Віталій Кличко: Якщо певні люди не гратимуть за правилами, я теж цього не робитиму

Біда Києва — не лише Черновецький, Довгий і дороги. Біда Києва ще й у тому, що «помаранчеві» сили не можуть дійти згоди у спільній кандидатурі на посаду столичного мера. Зрештою, є й третя біда: низи більше не хочуть Черновецького, а демократичні верхи не можуть чітко сформулювати, на яких підставах одіозного мера усуватимуть від влади. Багато хто зі співрозмовників «УМ» посилається в цьому випадку на місцевий референдум, на зміни до Закону «Про столицю», на право Верховної Ради втрутитись у столичні негаразди. Сьогоднішній співрозмовник «УМ» — претендент на посаду мера Віталій Кличко — посилається на коаліційну угоду між БЮТ та «НУНС», один із пунктів якої говорить про дострокові київські вибори. Але ця угода є декларацією про наміри, а не юридичним обґрунтуванням тих чи інших змін. А знання власне юридичних тонкощів, як видно, не є сильною стороною Кличка. Тож коло вкотре замикається на одній і тій самій точці відліку: «Черновецького — геть! Далі — буде».

Два українці довго блукатимуть у трьох соснах, але Кличко веде перемовини на найвищому рівні

— Пане Віталію, підтвердіть або спростуйте: на дострокових виборах міського голови Києва (якщо вони відбудуться) ви...

— ... буду балотуватися на посаду мера.

— На чию підтримку ви розраховуєте?

— У першу чергу на підтримку киян. Сподіваюсь також, що буде й підтримка різних політичних сил. Чому різних? Тому що не хочу, щоб Київ використовували як плацдарм інтересів однієї групи людей.

— Демократичні сили все ж таки мають висунути єдиного кандидата, аби не стався Черновецький–2. Проте БЮТ воліє говорити про Томенка, а «НУНС» — про Луценка. Як ви до цього ставитеся?

— Так, потрібна спільна кандидатура від БЮТ та «НУНС». Я окремо спілкуюсь з керівниками цих партій на дану тему.

— Здається, поки що не надто успішно...

— Політичні процеси тривають, і ситуація змінюється щодня. Недарма складене прислів’я про двох українців і трьох гетьманів. Але на сьогодні немає стовідсоткової кандидатури від БЮТ, немає стовідсоткової кандидатури від «НУНС». Бажання виграти вибори може бути в багатьох, але чи в усіх є така можливість?

— На якому рівні ви спілкуєтеся з керівниками блоків?

— На найвищому рівні.

Черновецький злякався, що потрапить до Гіннесса.

— Яких змін зазнала ваша виборча програма з року 2006–го?

— Я не вносив суттєвих змін у свою програму. Хоча ситуація в Києві не просто змінилася, а погіршилася. Тож якщо раніше я окреслював проблеми і пропонував шляхи їх розв’язання, то зараз, будучи депутатом Київради упродовж тривалого часу, я наполягаю, в першу чергу, на скасуванні тих незаконних рішень, які були прийняті. Наразі я — усередині процесу, і бачу, як невелика купка людей працює винятково на себе, обкрадаючи киян. Взяти хоча б земельний дерибан 1 жовтня — я думаю, цей «рекорд» із розкрадання майже 4 відсотків київської землі — вартий Книги рекордів Гіннесса. Навряд чи будь–яка інша міська влада у світі за такий малий проміжок часу встигла вкрасти так багато.

— І як вона при цьому почувається? Судячи з того, що Черновецький не підписав рішень від 1 жовтня...

— ...він боїться. Тому й нічого не підписує. Бо немає ані проектів тих рішень, ані попереднього проходження комісій. Ми досі не можемо отримати інформацію стосовно того, хто був присутній на сесії 1 жовтня, бо кворуму там насправді не було, й замість 61 депутата в залі сиділо в кращому разі близько 50. Тодішні постанови ми оскаржуємо в судах і доб’ємося того, щоб вони були скасовані. Хоч скільки б певні чиновники не казали: «Ми купимо суд. Як не цей, то інший».

— І як Київрада дійшла до такої межі падіння? Вся справа, як кажуть ваші колеги, у відсутності дієвої опозиції?

— Як прикро про це казати, але багатьох можна купити. Посадами, преференціями, грошима... Ходять дуже великі суми — інколи з шістьма нулями. Можете собі уявити, якою великою є спокуса «випадково» натиснути не на ту кнопку, а потім сказати — ну помилився... І знаєте, якщо людина не зможе цього в собі подолати один раз, потім вона вже не зупиниться.

— Люди з меншості, яких усе ж не можна купити, розосереджені по різних фракціях чи переважно скупчені в одній?

— Такі люди є в різних фракціях. Всі ми один одного знаємо. Знаємо, хто «бере» і скільки він коштує. Але справа в тому, що я також роблю помилки: 14 людей пройшли до Київради з Блоком Кличка, а залишились із них в опозиції лише восьмеро.

— Ви винні в цій втраті?

— Я ж кажу: це також і моя помилка. Я хочу вірити тим, хто говорить щиро, але навчитися говорити гарно — не проблема. Треба , крім того, діяти.

— Дехто «діє»: бере, за вашими словами, суми з шістьма нулями. Ви готові зараз назвати прізвища й імена — і тих, хто дає, і тих, хто бере?

— За кожною фірмою, яка отримала землю, стоїть фізична особа. Мені складно їх назвати, бо документи, де фігурували б ці імена, як ви розумієте, ретельно заховані. Слідчі органи — якщо вони тільки захочуть — можуть розплутати цей клубок і вказати, хто кого і за яку винагороду лобіює. Голослівно, без доказів на папері, я нікого звинувачувати не буду. Поки що не буду.

Кому — «помаранчева» коаліція, кому — «біло–синя», а в Київраді більшість «земельна»

— Перевибори мера неможливо провести окремо від перевиборів Київради. Ви свідомі цього?

— Я вважаю, що перевибори Київради потрібні тією ж мірою, що й перевибори мера.

— Як вони можуть бути організовані?

— Шляхом проведення референдуму з питання недовіри Черновецькому, хоча зараз це майже неможливо — рішення про проведення референдуму затверджує сам Черновецький. Інший шлях: депутати Київради двома третинами голосів голосують за відставку міського голови. Хоча з урахуванням нашої «земельної більшості» це буде дуже тяжко зробити.

—  Тяжко?! Та це взагалі, мабуть, утопія — приручена Київрада оголошує «імпічмент» Черновецькому...

— Є й третій шлях: рішення Верховної Ради про перевибори Київради.

— І на якій підставі воно буде прийнято?

— На підставі суспільної напруги, що зростає в місті Києві, на підставі судових позовів до Черновецького...

— Проблема в тому, що зловживання Черновецького в судовому порядку наразі якраз не доведені. Та й чи піде Верховна Рада на перевибори Київради, якщо в парламентаріїв є такі зручні молодші колеги, близькі до вирішення земельних питань? Коли ти — народний депутат, хай навіть інтенсивно помаранчевого кольору, а твій син — депутат Київради, чи голосуватимеш ти за відставку рідного дитяти?

— Є принципове рішення, досягнуте між керівництвом Блоку Тимошенко і «Нашої України». І знаєте, навіть якщо ти як депутат Верховної Ради живеш у затишному будиночку за містом і їздиш на престижному авто, ти все одно кожен день стоїш у заторах, проблема яких ніяк не розв’язується! А твої діти ходять у парки, яких вже, по суті, немає... Тобто ти щодня стикаєшся з проблемами, від яких не рятує ніякий статус. І це головне.

Піфагору — математику, Кличку–молодшому — Ібрагімова

— Пане Віталію, депутати Верховної Ради люблять битися. Депутати Київради теж час від часу бувають помічені у певних фізичних вправах. А от ви не провели іще жодного «спарингу»...

— Якщо можливо було б вирішити київські питання фізичною силою... Я розумію, що треба переконувати думкою та ідеєю, хоча іноді... Я попереджаю: якщо певні люди не гратимуть за правилами, я теж цього не робитиму. І якщо треба буде відстояти інтереси міста — не мої приватні! — я використовуватиму для цього всі можливі засоби.

— Вам відомі інші боксери на посадах мера?

— Знаєте, я не тільки боксер. За фахом я викладач, а ще я походжу з родини військових і сам вийшов у резерв у званні капітана. А взагалі багато боксерів мали чималі досягнення. Піфагор був олімпійським чемпіоном з боксу (у Давній Греції це називалось «кулачна боротьба», «панкратіон». — Авт.). А ще — Ернест Хемінгуей, Джек Лондон... Але в принципі я відповіддю на ваше запитання не цікавився — треба буде щось дізнатися з цього приводу.

— Як ви збираєтесь поєднувати виборчу кампанію (якщо вона таки розпочнеться) з поверненням у великий спорт?

— Я, власне, весь цей час — у спорті. З 6–ї ранку — у залі, з 9–ї — в офісі... Якщо кияни зроблять свій вибір на мою користь, я свідомий того, яка це відповідальність і наскільки доведеться віддавати всього себе Києву, але спорт усе ж залишиться зі мною до кінця життя — в серці. Тренуватимуся завжди: у здоровому тілі — здоровий дух.

— І буде додатковим фактором політичної, в тому числі передвиборчої, розкрутки?

— Спорт дуже допоміг мені. Так, коли я приїжджаю до різних країн, мене там знають, і це полегшує спілкування з політичними діячами. Чого мені не бути за це вдячним спорту? Хоча я не використовую його як трамплін для інших досягнень.

— Наостанок суто спортивне запитання: як ви оцінюєте шанси свої та вашого брата на об’єднання двох чемпіонських титулів різних версій професійного боксу?

— Я досяг у боксі вершини. Я був би дуже щасливим, щоб цю позицію посів і мій брат. У мене є мрії, щодо яких мені інколи кажуть: це неможливо. А от я люблю доводити, що таки можливо... І я дуже хочу, щоб ми з братом разом стали чемпіонами світу у надважкій вазі, і зробили те, що ще ніхто ніколи в історії спорту не робив. Зараз тривають переговори, і я сподіваюсь, що найближчим часом українець Володимир Кличко зустрінеться з чемпіоном світу росіянином Султаном Ібрагімовим, тоді побачимо, хто є найсильнішим, адже вже протягом десяти років не було об’єднавчих двобоїв... Це буде цікаво.

А що стосується мене — буде видно. Все залежатиме від того, як розвиватимуться політичні події.

ДОСЬЄ «УМ»

Віталій Володимирович Кличко

Народився 19 липня 1971 р. в селищі Бєловодськ (Киргизстан).

Шестиразовий чемпіон світу з кікбоксингу (чотири рази серед професіоналів і два рази — серед любителів). Перший професійний боксерський бій Віталій Кличко провів 16 листопада 1996 р. в Гамбурзі проти американця Тома Бредхема. Вінець спортивної кар‘єри — чемпіонський титул WBC (24 квітня 2004 р., перемога над Корі Сандерсом). 9 листопада 2005 р. Віталій Кличко проголосив про завершення спортивної кар’єри і відхід із великого спорту, однак у січні 2007 заявив про намір повернутися до професійного боксу та змагатися за звання чемпіона WBC. Загалом на професійному ринзі Віталій Кличко провів 37 боїв, здобувши 35 перемог (34 нокаутом) і зазнавши двох поразок.

У березні 2006 року Віталій Кличко одночасно балотується у Верховну Раду та Київраду як очільник блоку «Пора»–ПРП, а також змагається за посаду мера Києва. Переможними для Віталія стали лише вибори в Київраду, тоді як на виборах мера Кличко посів друге місце, поступившись Леоніду Черновецькому, а на парламентських виборах «Пора»–ПРП не подолали тривідсоткового бар’єра.