Таємниця «третього покоління»

За підсумками року українські майстри «гладкого» веслування здобули дві олімпійські ліцензії. Розширити своє представництво на Іграх у Пекіні2008 вони спробують на чемпіонаті Європи в травні наступного року. Про конкурентоспроможність наших спортсменів у боротьбі із сильними світу сього в інтерв’ю «УМ» розповів головний тренер збірної України Ігор Нагаєв.

«На «шару» не розраховуємо»

— В Атланті1996 ми виступали практично в усіх видах олімпійської програми. Тоді на 135 країн, які входять до Міжнародної федерації, припадало 340 ліцензій. Україні, яка в командному заліку нижче 15го місця ніколи не опускалася, було нескладно потрапити до «вісімнадцятки» кращих, що отримували перепустки на Ігри, — бере слово головний тренер веслувальників. — Проблеми почалися у 2000 році, коли австралійці відмовилися проводити змагання з веслувального слалому, ліцензії у «слаломістів» забрали й передали іншим видам спорту. А коли цій дисципліні вирішили повернути путівки на Ігри, то зробили це чомусь за рахунок веслування на байдарках і каное. З того часу нашому виду спорту виділяють на Олімпіадах лише 240 місць, а для 12 видів програми — це крапля в морі.

— У Афінах­2004 Україна була представлена трьома човнами. Чи зміниться наше представництво в Пекіні?

— Дві ліцензії вже маємо. Їх здобули Інна Осипенко­Радомська (байдарка, 500 м) та Петро Крук із Русланом Джаліловим (каное­двійка, 500 м). Маємо сподівання, що ще два наші екіпажі проб’ються на Ігри. Після чемпіонату світу в німецькому Дуйсбурзі Міжнародна федерація виділила дві додаткові ліцензії, але їхніх володарів ще не оголосила. Однак на «шару» ми не розраховуємо.

Наш каноїст Юрій Чебан на 500метрівці у Німеччині був сьомим. Сподіваємося, путівку до Пекіна він здобуде на чемпіонаті Європи у травні наступного року в Мілані. Для цього необхідно потрапити до двійки кращих після тих, що вже мають ліцензії. До снаги вибороти ліцензію й каное­двійці на 1000 м.

— Шанси наших човнів інших класів примарні?

— Зовсім ні. Можливо, нам вдасться підготувати за зиму жіночу двійку або четвірку. Непогано виступали минулого сезону в цих класах і чоловіки. На стартовому етапі Кубка світу на 1000метрівці у компанії найсильніших веслувальників планети Роман Копистинський і Владислав Терещенко фінішували п’ятими, на наступному — сьомими. Однак після цього до чемпіонату світу була велика перерва, й хлопці, очевидно, трохи недопрацювали, тому й не змогли пробитися до фінальної «дев’ятки» на головному старті року. А чоловіча байдаркачетвірка з України була там восьмою.

«Наші тренери ще радянського загартування»

— Кістяк збірної України складає молодь чи ветерани?

— Після Олімпіади­2004 ми омолодили команду, вік атлетів коливається від 21 до 24 років. Досвідчених «старожилів» залишилося двоє: 35річний байдарочник Вадим Терещенко та 38річна Ганна Балабанова, призерка Афін у четвірці.

Талановита молодь вже показує непогані результати. Денис Вергеліс і Віталій Камерілов (каное­двійка) на цьогорічному юнацькому чемпіонаті світу здобули «срібло» на 500 м і «бронзу» на 1000 м, а на чемпіонаті Європи піднялися в кожній дисципліні на сходинку вище, тобто вибороли золоту й срібну нагороди.

— Виходить, естафету від ветеранів молодь перейняла вдало?

— За великим рахунком, ветерани в нас виступали лише на спринтерській 200метрівці, яка не є олімпійською дисципліною. Тут у нас були і чемпіони, і призери чемпіонату світу. З 1994 року ми почали втрачати спадкоємність поколінь. А колись же радянська збірна наполовину складалася саме з українців. Після Олімпійських ігор в Афінах ми взялися за відновлення традицій на олімпійських дистанціях.

— І як виходить?

— Безперечно, прогрес помітний. Врахуйте: щоб підготувати спортсмена високого рівня, потрібно п’ятьшість років. А якщо перед цим була порожнеча, як у нашому випадку, часу знадобиться вдвічі більше. Тим, хто приходить на зміну попередникам, є на кого рівнятися — їм є з ким змагатися, вони прагнутимуть обігнати, поліпшити результати. Тому тільки «третє покоління» зможе дорости до високого рівня, щоб вести боротьбу за медалі. У нас же зараз «фінішує» лише перше покоління.

Будь­який вид спорту зростає за рахунок дитячоюнацьких шкіл. А вони через погане фінансування не функціонують. Раніше до нашої збірної приходили «готові» спортсмени, а нині, в основному, — технічно безграмотні й функціонально не готові. І вчити їх доводиться тренерам національної команди.

— Така гостра нестача кадрів?

— Просто до крику! Випускники інститутів фізкультури не йдуть працювати тренерами, бо зарплата 800 гривень їм замала. Молоді фахівці влаштовуються у приватні фітнесклуби, де отримують тисячу доларів, а то й дві з половиною. Тренери в нас переважно ще радянського гарту.

«Якісну підготовку забезпечують лише закордонні бази»

— Із тренувальними базами, мабуть, також не все гаразд?

— В Україні немає бази, де вся національна команда каноїстів і байдарочників могла б зібратися у повному складі — 40 спортсменів і 15 осіб обслуговуючого персоналу. У Херсоні є так звана зимова база підготовки, однак тренуватися там можна тільки до середини листопада.

Останні кілька років нас рятувала база відпочинку поблизу Сімферополя, де в екологічно чистій місцевості є гірське озеро, яке завдяки джерельній воді не замерзає. Там можна тренуватися цілий рік. Лише минулого року, коли лютував 30градусний мороз, озеро вкрилося шаром льоду. В очікуванні, поки скресне крига, ми три тижні працювали над загальною фізичною підготовкою.

У січні 20 днів займаємося лижною підготовкою, яка сприяє витривалості серцево­судинної системи. Якщо є гроші, тренуємося у високогір’ях Болгарії, немає — у карпатському Заросляку. Цього ж року проблем із фінансуванням збірна не мала.

— Улітку з місцями для тренувань ситуація поліпшується?

— Веслувальні збори проводимо у Чорногорії. Інколи між етапами Кубка світу залишаємося на два тижні в тій країні, де відбувалися змагання. Взагалі намагаємося тренуватися вдома, бо за кордоном бази переповнені. Є тренувальні комплекси у Дніпропетровську, Києві, але я не вважаю їх прийнятними для національної команди. База повинна розташовуватися в екологічно чистій місцевості, аби спортсмени могли добре відновлюватися.

Сподіваюся, влада прийме постанову про будівництво спеціалізованих місць підготовки в Україні. Бо Росія й Білорусь чомусь знаходять мільйони доларів для суперсучасних баз. Невже ми такі бідні, що не можемо забезпечити своїх спортсменів нормальними умовами?

— Судячи з результатів, наші каноїсти випереджають байдарочників. Чим це пояснити?

— Після розпаду СРСР у нас залишилося більше фахівців саме з каное. Я переконаний, що досягнення каноїстів могли б бути і вищими. Що заважає? Амбіції особистих тренерів, які не до кінця розуміють систему підготовки національної команди. Вони намагаються своїх вихованців готувати самостійно, локально, а коли ті збираються разом, мені часом доводиться їх мирити.

У байдарці дуже жорстка конкуренція, тому досягти успіху складніше. Проте в українському веслуванні спостерігається цікава тенденція. Спочатку з’явилися перспективні дівчата, потім на зміну їм прийшли каноїсти. За антропологічними даними, які суттєво впливають на результат, зараз пішла «хвиля» саме байдарочників.

— Уже визначилися, де будете готуватися до Олімпійських ігор?

— Тим, хто вже має ліцензії, потрібна якісна підготовка, яку можуть забезпечити лише закордонні бази. Тож олімпійці працюватимуть за індивідуальним графіком. У грудні каноїсти поїдуть до Португалії, там же проведуть лютий і березень. У січні відпочинемо від води й займемося загальною фізичною підготовкою в Карпатах та Криму. У лютому плануємо поїхати до Чорногорії, щоб у всеозброєнні підійти до чемпіонату Європи.

ДОВІДКА «УМ»

Веслування на байдарках і каное входить до програми Олімпійських ігор з 1936 року. Змагання на байдарках проводяться серед чоловіків і жінок, на каное — тільки серед чоловіків на дистанціях 500, 1000 і 10000 м. Нині на Олімпіадах розігрують 12 комплектів нагород (4 — каноїсти, 8 — байдарочники).

Олімпійські класи човнів: байдарки — одиночки, двійки і четвірки (веслування сидячи двостороннім веслом на обидва боки від човна поперемінно), каное — одиночки і двійки (веслування стоячи на коліні одностороннім веслом). Рекорди не реєструються, оскільки результати сильно залежать від напрямку вітру і стану води.

Олена ТАРАНЕНКО