З ходіння по муках, яке випало на долю книгарні «Знання», можна зробити декілька важливих висновків. По–перше, наші громадяни — принаймні ті з них, хто належить до бібліофілів з активною громадянською позицією, — люди небайдужі і в разі потреби можуть відстояти те, що варто такого відстоювання. Зокрема, й книгарню «Знання», яка вціліла завдяки протестам громадськості. По–друге, наш Президент — людина демократична, що розуміє демократію як реагування на голоси «вулиці». Саме тому він особисто зацікавився книгарнею. Це і дуже добре, і дуже погано водночас. Чому добре — пояснювати не варто, а погано тому, що наступного разу, коли Черновецькому заманеться закрити цирк або планетарій, зоопарк або ЦУМ (не кажучи вже про лікарні, бібліотеки та галереї), такої «вулиці» може й не знайтись. А отже, ніхто не доведе до відома Віктора Ющенка, що в його столиці кояться великі негаразди. Власне, главі держави не обов’язково зазирати у кожну шпарину, але за три «помаранчеві» роки він міг у більшій мірі посприяти тому, аби — даруйте за тривіальність — наблизити побудову правової держави.

У вівторок брати Капра–нови зібрали другу з чотирьох прес–конференцій, присвячених місячнику врятування культури від свавілля чиновників. Цього разу вони намагалися відповісти на символічне запитання: «В Україні горітимуть книжки?». Солідаризуватися в боротьбі за право бути культурними людьми в УНІАН прийшли письменниця Марія Матіос, президент Форуму видавців Олександра Коваль, менеджер мережі «Книжковий супермаркет» Костянтин Кліма–шенко, президент Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, філософ Сергій Грабовський і відомий науковець та публіцист Максим Стріха. Кожен із них розповідав приголомшливі факти зі своїх галузей і всі разом думали, що робити зі 118–ю статтею бюджету України, в якій орендні засади для комерційних підприємств і закладів культури — однакові.