Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Про Вінні–Пуха радянські дітлахи довідалися із книжки Бориса Заходера (а потім із популярного мультика з голосом Євгена Леонова) — такого собі вільного перекладу історій Мілна. Перша українська книжка про ведмедика Вінні–Пуха з’явилася 1963 року в перекладі Леоніда Солонька (видавництво «Веселка»). Через 40 років осучаснений варіант Солонькового тексту видав Іван Малкович.
Донести до українського маленького читача справжню історію Вінні–Пуха, яку ще в 1926 році розповів британець Александр Алан Мілн, вирішили в харківському «Клубі сімейного дозвілля». Дев’ять місяців тексти перекладали Інна Мельницька, лауреат Міжнародної премії імені Ю. Долгорукого, та її учні — Ігор Ільїн та Олександр Кальніченко. За основу для перекладу брали колекційне видання книжки Мілна. Інна Мельницька каже, що складно було узгоджувати українську й англійську граматики, передавати ритміку віршів (через це до видання не ввійшли Мілнові поетичні збірки «Коли ми були дуже маленькими» та «Тепер нам шість»), добирати до простих англійських слів такий самий зрозумілий для дитини український еквівалент. «Ми намагалися зробити все для того, щоби наш текст про Вінні–Пуха читався натурально і природно, без жодного примусу і штучності», — говорить Мельницька.
Українському читачеві повернули головного героя книжки Мілна — хлопчика Крістофера Робіна, передні слова і присвяти (не синові, як ми звикли, а дружині). Інакшими можуть видатися й улюблені герої–іграшки. «Це буде такий стриманий і дуже добрий Вінні–Пух, — розповідає редактор книжки Світлана Скляр. — Навіть коли його називають дурненьким ведмежам, він не ображається, а лише каже «Та отож». А що вже незвично буде дізнатися, що Вінні насправді звали ведмедиком Едгаром! Не мають жодного зв’язку із звичними для нас радянськими героями і заклопотаний Кролик, і боязкий хитрун Паць, і мудра Сова (довго сперечалися видавці, як передати середній рід слова «сова» в англійській мові). Мова героїв Мілна збагатилася українськими неологізмами: приміром, пісенька, яку мугикає Вінні, зветься «мугичкою»; коли герой забажав чогось дуже незвичайного, йому відповіли, що «губа в тебе не злопуцька». Ілюстраціями, щоправда, «окольорованими», стали малюнки Ернеста Шепарда, «людини, що намалювала Пуха» — ті ж самі, що прикрашали свого часу книжку британського письменника 1926 року.
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>