Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
«Другий «Кобзар». Подарунковий.
Так між нами повелося, що про Шевченка згадуємо здебільшого в березні і в травневі дні його перепоховання. Міністерство культури і туризму України вирішило не уподібнювати генія до заяложеного святкування дня жінки, тому ініціювало проект «Шевченківські читання», приурочений до 200–річчя з дня народження Тараса Григоровича. Задум звертатися чи не щодня до насущного слова Шевченка і через це піднімати авторитет національної культури зародився в голови Українського фонду культури Бориса Олійника. Його підтримали міністр культури і туризму України Юрій Богуцький, голова Всеукраїнського товариства української мови «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка Павло Мовчан, народний художник України Володимир Чепелик, письменник Іван Драч, шевченкознавець Сергій Гальченко.
На презентації проекту головну мету задекларували так: пропаганда творчої спадщини Тараса Шевченка, подальший розвиток шевченкознавства та виявлення талановитих дослідників творчості митця, розширення міжнародних культурних зв’язків України. Та всі чомусь зійшлися на глобальній для батька нації темі — встановленні й реставруванні пам’ятників Шевченкові і переосмисленні його творчості. Хтось за те, щоб бронзового, кам’яного, гіпсового Шевченка мало кожне село, хтось — щоб не зациклювалися на одній постаті, а вшановували також гетьманів, науковців, народних героїв. Словом, засідання Верховної Ради, але без лівих і «регіоналів», перенеслося в Музей літератури під культурною назвою «Шевченківські читання». До речі, навіть пролунала думка, щоб у будинку під куполом літератори щомісяця читали «Кобзаря» депутатам.
Найзначнішим моментом, може, і всього проекту, заради чого варто було збиратися сивочолим авторитетам, які посідають олімп нашої культури, була презентація «Другого «Кобзаря» Тараса Шевченка. Протягом трьох місяців уручну його малювали і зшивали у дніпропетровському видавничому домі «Андрій». До нового, у шкіряній обкладинці, видання поезій 1843—1847 років увійшли оригінальні рукописні збірки «Три літа» з автографами, два зошити з баладами «Лілея» і «Русалка», поемою «Осика» та «предисловієм» автора. Вони не були надруковані на широкий загал через арешт Шевченка у справі Кирило–Мефодіївського братства і до цього часу зберігалися у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Як каже видавець Андрій Яловий, на друкування лише трьох примірників витрачено доволі багато часу, але коли Міністерство культури і туризму забезпечить фінансування хоча б тисячі примірників, робота буде закінчена за кілька місяців. Подарункове видання, на яке «оближеться» будь–який колекціонер, коштуватиме до 400 доларів.
«Шевченківські читання» проходитимуть щороку 9 листопада, в їхніх рамках передбачено наукові конференції, «круглі столи», творчі лабораторії тощо.
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>