Колись один філософ сказав, що очікування смерті страшніше за саму смерть. У «клінічному» випадку з нинішнім київським «Динамо», схоже, все з точністю до навпаки — очікування матчу Ліги чемпіонів за участю чемпіонів України значно приємніше, ніж сама гра. Бо не може серце справжнього вболівальника не жити надією на диво, яке, так хочеться вірити, створить улюблена команда. Проте, як свідчить практика цієї осені, десь хвилин за 20—30 після стартового свистка настає неминуче розчарування.

Провал на вересневому чемпіонаті світу у Штутгарті, де українська чоловіча команда зі спортивної гімнастики вперше в історії не здобула олімпійської ліцензії, досі викликає неприємні спогади в учасників турніру. Удвічі болючіше переживати такі невдачі лідерам збірної. Ось і олімпійський чемпіон Валерій Гончаров, хоча й розуміє, що судді були до нього надто прискіпливими, визнає: «Нині суперники навчилися виконувати елементи, на які три роки тому в моєму виконанні дивилися з відкритим ротом». Зрештою, на недавньому етапі Кубка світу в тому ж Штутгарті Валерій у вправах на поперечині був третій, що засвідчило: порох у порохівницях ще є.