Самогубство без слова «сам»

23.01.2004
Самогубство без слова «сам»

Юрiй Босак.

      Як легко зруйнувати чуже життя — стерти людину так, нібито вона була намальована крейдою на асфальті, а не «прописана» кров'ю і плоттю у цьому світі. А потім прийти ввечері і сказати батькам, які саме в цей час зібрали на столі вечерю або, можливо, сіли перед телевізором дивитись новини, або просто чекали на сина. Ні, навіть не сказати, а так — випалити межі очі, що отакі-то, мовляв, справи: Юрія вашого знайшли повішеним на околиці міста. І, не чекаючи, поки ущухне перша хвиля удару, квапити старих сухими розпорядженнями: давайте, не стійте просто так, ловіть машину і гайда знімати його тіло з дерева, а потім відразу — на розтин. І щоб швидко було зроблено! Бо нема коли правоохоронцям гаяти час на вашого самогубцю, бо ваш син з його життям і смертю — то ваші проблеми, а державі, тобто представникам її влади (читай: міліції) до цього всього байдуже, вона (держава плюс міліція плюс прокуратура) умила руки, як Понтій Пілат, та спострерігає за процесом звіддаля. Не заважає і не втручається. Бо дійсно, чого втручатися? Раз із зашморгом на шиї — значить, самогубця. І не треба ніяких кримінальних справ, все й так ясно. Ну, а кому не все ясно — той, хвалити Бога, не при владі, а, отже, нічого в цьому світі й не вирішує.

 

      Юрій Босак із міста Городок Хмельницької області вів звичайний спосіб життя — в усякому разі, в його житті ніщо не віщувало трагедії. 22-річний Юрій був студентом, мав романтичні стосунки з дівчиною — своєю землячкою, працював верстатником на підприємстві «Полімер». Крім цього, очолював районну організацію партії «Реформи і порядок» в Городку. «УМ» згадує про цю деталь біографії Босака не для того, щоб увінчати публікацію непохитним висновком — смерть Юрія пов'язана з його політичними симпатіями (хоча й це не виключено). Ми просто даємо пунктирну лінію його долі (мав кохання — мав навчання — мав роботу — мав суспільні інтереси та захоплення), кожен штрих якої ставить під сумнів добровільно надітий ним на шию зашморг. Є й інший бік справи: те, як проводилося слідство після звістки про його загибель. А проводилося воно щонайменше незрозуміло та недбало. Тож якщо когось не переконує відсутність видимих мотивів для самогубства у Юрія Босака, то, можливо, аргументом на користь того, що не все в його смерті так однозначно, стане сума дій та ходів міліцейсько-прокурорської системи.

      Отже, про все від самого початку. Востаннє Юрія Босака бачили живим 27 листопада 2003 року в місті Хмельницький, куди він їздив у партійних справах. Незадовго до того, як розповів авторці цих рядків голова городоцької міської організації ПРП Віктор Кліщ, Юрій вирішив організувати роботу пересувного намету, де активісти партії могли б збирати підписи за проведення прямих президентських виборів. З цією метою 25 листопада він намагався отримати від місцевої влади відповідний дозвіл на розміщення намету. А наступного дня, 26-го числа, Юрій почав збирати гроші, щоб віддати якийсь борг, хоча боргів за ним зазвичай не водилося. У середу позичив у дядька 100 доларів, ще й з дому взяв 650 гривень. Брату ж Олександру, який поцікавився тим, які в Юрія передбачаються витрати, він відповів: «У мене проблеми з міліцією через партію». Які саме проблеми були, рідні Юрія не з'ясували. А після його смерті правоохоронці, задіяні в розслідуванні, тим паче не поцікавились, що означала сказана покійним фраза. Тим більше, що й розслідування ніякого на даний момент не ведеться, адже прокуратура відмовила рідним у порушенні кримінальної справи, не вбачаючи в загибелі Юрія факту насильницької смерті. Однак про це — дещо згодом.

* * *

      •28 листопада Юрія Босака було знайдено мертвим на околиці міста. На тіло повішеного хлопця випадково натрапили місцеві жителі. Понад вечір про те, що сталося, поінформували батьків Юрія. Причому відбувалося все саме так, як це описано на початку статті. Правоохоронці прибули до помешкання Босаків та змусили їх терміново шукати транспорт, після чого батьки Юрія разом із міліціонерами виїхали на місце трагедії. Там, освічуючи собі шлях кишеньковими ліхтариками, мати й батько Босака побачили свого сина. Його тіло вони знімали під наглядом працівників міліції, але робили це — зауважимо! — самі. Самі ж повезли мертвого Юрія до найближчого патологоанатома в сусідні Ярмолинці. Однак тамтешні фахівці розтин тіла відмовились робити категорично, як про це їх не благали Босаки. Нещасні люди були змушені колесити з тілом сина по області, аж поки судово-медична експертиза не була проведена у Хмельницькому.

      Тут не можливо не зупинити розповідь і не поставити відразу кілька знаків запитання. А також і знаків оклику. Адже це не вкладається у жодні межі — примушувати батьків покійного самим опікуватись тілом свого сина, померлого смертю явно не природною, не в рідній домівці чи у лікарняній палаті після, як пишуть у некрологах, тривалої та виснажливої хвороби! Те, що відбувалось 28 листопада на Хмельниччині, суперечить, здається, всьому — і нормам слідства, і нормам моралі (насправді, не з інкубатору ж вийшли ті «мєнти», які, згорнувши руки, спостерігали за клопотами Босаків навколо Юрія, у них же так само мають бути батьки, хоча, з іншого боку — хто їх, таких, зна?!).

      Проте бездіяльність міліції проявилась не лише в цьому. Місце, де сталася трагедія, правоохоронці фактично не оглядали. Інакше як пояснити те, що ніхто під час розслідування не звернув увагу на те, що тіло Юрія Босака не висіло, а стояло на землі. На шиї хлопця був зашморг, а мотузка, перекинута через верхню гілку дерева, була зав'язана на нижній. Повіситись у такий спосіб — не відриваючись від землі — є просто неможливим. Крім цього, на одязі Юрія не знайшли ані найменших слідів того, що хлопець влізав на дерево, аби закріпити кінець мотузки. Одяг виглядав абсолютно чистим — без жодних ушкоджень чи бруду, чи налиплих шматочків кори, листя тощо. Все, як твердять очевидці, вказувало на те, що акт суїциду не мав місця — Юрій Босак був убитий. Можливо, це сталося на тому місці, де знайшли його тіло, можливо, деінде. Однак затягували зашморг на шиї Юрія, безсумнівно, чужі руки — не його власні. Чужі ж руки і прив'язували тіло покійного до дерева, аби зімітувати самогубство (що було зроблено, до речі, дуже непереконливо, однак із представників влади цей факт нікого, здається, не обходить).

* * *

      Невдовзі по тому, як було знайдено тіло Босака, на місце події виїхали його колеги по партійній роботі — вже згаданий Віктор Кліщ та голова обласної організації ПРП Сергій Богданов. Там, на околиці Городка, вони знайшли матерчані рукавички, вмащені в якусь рідину. Знахідки Кліщ та Богданов не торкались, але тричі їздили до прокуратури, вимагаючи підібрати рукавички та долучити їх до справи як речовий доказ. У цьому їм було відмовлено, а закінчились їхні візити тим, що черговий прокуратури просто втік з робочого місця, закривши двері своєї установи на ключ.

      Не привернули уваги слідчих також дві пляшки, знайдені там, де був повішений Юрій Босак. Одна з них — з-під горілки, інша — з-під мінеральної води. Жодна дактилоскопія щодо них не проводилася — тож встановити, чиї на пляшках відбитки пальців, і кому ці відбитки належать, не є можливим. Нарешті, «не пощастило» бути долученою до матеріалів справи і мотузці, знятій з шиї Юрія Босака. Патологоанатом вже налаштувався викинути її геть, оскільки слідство не виявило до цього предмету жодної цікавості. Мотузку взяв Віктор Кліщ, і вона й досі зберігається у нього. Ця мотузка, до речі, стала об'єктом невеликого розслідування, яке проводили, однак, не міліціонери, а родичі загиблого. Рідні Юрія методично обходили всі господарчі магазини міста і питали, хто останнім часом купував там три метри мотузки. В невеличкому містечку, яким є Городок, вирахувати невідомого, ясна річ, не важко, саме тому, як з'ясувалося, покупець мотузки і впав в око продавцеві магазину «1001 дрібниця». Цікавість до подібного товару виявив чоловік, котрого якраз ніхто раніше у тому районі міста не бачив. Літній чоловік, з вусами, у зимовій шапці (так описували «прибульця» в «Дрібницях») купив мотузку, повідомивши, що бере її для кози.

      І ще про невідомих. Невдовзі по смерті Босака на підприємство «Полімер» (місце роботи покійного) зателефонувала жінка, яка сказала, що бачила, як Юрія вели у бік посадки за межу міста троє людей. Цих людей, за її словами, вона не знає і раніше не бачила. Зайве, мабуть, говорити, що подібні свідчення пройшли повз вуха силовиків так само, як і інформація про знайдені рукавички, пляшки чи про мотузку та її покупця.

* * *

      До речі, про офіційне слідство. Де-юре, воно, звісно, проводилось. До розслідування спочатку була залучена Алла Туранська — працівник районної прокуратури. Саме ця пані мала стати відповідальною за перевірку фактів по справі, якою вона, проте, опікувалась зовсім недовго — вже 1 грудня Туранська пішла у відпустку. Не минуло, таким чином, і трьох днів плідної роботи. Туранську замінив слідчий прокуратури Василь Вільчинський. Він, як говорить мати покійного Юрія, відпрацьовував лише один напрям — зводив з розуму рідних Юрія безкінечними розпитуваннями про те, яким був клімат в родині Босаків і чи не стали проблеми у сімейних стосунках причиною його самогубства?

      Невідомо, які висновки для себе зробив врешті-решт пан Вільчинський (ухвали прокуратури на сьогодні ще ніхто не бачив, тому в розмові з кореспондентом «УМ» Віктор Кліщ зазначив, що добиватиметься видачі цього документа найближчими днями). Зрозуміло одне: місцева прокуратура твердо стоїть на тій позиції, що у справі Босака мало місце самогубство, каже Кліщ. Ніякі інші версії не розглядаються, кримінальна справа за фактом смерті Юрія не порушена — в цій смерті, мовляв, відсутній склад злочину, натомість має місце акт доброї волі покійного.

      Між тим рідні та знайомі Юрія наполягають на протилежному. Хмельницька обласна організація «Реформ і порядку» виступила із заявою, де називає смерть Босака наслідком навмисного вбивства та наполягає на проведенні повноцінного розслідування. Про це мовиться і у заяві народного депутата України Сергія Соболєва, направленій до Генеральної прокуратури. Місцеві ЗМІ, описуючи проведену керівництвом ПРП в Хмельницьку прес-конференцію, наводили свого часу й слова професора одного з тамтешніх вузів Петра Ліпського. Той сказав наступне: «Як психофізіолог, я працював свого часу в Москві — у закладі, де з льотчиків відбирали кандидатів у космонавти. Мій фах і досвід дають змогу через кілька хвилин розмови з людиною визначити, на які вчинки вона здатна. Є люди, схильні до самогубства, а є такі, що й під паяльною лампою не змусиш їх зробити це. З Юрієм Босаком я зустрічався за тиждень до його загибелі, на засіданні обласної організації ПРП. Згодом ми розмовляли наодинці, і жодних ознак депресії чи психічних відхилень я у ньому не помітив. Навпаки, це був життєрадісний і оптимістичний хлопець».

* * *

      I нарешті, про головне. Всі, хто підходив до труни Юрія Босака прощатися з покійним, не могли не помітити дивні сліди на його зап'ястках — так розповідає Віктор Кліщ. Це були сліди від наручників, тож постає питання: хто і навіщо одягав їх на Юрія? Але й це не все. Пальці лівої руки у Юрія потрощені — а це вже скидається на катування, якому піддавали загиблого. Навіщо це робилось? До яких дій хотіли спонукати Юрія? Можливо, до написання передсмертної записки? Слідство стверджує, що така записка існує, однак, як говорить Кліщ, «поки пальці лівої руки Юрія, можливо, защемлювали дверями, правою рукою він міг написати що завгодно». В тому числі — і про намір добровільно піти з життя.

      Дуже допоміг би у пошуках істини в цій справі висновок судмедексперта. Але він також не відомий близьким Босака. Отже, підсумуємо те, що ми маємо у зв'язку зі смертю Юрія Босака. А точніше, згадаймо те, чого ми не маємо. Не маємо офіційної довідки, складеної патологоанатомом, не маємо вмотивованого рішення прокуратури (про відмову в порушенні кримінальної справи), не маємо досліджених речових доказів та допитаних свідків — словом, жодних ознак того, що голослівному твердженню про скоєне самогубство передувала хоч якась робота міліції та прокуратури. А за таких обставин як повірити у те, що 22-річний хлопець з власної волі звів рахунки з життям? Чи слід натомість відштовхнутися у своїх припущеннях від слів Юрія про «проблеми з міліцією» та від його поламаних пальців? Нехай останнє питання залишається поки що саме питанням, а час остаточних висновків ще надійде.

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • Мінне поле чи законодавче?

    Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Хто платить гроші, той і замовляє піар

    Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси. >>