«Євробачення». Похід за славою починається з головного болю

23.01.2004
«Євробачення». Похід за славою починається з головного болю

Руслана.

      Не мала наша естрада клопоту — подалася на «Євробачення». Минулого року в особі спокусливо-талановитого Олександра Пономарьова Україна дебютувала на цьому відомому пісенному конкурсі. Тоді глядацьке багатонаціональне журі постановило, що наш дебют заслуговує лише чотирнадцятого місця. Після цього обурені земляки Пономарьова між собою ще довго відсипали «компліменти» на адресу закордонних меломанів, які геть не розуміються на музиці й повіддавали свої голоси значно слабшим, ніж наш, учасникам. Сам Пономарьов, утомлений і розчарований, сказав, що отримав необхідний досвід і обзавівся перспективними зв'язками, а його колеги по сцені... почали звикати до того факту, що відтепер шлях до «Євробачення» для України відкритий.

      І ось тепер результати цього звикання випливли на поверхню — час визначатися з делегатом на «Євробачення-2004», яке  у травні прийматиме Стамбул. Поки що наші приготування до конкурсу існують винятково на рівні чуток і домислів, які самі артисти не поспішають ні заперечити, ні, навпаки, підтвердити. Отже, про своє бажання виступити на сцені й у прямому ефірі «Євробачення-2004» говорили Ані Лорак, яка співає не лише українською та російською, а й англійською, Анжеліка Рудницька, що останнім часом відверто «офранцузилася» і отримала від цієї «євроінтеграції» непогані дивіденди: її пісні крутять у латиських, литовських, польських чартах, що для майбутнього конкурсанта дуже навіть непогано... Не проти скласти здорову конкуренцію делегатам з інших країн  і Руслана, яка «Дикими танцями» вже виспівала собі платиновий диск і зовсім не проти проявити свої шалені таланти ще в європейському контексті. Отже, претендентів кілька, але конкретної відповіді ми не змогли отримати у жодного. Фігурує якась магічно-абстрактна дата — початок лютого, коли все стане зрозуміло. В офісі Руслани нам по секрету повідомили також, що вони готові їхати навіть за свої гроші, слово — за Національною телекомпанією України, яка є членом Європейської мовної спілки (організатора конкурсу) і відповідає за нашу участь у конкурсі. Дадуть відмашку — почнуть готуватися негайно.

      А тим часом в інших країнах процес відбору конкурсантів має набагато цивілізованіший та прозоріший вигляд. Литовці, наприклад, уже визначили 10 претендентів на своє законне одне місце і фінал серед них планують провести 28 лютого. Білорусь також не сидить склавши руки — цілком імовірно, що від наших сусідів поїде наш інший сусід Кирило Андрєєв, більш відомий як один з «Іванушок». Йому набридло виспівувати «Разве тебе не жалко этот букет сирени» разом з двома іншими секс-символами — фарбованим блондином та натуральним рудим — хлопець налаштований на сольну кар'єру. Співак виборюватиме своє право виступити на «Євробаченні» разом з іншими 59 претендентами і у разі виходу у фінал буде змушений підписати угоду з білоруським телебаченням про передачу прав не тільки на пісню, яку він виконає на «Євробаченні-2004», а й на всі свої наступні композиції на найближчі три роки.

      Росіяни поки що також не назвали свого делегата до Стамбула. Наша «Віа Гра», як відомо, співати за Росію на «Євробаченні-2004» відмовилася. Поки що. Але час змінити рішення ще є. До речі, на російських інтернет-форумах народ серйозно перейнявся цією проблемою і почав пропонувати свої варіанти. Причому полярно протилежні — від хуліганів з «Ленінграда» до солоденького дуету «Смеш».

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>