго. Ви поміняйте тих! — і показують на резиденцію Кучми.
Такі моменти ми всією сім’єю й згадаємо. А йти на майдан і там спілкуватися — це означає ділити ганебне «помайдання». Негоже це, та й радості жодної не приносить. Бо другий етап відзначення річниці Помаранчевої революції — це просто гіркота. З того приводу, що світ тоді до нас так пригорнувся, так захоплювався, а ми це все втратили... Ці всі коаліціади, які зараз повторюються знову, інакше, ніж українським божевіллям, і не назвеш. Тому святкувати річницю революції десь у колі друзів, щось влаштовувати з цього приводу — мені це видається недоречним».
Пан Володимир засмучено згадує про те, скільки можливостей було змарновано. «Тоді (після революції) рейтинг у Ющенка був такий, що за одну ніч можна було поміняти всі назви вулиць, і ніхто б і не пискнув. А тепер варто було одну назву Січневого повстання змінити на Івана Мазепи — і такий ґвалт піднявся. Не скористалися ми тією нагодою...»
Про вулиці — це, звісно, тільки для прикладу. Однак Яворівський наголошує на тому, що помилково вважати, ніби зі спогадами про Майдан пов’язана тільки гіркота. «Так не може бути, бо те, що сталося, — це був бунт української душі, хай не фізична, а духовна, але революція. Люди скинули з себе страх, вони вже нікого не бояться і сміливо кажуть в очі, що думають про нас — політиків, владу. Я вже пройшов не одну виборчу кампанію і запевняю вас: до Майдану такого не було. Завдяки Помаранчевій революції ми отримали іншу Україну, і, говорячи про розчарування, не можна перекреслювати ці здобутки. Просто ми, на жаль, не маємо тих наслідків, про які мріяли тоді на Майдані. Корумпованість, чвари, хибне враження декого, що, «перемігши» Кучму і Януковича, тепер можна загрібати все те, що було їхнім, — ось що призвело до гіркоти й розчарування. Але сама революція була прекрасною, чистою, і про це не можна забувати. На мою авторську радіопередачу прийшло сотні листів зі спогадами про Майдан, люди пишуть, як вони в’язали шкарпетки для Ющенка, як передавали вареники для тих, хто чергував у наметах, як молилися Богу, — це прекрасні спогади. Тому я переконаний, що з часом, коли змиється ганьба «помайдання», знову повернеться повнота гордості за Помаранчеву революцію», — вважає письменник і політик.
Один із «польових командирів» Майдану Володимир Філенко відзначатиме річницю у компанії колег — Стецьківа, Луценка, Томенка. Щоправда, не в «революційному» кафе «Кофіум», як повідомили деякі ЗМІ, а в іншому такому закладі — на Подолі. «Увечері запросимо групу журналістів, музикантів на дружню вечірку й чашку чаю», — розкрив плани Філенко. На відміну від Яворівського, Філенко збирається прийти й на майдан Незалежності: «Пройдемо там (разом з іншими «польовими командирами». — Ред.) — як громадяни. Але ніяких спеціальних акцій не робитимемо».
За словами Філенка, і його, й колег також не обійшло розчарування. «Але в нас воно відбувається на тлі великої гордості причетності до того, що Майдан був, що він виконав таку велику історичну місію, — уточнює майбутній парламентарій від Блоку Тимошенко. — Ми пишаємося, що були командирами цього Майдану і стояли разом із мільйонами інших громадян. І тим, що ми прийшли на майдан як електорат, а пішли з нього як громадяни, які відстояли свої права.
Три роки — це, звісно, занадто короткий термін, але, без сумніву, Майдан наклав свій відбиток на всю подальшу політику в Україні. І незважаючи на певний скепсис, ми вже бачимо перші позитивні наслідки Помаранчевої революції. Вона припинила сповзання України до диктатури, яке в останні роки перед Майданом було цілком очевидним. Це зараз ми кажемо — от, наслідки, розчарування... А уявімо собі, де б ми були зараз, якби Майдан не відбувся».
Філенко також закликає не зациклюватися на «зраді» конкретних політичних діячів. «Громадяни України виявилися вірними ідеалам Майдану, і ще двічі після нього підтверджували свій вибір, віддаючи більшість демократичним силам. А ті політики, які плюнули на вибір людей, покарані історією. Хоч іще й не всі, бо дехто сьогодні знову намагається перекреслити вибір громадян. І цих політиків, очевидно, чекає доля їхніх попередників — тих, хто вже відійшов у політичне забуття, — прогнозує один з ідейних натхненників революції. — Я переконаний, що так і буде — розчарування забудуться, а світла пам’ять про те, що ми здобули, залишиться. Майдан на багато років заклав надію на те, що ми здобудемо іншу Україну, ніж та, яка була вчора, і ніж та, яку ми маємо сьогодні. І я не виключаю, що з часом річниця Майдану, День свободи набуватиме дедалі більшого звучання. Я мрію про це».
Активний учасник Помаранчевої революції, лідер «Студентського братства» Олег Яценко запевняє, що День свободи обов’язково відзначатиме. Але як саме, «СБ» іще не обговорювало. «У нас по четвергах відбуваються збори... мабуть, ми просто на наших чергових заходах повернемося до цієї теми, — припустив Яценко. — І не стільки до самої революції, скільки до підготовки до неї. Згадаємо репресії, арешти наших активістів. З огляду на повернення до влади демократичних сил, я хотів би отримати відповіді від СБУ (зараз ми готуємо відповідні звернення), на якій підставі у мене вдома влаштовували обшук, шукали «бомбу»... Чи закрита справа про тероризм, яка була порушена проти мене, чи були покарані ті люди, які її незаконно порушували? Адже Помаранчева революція — це не лише стояння на Майдані, а й підготовка до нього».
«21 листопада ми були спостерігачами на Східній Україні від «України молодої», ще й у судах відстоювали своє право перебувати на дільницях, — пригадує Олег події трирічної давності. — 22го їхали в поїзді, і хоча багато хто придбав квитки додому до західних областей — усі виходили в Києві, щоб піти на Майдан. Поки потяг їхав по території «синьої», кушнарьовської тоді Харківщини, нам влаштовували обшуки. Ми ще, пам’ятаю, подзвонили Володимирові Філенку, і при переїзді на «помаранчеву» територію Сумщини нас на вокзалі зустріли представники штабу Ющенка. Вони «провели інструктаж» серед міліціонерів, і «бєспрєдєла» більше не було».
Голова «Студентського братства» переконаний, що певне розчарування — це такий собі історичний фатум України. «Якщо подивитися на ті кроки, якими Україна йшла до утвердження справжньої національної державності — 1991й, потім акції «Україна без Кучми», Помаранчева революція — то видно, що кожен із цих етапів спершу надихав до боротьби, а потім завершувався розчаруванням, — нагадує Яценко. — Бо не вдавалося зробити те, про що мріялося. Внаслідок голодоморів, репресій у нашому суспільстві залишилася надто мала частка тих сил, які проводять зрушення у суспільній свідомості. Коли накочується якась хвиля, після неї обов’язково стається відкат, бо залишок колоніальної свідомості надто сильний, та й суспільство надто неоднорідне. Але я думаю, що такі хвилі будуть і надалі, і з кожним разом вони захоплюватимуть усе більше областей і громадян. Я оптиміст».
Політолог, науковий директор Школи політичної аналітики НаУКМА Олексій Гарань на обережне запитання, чи був він узагалі в 2004 році на Майдані, образився. І не лише тому, що, за його словами, політолог зобов’язаний відвідувати такі заходи як фахівець, незалежно від політичної орієнтації. Пан Олексій планує прийти на майдан Незалежності й сьогодні: «Минулі два роки річницю Помаранчевої революції я відзначав. Цього року не знаю, чи відзначатиму формально, але на Майдан піду. І думаю, що варто це робити — незалежно від ставлення до того, що відбувається зараз».
Свою позицію професор «Могилянки» пояснює тим, що Помаранчева революція «відкрила можливості для демократичних змін». «Майдан дав українцям почуття гідності й самоусвідомлення того, що ми — народ. Народ, якому не може диктувати свою волю ні Київ (у сенсі центральної влади), ні будьякий закордонний центр, бо ми самі будемо вирішувати і обстоювати свій вибір, — наголошує Гарань. — Мобілізацією громадянської свідомості, ненасильницьким характером Помаранчева революція продемонструвала, що Україна є частиною Європи».
А нинішній скепсис, на думку політолога, не зовсім самоплинне. «Насправді зараз значним чином відбувається переписування історії, насамперед із табору супротивників Майдану. Звідти й походить оце «у нас вкрали перемогу» тощо, — вважає професорполітолог. — Це прагнення принизити велич тієї події дуже небезпечне. Адже Майдан — він був не просто за Ющенка, не за конкретні постаті — вони просто уособлювали зміни, що назріли».
Як іще одну причину «постмайданної» гіркоти Гарань називає те, що Помаранчева революція виявилася незавершеною. «Так, вона дала народові почуття свободи, але з іншого боку, до верховенства права, реальної боротьби з корупцією, морального очищення ще далеко, — пояснює свою думку професор. — Однак дивуватися не варто, адже всі «оксамитові» революції, які були в Центральній Європі, змінювалися розчаруванням. Кожна революція завжди породжує завищені очікування. Унаслідок цього демократичні сили, які приходять до влади у результаті такої революції, через каденцію змінюються на посткомуністичні сили. Це яскраво видно на прикладі Польщі, де на зміну Леху Валенсі прийшов Кваснєвський. Інша річ, що за правління демократичних сил відбуваються дуже значні зміни, тому країна продовжує рухатися в цьому напрямі й після зміни влади. За того ж Валенси відбувся такий глибокий консенсус польської еліти щодо геополітичної орієнтації, що потім країна все одно продовжила йти в Євросоюз. Цього консенсусу досягали практично у кожній країні, навіть у Болгарії й Румунії.
Щодо України, то я впевнений: зворотного шляху вже немає. І повернення до авторитаризму, скажімо, часів Кучми я вже не уявляю. Ми вже бачили, як Партія регіонів, фактично прийшовши до влади, намагалася знову змінити тенденцію. Але їй це не вдалося. І той факт, що «Регіони» погодилися на дострокові вибори, визнали результати цих виборів і (хоча дуже цього не хочуть) потенційно готові піти в опозицію, — це теж свідчення того, що демократичність процесу зберігається.
Попри значні негативи, цієї перемоги в нас уже не забрати. А щодо того, як буде оцінена Помаранчева революція через роки, то, як на мене, вже зараз історики й політологи дають листопадовим та грудневим акціям 2004 року правильну оцінку. Думаю, у майбутніх підручниках історії напишуть, що це величезна подія, яка перешкодила авторитарній передачі влади, стала кроком до свободи і до Європи. Але, на жаль, залишилася незавершеною».
Поцікавилася «УМ» і думкою експертів. Як повідомила «Україні молодій» соціолог, науковий керівник фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна, опитувань громадської думки щодо ставлення до третьої річниці Майдану їхня служба не проводила. Однак, за словами пані Ірини, розчарування громадян помітне й без таких досліджень.
«Але те, що люди розчаровані — можливо, в конкретних політиках чи їхніх діях — анітрохи не принижує саму суть Помаранчевої революції, — переконана пані Ірина. — Люди розчаровані в тому, за що боролися, але не піддають сумніву, що вони саме боролися. У 2004му на майдани — не лише в Києві, а й по всій країні — вийшло до 18 відсотків населення (до речі, не варто забувати, що приблизно 3 відсотки вийшли на «сині» майдани). Це дуже багато. І, зрештою, після Майдану в Україні (і в тому числі, між іншим, у Донецьку) дуже багато що змінилося. Розширилося коло політичних свобод. Скажімо, якщо порівнювати наші опитування в 2004му й 2007 роках, то люди визнають, що значно більше стало свободи слова, свободи зібрань тощо».
Президент рф володимир путін, як вважають російські чиновники, відкритий до обговорення угоди про припинення вогню в Україні з Дональдом Трампом, але виключає деокупацію і наполягає на тому, щоб Україна відмовилась від НАТО. >>
«Якщо в країні бродять грошові знаки, то мають бути люди, в котрих їх дуже багато», — так казав відомий персонаж, авантюрист Остап Бендер із «Золотого теляти» Ільфа та Петрова. >>
У Верховній Раді, 19 листопада, Президент Володимир Зеленський представив внутрішній План стійкості України, який складається з десяти пунктів. >>
Чинний президент США Джо Байден вперше дозволив українським військовим використати далекобійні ракети ATACMS для удару по території росії. >>
Про підозру у державній зраді правоохоронці оголосили народному депутату України Євгенію Шевченку. >>
Народного депутата Андрія Одарченка 14 листопада ВАКС визнав винним у спробі підкупити за біткоїни ексголову Держагентства з відновлення Мустафу Найєма. >>
