Як Бегбедер у Києві грався в декаданс:

Французький постмодерніст Фредерік Бегбедер пробув у Києві з презентацією свого нового роману «Ідеаль» понеділок і вівторок і наробив трохи галасу серед київського бомонду. Спостерігаючи за письменником, який на другий і останній день перебування в Україні чудово адаптувався до нашої випивки, дівчат, погоди і автомобільних пробок, наші зрозуміли, що мало просто добре писати, треба ще й бути рокером у літературі, вилазити на стіл і цілуватися з прихильницями. Готуючись до зустрічі з Бегбедером, я натрапила на одному з сайтів на враження дівчини від побаченого декілька років тому. Вона пише про руки Фредеріка, які не давали їй ще довго спати. Мовляв, у нього довгі аристократичні пальці, які, напевне, ідеально грають на фортепіано і пестять жінку. Тому перше, на що я просто втупилася і не відводила погляду впродовж години, це були руки Бегбедера під час автограф–сесії у «Книжковому супермаркеті» на Петрівці. Він спізнився на годину. Як і його герой Октав, Фредерік прийшов, нібито щойно його підняли з ліжка: з розкуйовдженим волоссям, неголений, весь у чорному і з написом rock–n–roll на спині.

— Мені дуже подобається Київ. Я тут все хочу з’їсти: церкви, а особливо куполи, будинки, дівчат, — каже Бегбедер у відповідь на моє запитання, який у нього настрій і які враження від Києва.— Я закохався в Україну і хотів би стати українським письменником. Напевне, тому, що не вважаю себе французьким, а європейським. Ми всі — мешканці однієї землі, тому почуваю себе як вдома, а ви мали б так само відчувати себе в Парижі. Я взагалі не розумію, навіщо поділ на країни. А ще мені подобається сьогоднішня погода, особливо вражають засніжені дерева. Шкода, що із взуттям не вгадав, — каже Фредерік Бегбедер, перепрошуючи за спізнення. Хоч і поселили рекламіста–белетриста в «Хайяті» — мав єдине прохання, щоб усі переміщення були неподалік, не любить заторів, але із–за них проклятих організатори навіть змушені були відмінити екскурсію в Києво–Печерську лавру. Ближче була Софія Київська, її Бегбедер і подивився.

А дівчата тим часом, скупчившись у черзі за автографом симпатичного французького молодика, прикипіли поглядом до його чорних лакованих черевиків і майже хором прошептали: «Ідеальні». На що Фредерік по–французьки усміхнувся і нібито кивнув: «Я знаю». Плавно переходячи з читання роману на розглядання рук автора, я зупиняюся на очах Бегбедера. А там — ненаписані підручники для донжуанів. Мені чомусь здалося, що такого чоловіка я вже десь бачила: і дівоче пищання від захвату чула, і деякі абзаци презентованої книжки читала, тільки з галицьким акцентом Андруховича. Правда, наш брат на декілька років старший, тому трохи швидше написав про переживання 40–річного ловеласа і про те, як його омолодили дівчата і випита горілка.

— В «Ідеаль» я писав про російських дівчат, яким всі заздрять через їхню красу. Знайомий пропонував головну героїню зробити українкою, але так як я її зустрів у Санкт–Петербурзі, вона росіянка. Та мушу визнати, що українки значно красивіші.

— Ви уявляєте собі ідеального читача?

— Це молода красива жінка, яка читає мою книжку і закохується в мене. Бо інакше для чого писати? Ми пишемо, щоб нас любили. У книжці «Ідеаль» я виступив гламурно проти гламуру, і її можна сприймати як критику декадентського життя. Мої книжки подібні до мого життя. Ввечері я багато спілкуюся, п’ю і мені добре, а зранку болить голова.

Фредерік Бегбедер дає останнього автографа і підходить до стенду з книжками про художників. Розглядає картини і шукає, чиї жінки йому більше подобаються.

«У Сальвадора Далі мені подобається жінка з шухлядками. Вона подібна до Венери Мілоської, з якої художник зробив шафу, а в шухляди заховав таємниці, які є у кожної жінки. У Леонардо да Вінчі теж жінки нічого, але були б гарнішими, якби не відверто дивилися, а мали опущені очі».

Далі бере альбом російського художника Олега Штихно. Каже, що він, напевне, любив читати Набокова, бо дівчина на першій сторінці з майже дитячим обличчям. «У нас є щось спільне. В «Ідеаль» спостерігається еротизм у релігії, а в цьому альбомі теж є картини на релігійну тему. Він, як і я, шукає Бога через жіночу красу. Чи можна цю книжку забрати з собою?» — звертається до хлопця на касі й збирається їхати на вечірку, не сплативши.