Мистецтво — приватне і поки нічиє

Позавчора в Українському домі відкрився десятиденний Салон — ІІ Міжнародна художня виставка «АртКиїв 2007». За рік, що минув від минулорічного «АртКиєва», художня культура жителів столиці виросла настільки, що мистецтвознавці, галеристи і музейники не могли протовпитися на першому поверсі серед палких любителів живопису і графіки. Структурно виставка ділиться на дві частини — роботи українських класиків із приватних колекцій на першому поверсі і галереї, які представляють сучасне мистецтво в усій його різноманітності на решті чотирьох.

Хто виставляється

Директор Українського дому Наталія Заболотна — головний організатор київської виставкиярмарку — сама виставляє картини із власної колекції («Берези взимку» Данила Бідношея, «Натюрморт. Троянди» Адальберта Борець­кого, два пейзажі Миколи Глущенка, «Натюрморт з маками» Володимира Патика, пейзаж Петра Жерделі, «Карпатський мотив із червоною коровою» Романа Сельського) та інших запрошує. Вона особисто веде перемовини з VIPами, дає гарантії, наймає хорошу охорону на період виставки, щоб тільки відомі українські політики, бізнесмени, митці та колекціонери показали свої скарби ширшому колу публіки.

Відгукнулися практично ті самі, що й минулого року, — подружжя Губських продемонструвало любов до полотен Сергія Світославського («У саду», «По воду»), Марина і Петро Порошенки, очевидно, люблять державного штибу картини (Віктор Корольов, «Остання Рада на Запоріжжі») та сільські замальовки (Григорій Світлицький, «Хата в місячному сяйві», «Сільський пейзаж» Костянтина Крижицького, Іван Соколов, «Ворожіння на вінках»), лідер «Нашої України» в Київраді Дмитро Андрієвський віддає перевагу закарпатській школі (Йосип Бокшай «Село Ужок», Адальберт Ерделі «Міський пейзаж»), голова Держтелерадіо комітету Едуард Прутник «поділився» паризькими пейзажами Миколи Глущенка, родина Кінахів надала на виставку дві картини Віктора Бабенцова 1969 року. Скульптор Олег Пінчук представив чотири роботи Марії Приймаченко, які він, здається, показував минулого року. У ролі колекціонера постав акордеоніст«регіонал» Ян Табачник — в його активі «Театральний костюм» Олександри Екстер, «Музикант» Івана Пуні, «Портрет» Марка Шагала та два натюрморти Валентини Цвєткової. Знаний колекціонер Олександр Фельдман представив роботи єврейських художників — Мане­Кац, три роботи Артура Кольніка, два полотна Захара Рибака. Ігор Диченко — давній знавець мистецтва і колекціонер — прикрасив виставку «Арлекіном» Василя Єрмілова та надав полотна Олександра Панкіна, Вадима Меллера, Соломона Нікрітіна.

«Бракує підходу до організації»

«Головний режисер країни» Василь Вовкун каже, що виставка на першому поверсі дуже строката: «Мені було заявлено, що приватні колекціонери експонуватимуть модерн від 20—30х років і до 50х. А тут є тільки елементи 20—30х років, про які організатори заявляли. Іноді мені здається, що важливішим є, який приватний колекціонер візьме участь у цій виставці, ніж те, який матеріал пропонується. Я дав дві роботи — графічну «Папороть» Гніздовського і «Хлопчики в капелюшках» Емми Андієвської. Для мене незрозуміла присутність Марії Примайченко в цьому контексті. Я б теж міг її виставити, але тут вона здається недоречною. Словом, бракує більш професійного підходу до організації».

Мистецтвознавець, куратор Олексій Титаренко каже, що на західних салонах узагалі не прийнято змішувати антикваріат та сучасне мистецтво, але в нас публіка ще не настільки структурована: прийдуть подивитися на класиків і обов’язково піднімуться вище, заглянуть, що представили галереї. Жанрову і тематичну пістрявість пан Титаренко теж вітає: «Тут є і кітч, і високий модерн, і контемпорарі — немає сенсу заганяти мистецтво у вузькі рамки».

Вантажте картини джипами

Минулорічний «АртКиїв», за підрахунками організаторів, відвідали 40 тисяч осіб — це як престижну виставку в «Базелі», що буде цього року, — покаже облік квитків, адже на виставку може зайти кожен, хто заплатить 5 або 10 гривень залежно від соціальних пільг. Але галерей у 2007 побільшало в чотири рази, тільки з Одеси я нарахувала сім, по одній із НьюЙорка, Вільнюса, Москви, дві з Праги і дві з Ялти.

Наталя Заболотна каже, що міжнародність виставки важко забезпечити через суворе митне законодавство, не так просто ввезти в Україну твори мистецтва і так само важко вивезти назад. «Усі робочі галереї, амбіційні, концептуальні і комерційні представлені тут. Ми хочемо провести своєрідну селекційну роботу і наступного року найцікавіших уже відбиратимемо самі», — оптимістично дивиться у майбутнє Заболотна. Її оптимізм базується ще й на реальних продажах, які мали галереї минулого року, каже, що в останні дні роботи «АртКиєва—2006» картини в джипи вантажили пакунками. Тому 7000 гривень за 20метровий бокс учасники виставки платили, не задумуючись, адже, за словами Олексія Титаренка, ціна на роботи пристойного українського художника поєвропейськи нормальна — 2—3 тисячі доларів, а менше 500 доларів за штуку на цій виставці і не питайте. Комерційна галерея «Da Vinci», де куратором працює Олексій Титаренко, купила три бокси і кожну свою зірку — Олександра Ройтбурда, Івана Марчука і Макса Вітика — помістила в окремий бокс.

Окремими проектами представлені «мегазірки» — фотопроект Ігоря Гайдая «Разом. UA», «Маски срібного віку» Сігітаса Станюнаса, «Генетика кольору» Тиберія й Ілони Сильваші та Анатолія і Ганни Криволап, «Вони серед нас» Оксани Мась. Цікаво, що на виставці презентували новий художній журнал «ArtUkraine», але перший номер назвати художнім дуже важко.

Головною офіційною особою на відкритті був гуманітарний віцепрем’єр Дмитро Табачник, який у мистецтві розбирається добре і колекцію має, але виставлятися не поспішає. Заступник міністра культури і мистецтв Тимофій Кохан каже, що він теж має роботи деяких класиків, здебільшого ті, що дарували його батьку й діду — класикам українського кінематографа, але, поперше, до нього не зверталися з пропозиціями, а подруге, він і сам не горить бажанням їх показувати. Серйозні люди і солідні колекціонери на відкриття не поспішали, кажуть, вони приїдуть у будні, і в тиші придивляться і поторгуються.

Виставка триває до 10 листопада.

Василь Вовкун: Хочу купити всі 40 картин!

— Пане Василю, що ви придбали на «АртКиєві» минулого року?

— Нічого, я стараюся тут для себе когось відкрити, але все­таки виходити безпосередньо на спілкування з художником, тому що це цікавіше, зав’язується контакт, і в матеріальному відношенні вигідніше — менша ціна. Зазвичай я беру для себе якісь ідеї в подачі матеріалу, беручи в сценографію якусь пляму, котра мені запам’ятається, а потім десь вирине в потрібному місці в проекті. Мені це завжди цікаво.

— Скільки картин ви купуєте за рік?

— Це може бути порізному. Зараз я мучуся, бо хочу купити всі 40 робіт — це один збирач, який розпродує свою колекцію — і він продає або все, або не продає взагалі. Там є дуже цікава гуцульська ікона на склі й на дереві. Це вже є окрема колекція, яку можна виставляти все життя і дітям подарувати. Тому я зараз у роздумах, мучуся над цією темою. Я боюся заражатися сучасними художниками, тому що моя колекція складається з одягу, з наївного живопису. Мені, швидше, треба розширювати цю тематику, незважаючи на моду. Цього року в мене з’явилося тільки 60 робіт Петриківки — кожен майстер намалював по дві роботи до мого ювілею.

— Але ж це подарунок?

— Це напівподарували, напівкупили. Бо з мого боку було б некоректно приймати такий великий подарунок.

— Сучасних художників купуєте?

— Я давно мрію придбати якусь роботу Віри Кулеби. Вона, незважаючи на свій вік, дуже цікава художниця. Я з нею знайомий, і ми спочатку жартували, що вона мені подарує роботу, але зараз я хочу обов’язково щось придбати. Це дуже сильна художниця, зараз вона часто мандрує в Америку, працює там навіть по цілому року, по півроку.

— Неукраїнські художники вас узагалі не цікавлять?

— У мене є робота грека за походженням Абазіліо Халкадіотіса, який живе у Модені поруч із будинком Паваротті. Якщо це доступне і виникає контакт, то, звичайно, це може бути. З Америки я привіз Гніздовського, в Америці шукав Матісса. В Америці 20—30ті роки можна придбати дешевше, ніж в Україні. Наша ціна все одно є завищеною, вона ще не ввійшла в своє нормальне русло. Інша справа — як це привезти, тому що існують певні правила митниці тощо.