Геніальність під старими газетами

У першій половині листопада на Подолі пануватиме не тільки запах пізньої осені, а й кольорові об’єкти на папері відомого художника Тіберія Сільваші. Спочатку планувалася виставка лише кольорових робіт майстра, але коли почалася підготовка, то організатори зрозуміли, що потрібно її чимось розбавити. Тому на виставці представлено графіку 90–х, яку досі не виставляли, і живопис 2007 року. На першому поверсі галереї здебільшого монохромна графіка, яка для майстра, за його словами, є ранковою зарядкою перед живописом. Подекуди до стін прикріплені розмальовані чотирикутники. Їх художник закінчив за два дні до відкриття виставки. Другий поверх присвятили виключно кольоровим об’єктам.

Тіберій Сільваші не визнає геніїв. Каже, що є професійні художники і непрофесійні. На запитання про британський список ста живих геніїв світу віджартувався: мовляв, декілька років тому до багатьох професійних художників прийшов лист про висування своєї кандидатури у цей список, але для цього треба було відіслати декілька сотень доларів. У Сільваші досить нетипові вподобання як для абстрактного художника. Він кепкує з виразу «мистецтво для мистецтва», хоча свої роботи відносить саме до цієї течії, не любить Сальвадора Далі — для нього він найгірший з усіх художників. А весь сюр у живописі вважає профанацією та голову схиляє перед Тіціаном і Вермеєром.

Тіберій Сільваші свої роботи малює за єдиною формулою. Каже, що живопис слід сприймати як духовну субстанцію, яка може проникати крізь інертну матерію, наприклад, стіни чи колону. «Цього разу ми маємо роботи з часом, коли можемо обійти чотирикутний вимір і існувати в просторі навколо кольорового об’єкта. У 2000 році я зробив навпаки. Це була зала, пофарбована в синій колір. Коли людина заходила, то занурювалася в об’єкт і не розуміла, де вона перебуває».

Сільваші має дуже тонке відчуття кольору. Каже, що всі праці про кольори насправді дуже добре знає, тому може їх спокійно порушувати. У художника немає також улюблених кольорів. «Вони є тільки в поєднанні, і це залежить також від часу, як він нашаровується на полотно. Тут немає ніяких ідей, нічого не репрезентується. Йдеться лише про живопис».

На паперових об’єктах Сільваші помітно одну особливість. Під багатьма нашаруваннями кольорових фарб видніються шматки пожовклих газет. «Ще раніше, коли я працював у Франції, галерист перестав привозити ганчір’я, а в майстерні були лише старі газети. От я й їх і використовував. Тоді дивлюся, зовсім непогано вийшло», — каже Тіберій Сільваші.

Цікавлюся, хто є його клієнтами, адже кольорові об’єкти цінуватимуть люди лише з тонким мистецьким смаком. «Про них я нікому не розповідаю. Але є один німець, який за тиждень телефонує і каже, що приїжджає. Я звільняю для нього на день майстерню. Він годинами ходить між полотнами, нюхає їх, обіймає, щось нашіптує, проводить цілий ритуал, а тоді вибирає свою картину. Я відразу бачу, як людина сприймає мої роботи: між нею і картинами відбуваються дива, щось подібне на кохання».

Павло Гудімов не може натішитися, що в його галереї зараз виставка, яка порушує рамки часу і простору. «Тіберій Сільваші не перестає малювати. Він регулярно наносить все нові нашарування, поставив процес творення живопису не зупиняється, так він перетинає стіни і виходить на вулицю. Я бачив, як люди, проходячи повз галерею, не наважуються зайти всередину, тому стоять біля вікон і фотографують паперові об’єкти. Вони їх уже зачепили». Гудімов уже встиг поспілкуватися з роботами Сільваші та поставив їм декілька запитань: «Коли ти будеш змінювати колір? Куди ти рухаєшся? Чому ти такий добрий і позитивний, коли все навколо пахне формаліном і які між вами стосунки, об’єктом і автором?» Відповідь, каже Павло, прийде з часом, ближче до закриття виставки, тоді він неодмінно придбає одну з робіт, повісить її вдома на видному місці.