«Свіча» за невідмолені душі

«У страшному 1933 році бабуся народила мою маму, і вона дала мені життя, — сказала на презентації кліпу «Свіча» народна артистка України нардеп від «НУНС» Оксана Білозір. — У кліпі я маю медальйон із портретом красивої молодої жінки, вдягненої у національний костюм. Це моя бабуся. Вона жила неподалік кордону з Польщею. Це нас врятувало від смерті, може, щоб я народилася і могла говорити про ті події».

У п’ятницю, 16 листопада, у «Мистецькому Арсеналі» почався поминальний тиждень, присвячений пам’яті Голодомору 1932—1933 років. Першу акцію з серії поминальних заходів відкрили виставою театру «Дах» та презентацією кліпу Оксани Білозір на пісню «Свіча».

В «Арсеналі» зібралося чимало політиків різних партій, культурних діячів і родина Президента — кожному на вході давали маленьку торбочку з мішковини з червоним написом 1932—1933. Коли всі запрошені прибули, почалося дійство театру «Дах», яке б навіть «мертвому» донесло відчуття трагедії Голодомору. У селі жодної живої душі, лише десь там далеко ще співають колискових тихо і втомлено дітки. А тоді йдуть ховати своїх батьків, тобто маски, зняті з облич акторів. У той час горять підпалені хати, бо вже нікому до них повертатися, бо там панує дух свавілля чоловіка в шкіряному плащі.

«Тут не має про що говорити, треба або щось робити, або мовчати, — каже режисер театру «Дах» Влад Троїцький. — Я з колективом театру висловив наші переживання у виставі, щоб розвіяти ілюзії і цинізм розмов на тему «скільки загинуло». Адже трагедію можна відчути лише художнім образом. Не знаю наскільки вдалося нам це, але всередині було дуже страшно».

Потім презентували кліп до пісні «Свіча», музику до якої написав Мирослав Скорик, а слова — Богдан Стельмах. Знімати кліп запросили поляка Юліана Кутцебу. Кліп «Свіча» українською і з англійськими субтитрами випустили на DVD. Для іноземців також надрукували глянцеві брошури про історію 1932—1933 трьома мовами — англійською, німецькою і французькою. Кажуть, що в Україні вже є трохи літератури, а от за кордоном майже нічого про це не знають. Оксана Білозір першій подякувала Катерині Ющенко — за те, що вона на далекому американському континенті не забувала правди про трагічні для України роки. А потім — Леоніду Кравчуку, який пішов на те, щоб поставити перший пам’ятник Голодомору.

«Інакше не можна було. Як тільки випала нагода голосно говорити про Голодомор, то треба було щось робити і в жодному разі не мовчати», — каже колишній Президент України Кравчук.

Віктор Ющенко каже, що ця акція — мільйонна часточка від того, що варто зробити. «Мені боляче, що так мало людей у світі знають про нашу трагедію, але ще більш прикро, що сама нація відмовляється про це знати, що народжуються діти у третьому поколінні, діди яких померли від голоду, а вони цього не визнають. Померла ціла Україна без молитви і панахиди, і наш моральний обов’язок помолитися за неї, — каже Віктор Ющенко. — Я дивився виставу з дочкою на колінах і вона після кожного поруху на сцені питає мене: «Тату, а чому хатки горять? Чому дядько у шкіряному плащі?» І це тільки початок запитань, на які ми маємо відповісти. І дуже б хотілося, щоб ніхто не забув запалити свічку 24 листопада».