Коли робота займає весь час, про вільну хвилинку залишається лише мріяти... Та відомий співак і продюсер Дмитро Клімашенко вважає інакше. Треба лише налаштувати свій мозок так, щоб виконувати потрібну роботу із задоволенням. Тоді й відпочивати можна
30 днів на місяць.
— Дмитре, ви пам’ятаєте, як любили відпочивати в дитинстві? Що найбільше запам’яталося?
— Я з батьками їздив до Кисловодська. Дуже любив пити ту чарівну водичку та купатися під водоспадами в горах... Там ще була долина троянд — це просто рай. Саме це я й запам’ятав на все своє життя.
— Невже були таким спокійним хлопчиком? Чи, може, все–таки могли й побешкетувати?
— Я був досить спокійним і, як на мене, трохи навіть дивним, адже любив гратися сам, без інших дітей. Я завжди для себе розігрував, що я крутий продюсер, співак, а також, що я класний футболіст, актор і найсильніший каратист Брюс Лі. Діти мене не розуміли, і цим мені заважали. Я грався через це сам і, чесно кажучи, було досить легко грати в цей театр імені мене.
— Який найбожевільніший учинок зі свого дитинства ви можете згадати?
— Чесно кажучи, таких божевільних учинків і не було, я просто став у вестибюлі школи і побився об заклад з друзями, що зізнаюсь у коханні. Саме тоді була лінійка, і я голосно крикнув дівчинці: «Я тебе кохаю»... Пам’ятаю, був ще один божевільний вчинок: я зайшов... під час уроку до 11–класниці, а я ж тоді був лише в третьому, і сказав, що я прийшов до цієї дівчинки...
— Зараз у вас вистачає часу на відпочинок чи все забирає робота над проектами?
— Я постійно відпочиваю. Я не вважаю, що робота над проектами — це не відпочинок. Свій мозок я завжди налаштовую так, щоб виконувати роботу із задоволенням, тому відпочинок — завжди.
— До речі, про роботу... Як народилася ідея програми «Хіт готов», що транслює М1?
— Ця ідея з’явилася завдяки моїй здібності «робити» хітові пісні досить швидко. Ідея прийшла Олександру Асаулюку, який зателефонував мені і сказав, що є пропозиція і запитав, чи підтримую я її. Я вислухав його, дещо відкоригував — і ми все організували.
— І що чекає далі на учасників проекту?
— Поки що — це ТВ–шоу, і робиться воно винятково заради шоу. Поки я бачу, що учасники — це люди, які ніколи не мали бажання стати відомими. Та й відомим треба народитися. Можливо, у процесі нам зустрінуться люди, на яких ми зробимо ставку...
— Дмитре, а люди все ж таки сумують за Клімашенком–співаком... Чи немає бажання найближчим часом повернутися на сцену?
— Бажання є завжди, часу немає. Зараз я готую нову групу «Карати», яка буде не з числа «фанерників», яких 90% на сцені, там справжній вокал. Такого вокалу я не зустрічав уже років 15. Це буде найкраще у нашій країні. Я вийду разом з одним артистом–початківцем, котрого готую. Я зніму їм декілька кліпів, де і згадаю молодість...
— І знову про відпочинок... Як, в основному, починається недільний ранок знаменитого українського продюсера?
— Чудовим сном на весь дім... Ні, взагалі–то я не хропу (посміхається), але мені це подобається, адже це свідчить про здоровий сон. Мій сон досить чутливий, можу відреагувати навіть на найменший шум. І тому я люблю «повалятись» у ліжку, особливо у неділю, коли не потрібно нікуди йти.
— А в ідеалі, якою має бути неділя для вас?
— Неділя повинна бути такою, як в Америці: сім’я, барбекю, розмови з друзями, шахи, музика, легке спілкування, яке дає можливість розслабитись. Прийняти якісь масажі, сауни... Наприклад, свій останній уік–енд я провів за містом з родиною, з дітьми. Ми гуляли лісом, потім зайшли до ресторану... Я кожні вихідні проводжу зі своїми дітьми...
— Що найчастіше ви бажаєте своїм близьким?
— Бажаю найголовнішого — здоров’я, тому що якщо нема здоров’я, і світ не милий, навіть якщо у вас є все при цьому. Навіть якщо ви маєте чудову сім’ю, гроші, діаманти, Rolls Roys... але немає здоров’я, то нічого більше не хочеться. Тому я вважаю, що здоров’я нікому не завадить, і це, взагалі, основний фактор щастя, воно повинно бути у всьому: і в голові, і в тілі... Ну і благополуччя також важливо...
Дмитро Клімашенко — співак, композитор. Заслужений артист України, генеральний продюсер DK music production. Один із засновників інформаційного агентства Screen media. Народився 15 травня 1979 р. 1994–го отримав гран–прі за відеокліп «Спрячь за високим забором девчонку» на конкурсі «Зоряний шлях». Одружений, має двох доньок: Лідію та Нану. У 2003 році створив продюсерський центр та студію звукозапису. Продюсує гурт «Алібі» та співачку Машу Фокіну.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
