Я не хочу бути Героєм України...

«За вагомий особистий внесок із забезпечення реалізації конституційних виборчих прав громадян України...». Із таким формулюванням з нагоди 10–ї річниці створення Центральної виборчої комісії нагородили почесною грамотою Серьогу «Підрахуя». Вибачте, — Сергія Васильовича Ківалова, голову Центрвиборчкому зразка президентських виборів 2004 року.

А що, хіба не заслужив? Принаймні не менше, ніж одіозний екс–Генпрокурор Михайло Потебенько — ордена князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня. Якщо керівник Генпрокуратури, за якого вся країна крізь сльози вже зрештою з гіркою посмішкою стежила за «розслідуванням» справи Гонгадзе, отримав орден «за визначний особистий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності та правопорядку, багаторічну сумлінну працю», то чому голова ЦВК, за якого коївся «злочин проти своєї країни, проти свого народу», не може отримати бодай почесну грамоту? Бо без Ківалова не було б революції?

Про «злочин» — це, до речі, цитата з виступу 30 листопада 2004 року у парламенті Віктора Ющенка, тоді ще «тільки» лідера опозиції, якого ЦВК на чолі із Сергієм Ківаловим щойно оголосила переможеним у другому турі президентських виборів. «Друзі! Чи не на нашій совісті лежить, коли весь електронний масив інформації по виборах ішов не до ЦВК від територіальних комісій, а до Медведчука, Суркіса і Януковича? Це не ганьба всім нам? У якій країні ми живемо, друзі? Коли електронний сигнал, звіт по електронному протоколу з Одеси йде до Києва 9 годин?! (...) 21 листопада люди вийшли на Майдан, вибачте, не для того, щоб захистити деякого Ющенка! Вони захищають свій голос. Бо вони — не бидло», — казав тоді Віктор Андрійович. Так, тоді ми захищали свій голос, нібито вкрадений у кожного з нас «злочинною владою» і, зокрема, «злочинною» ЦВК.

Але про які «злочини» може йтися, якщо керував тим складом Центральної виборчої комісії такий шанований пан? «Час розставив усі крапки над «і» у «справі Ківалова» — так називається російськомовний прес–реліз, розісланий з цієї нагоди прес–службою Сергія Васильовича. Висловлюючи вдячність нинішньому складові Центрвиборчкому на чолі з Володимиром Шаповалом (колишнім суддею Конституційного Суду і представником Президента у КС), Ківалов називає вручення йому грамоти «логічним завершенням тих процесів, які розпочалися в 2004 році». «Як пам’ятають усі, тоді проти мене було розв’язане справжнє цькування. Насправді ж мене намагалися звинуватити в тому, що я чесно і сумлінно виконував обов’язки голови ЦВК... і в момент гострого політичного протистояння не сховався за бюрократичні формальності, а провів засідання комісії й до кінця виконав те, що від ЦВК вимагав закон», — нагадує екс–голова Центрвиборчкому, а нині — народний депутат від Партії регіонів (посвідчення депутата в ЦВК йому вручили позавчора разом із грамотою та пам’ятною медаллю). Принагідно пан Ківалов зауважує, що якби не було відповідного протоколу ЦВК — не було б і цивілізованого судового спору й рішення Верховного Суду (про переголосування другого туру виборів–2004), «не було б правового шляху з гострої кризи, що охопила країну».

Словом, якби 24 листопада Сергій Ківалов не вийшов на роботу й відмовився проводити засідання ЦВК, на якому переможцем другого туру президентських виборів був оголошений Віктор Янукович, «держава виявилася б кинутою у безодню громадянського конфлікту».

Так от за що насправді нагородили людину, якій сотні тисяч «помаранчевих революціонерів» скандували: «Серьога, підрахуй!». За те, що сталася Помаранчева революція. Тоді не дивно, що, нагороджуючи Ківалова, ніхто не перепросив його за «цькування» трирічної давності.

Словом, недарма цій людині ще за життя в рідній Одесі поставили пам’ятник — якби не Ківалов, український Майдан не прогримів би на увесь світ, змусивши не лише європи–америки, а й нас із вами захоплюватися власною громадянською мужністю.

Щоправда, тепер цей захват у багатьох «майданівців» минув. І про ті буремні часи, якими справді треба пишатися, чимало з них згадують із гіркотою, ба навіть шкодують... Мовляв, тодішні вожді «не виправдали довіри». Прикро, адже стояли ми насправді не за вождів, а за себе. Тож якщо хтось когось у чомусь і «підманув», то причину треба шукати швидше в собі, а не в лідерах.

Це в загальнополітичному сенсі. А в конкретному — такі–от вчинки, як ордени й грамоти тим, кому ще так недавно обіцяли «тюрми» й прогнозували як мінімум «добровільну еміграцію», і є справжнім розчаруванням. Нічого не скажеш, приємний подарунок напередодні всього лише третьої (а здається, це було так давно...) річниці Помаранчевої революції.

Мабуть, таки недаремно її тодішні провідники не збираються 22 листопада виходити на Майдан.

ОЦІНКА

Лідер БЮТ Юлія Тимошенко звертається до голови Центральної виборчої комісії Володимира Шаповала з проханням «виправити помилку» й скасувати рішення про надання відзнаки Сергію Ківалову. «Принаймні в спорті такі правила діють. Тому я пропоную скасувати рішення про нагородження Ківалова, як такого, що не пройшов допінг–тест на демократію», — цитує Тимошенко «Українська правда». На думку лідерки БЮТ, «не можна нагороджувати за «реалізацію конституційних виборчих прав громадян» того, хто плювати хотів і на ці права, і на самих громадян».

«Нагороджено людину, яка стала символом масштабних фальсифікацій, перекручення результатів виборів та нахабної маніпуляції в ході виборів Президента України, — нагадує Тимошенко. — Почуття ніяковості голови ЦВК, який скасовує почесну грамоту Ківалову, неспівставне з вартістю, яку треба буде сплатити українській демократії, коли нагорода так і не буде скасована».