Сенсація в горосі

Лише похолодання зупинило нещодавно розкопки на фермерському полі неподалік села Швайківці Чортківського району Тернопільщини, де наприкінці літа було виявлено над­звичайно цінну археологічну знахідку. Впродовж багатьох років поле те орали і засівали, не раз ламаючи знаряддя об каміння дивного пагорба посеред рівнини, а старожили навколишніх сіл зовсім недарма, виявляється, називали те місце «могилою». Вже в роки незалежності державна інспекція охорони пам’яток історії та культури заборонила сільськогосподарські роботи на цій ділянці, де під землею «явно щось було», однак і цього року місцевий фермер проігнорував заборону, посіявши там горох.

На цьому гороховому полі, вже після збирання врожаю, і зробили відкриття студенти–історики Тернопільського педуніверситету, які проходили там свою обов’язкову археологічну практику. Під пагорбом було виявлено цілісну (ніхто туди раніше не проникав і нічого звідти не цупив) стародавню усипальницю VI—VII століття до нашої ери. Відтак розкопки продовжили вже члени археологічної експедиції під керівництвом наукового співробітника відділу археології Інституту українознавства АНУ Миколи Бандрівського.

Під курганом діаметром до півсотні метрів колись явно була солідна споруда з кількома критими галереями, викладеними з великих кам’яних блоків. Між ними археологи знайшли ритуальний та столовий посуд, виготовлену із бронзи зброю, захисні кольчуги, а найостаннішою перед перервою у розкопках знахідкою, як повідомив «УМ» Микола Бандрівський, став великий кістяний гребінь із прикрасою у вигляді коня. На думку пана Миколи, відкриття поблизу Швайківців має навіть не загальноєвропейське, а світове значення. Подібну гробницю ще наприкінці 70–х років ленінградські археологи розкопали на території Чернівецької області, відтак переважна більшість знайдених у ній речей стала експонатами Ермітажу.

На думку спеціалістів, розкопана біля Шмайківців гробниця найімовірніше належала якомусь багатому воєначальнику, жителю стародавнього дер­жавного етнокультурного утворення під назвою Неврида (в перекладі з індоарійської — «годувальниця нових міст»). У VI—VII століттях до нашої ери її територія простягалася від Середнього Подніпров’я на сході — до Верхнього Подністров’я та Посяння на заході, а на північному заході межувала із державою легендарних скіфів. Населяли Невриду племена сколотів, які й впровадили на цих територіях традицію спорудження величезних поховальних комплексів.

У зв’язку із погодними умовами подальше дослідження гробниці археологи, напевне, продовжать аж навесні.