Шаланди повні — до Одеси!

Нафтопереробний завод — це вигідний бізнес. Але тільки за однієї умови: якщо вдасться придбати дешеву і якісну сировину. Покупця — на бензин, солярку, високоякісну і не дуже, — особливо шукати не треба: промисловість, аграрний сектор споживають пального традиційно багато. Зрештою, власників приватних автомобілів із кожним роком більшає. Та власної нафти Україна видобуває значно менше, ніж їй потрібно, і тому змушена «сидіти» на російській трубі. Це досить часто провокує серйозні проблеми — і політичні, і суто економічні.

Навіть якщо вас з’їли, ви маєте два виходи

За оцінками експертів, вітчизняна економіка на дев’яносто відсотків залежить від енергоносіїв. Більшість нафтопереробних заводів, як відомо, перебувають у власності росіян. І у періоди «бензинових» криз виступають одним фронтом, відстоюючи інтереси великого російського капіталу, які дуже тісно пов’язані із стратегічними пріоритетами сусідньої дер­жави. Практично єдиний виняток — Кременчуцький нафтопереробний, який перебуває у спільній власності України і Татарстану (Росія).

Ще з радянських часів підприємство з’єднано нафтопроводом із Республікою Татарстан. Звідти до підприємства роками надходила сира нафта, а територію заводу вона покидала уже у вигляді світлих нафтопродуктів. Україна у цьому «союзі рівних» була трохи «рівнішою» — нам належав 51 відсоток акцій. Натомість Татарстан контролював керівництво заводу, цілком ймовірно, не без вигоди для себе, під час розподілу фінансових потоків та розмивання пакету акцій. Останні події, коли влада на Кременчуцькому нафтопереробному остаточно і безповоротно відійшла до української сторони, започаткували нову еру проблем — Татарстан навідріз відмовився постачати нафту.

«Український» керівник заводу Павло Овчаренко оголосив про свій намір закупити сировину в інших російських компаній. Називалися «Лу­койл», «ТНКВР», а також «Газпром» і «Роснефть». Утім татарська сторона пообіцяла заблокувати усі домовленості із співвітчизниками через суд. І, по суті, висунула ультиматум: або ви ставите нашого голову правління Сергія Глушка, або залишаєтеся без сировини.

Утім пан Овчаренко мав дещо інші плани. На зустрічі із журналістами в Кременчуці він заявив: завод закупив 176 тисяч тонн української нафти, ще 165 тисяч тонн надійде танкерами до Одеси, а звідти, залізницею, — в Кременчук. За його словами, ідея є економічно вигідною і нафту — щонайменше сто тисяч тонн щомісяця — і далі везтимуть морем, навіть якщо невдовзі відновиться попередня схема — через трубопровід.

Вартість упаковки

Нафтогазові експерти поділилися на два табори. Частина з них вважає, що перекрита «труба» — це фактична смерть Кременчуцького заводу, а інші не вбачають у демарші Татарстану особливих проблем. Адже російська сторона майже ніколи не виконувала взяті на себе зобов’язання у повному обсязі. Але ж від правильності рішення залежить дуже багато, бо на кону — 45 відсотків вітчизняного ринку нафтопродуктів, які забезпечував нафтопереробний гігант.

Ідею диверсифікувати надходження нафти, тобто не залежати від єдиного постачальника, у владних ешелонах розглядають уже давно. Цілком можливо, що непоступливість Татарстану змусить українську владу жвавіше лобіювати цей процес. Назагал схема виглядає так: видобуту в Азербайджані та Казахстані нафту танкерами везуть до Одеси, а звідти — залізничними цистернами. Директор центру енергетичних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова Володимир Саприкін стверджує: «Каспійська нафта є на ринку в досить великих обсягах — кілька мільйонів тонн. Жодної проблеми купити її не існує. Головна проблема — якою буде логістика».

На перший погляд, варіант «теплохід+потяг» є суттєво дорожчим, ніж трубопровід. Питання — на скільки саме. Утім, якщо зважити на реалії українсько­російського нафтового бізнесу, може виявитися, що не дуже. Татарська сторона продавала свою нафту до України за завищеними цінами — на двадцятьтридцять відсотків дорожче, ніж на ринку. Тому може виявитися, що завод втрачатиме небагато, а може, навіть вийти на ціну традиційної російської сировини. Деяким підтвердженням цього факту можуть слугувати контракти на кілька сотень тонн нафти, які нібито підписали вітчизняні бізнесмени впродовж останніх тижнів.

Інколи варто платити дорожче

До безумовних плюсів каспійської нафти належить її якість — менший вміст сірки та склад, більш придатний до переробки. Втім одразу скористатися перевагами казахських та азербайджанських вуглеводнів Україна не зможе — за словами пана Саприкіна, обладнання вітчизняних заводів пристосоване до російської нафти. Тому спочатку треба буде провести невелику реконструкцію цехів. Володимир Леонідович переконаний: каспійська нафта може бути лише тимчасовим варіантом розв’язання проблеми. Адже бензин Кременчуцького заводу конкуруватиме на ринку із продукцією інших нафтопереробних підприємств — які мають вихід до трубо­проводу. І навряд чи зможе перемогти у цьому змаганні.

Утім ніхто не заперечує, що додаткові джерела нафти можуть бути чудовими козирями у перемовинах із цією Росією. Приблизно півроку тому на подібний експеримент зважилася Литва. Оскільки трубопровід до найбільшого у країні нафтопереробного заводу — Мажейкяйського — вже встиг висохнути, вони збудували термінал на Балтійському морі. Обсяги перевантаження нині не перевищують сотні тисяч тонн. Щоправда, основним альтернативним постачальником була далека Венесуела.