Литовський падолист

Осінь у курортному Друскінінкаї і справді поетична.

Кілька слів про особисте. Уявіть собі: потрапила до Литви у 14 літ, закохалася в цю землю, згодом ще навідалася сюди. Востаннє була тут 1990 року, коли з поетесою Наталею Клименко вирішили передати «Саюдісові» придбані науковцями Національного музею Тараса Шевченка ліки.

А в Полтаві, на одному з молодіжних поетичних фестивалів познайомилася з литовським поетом Антанасом А. Йонінасом. Відтоді добра чверть століття минула...

Коли раніше могла хоч якось стежити за здобутками колег із тодішніх республік, то згодом тривалий час — ані знаку... І ось із Наталкою Білоцерківець, учасницею багатьох міжнародних поетичних форумів у Європі (Словенія, Голландія, Бельгія, Німеччина) вирушаємо до Вільнюса.

Літературні пори року

Мотор і серце Друскінінкайського фестивалю — поет Корнеліус Плателіс, який заснував його і вже тривалий час твердо стоїть на капітанському містку організаційного комітету. Запросити і прийняти гостей, зокрема з Іспанії, Ірландії, Вельсу, Канади, Каталонії, Німеччини, Польщі, Португалії, Франції, як було цього разу, — клопіт чималий. З пострадянських країн були представлені Естонія, Латвія, Молдова та Україна.

До слова, чи не кожна пора року в Литві ознаменована певною літературною подією міжнародного масштабу. Поетична весна у Вільнюсі, взимку — Дні Європейської літератури (фестиваль прозаїків) у Шауляї, Друскінінкайська осінь... Само собою зрозуміло: це не лише ціла гора організаційних клопотів, а й роздобування чималих коштів. Утім, дивлячись на список спонсорів та партнерів, зрозуміла: держава в іпостасях Міністерства культури Литовської Республіки, муніципалітету міста Друскінінкай займає чільне місце в ньому. Немало, звісно, інших, котрі мають за честь долучитися до престижної справи. 2001–го року засновано Інститут Литви, програми якого фінансуються з державного бюджету та відповідних фондів. До речі, там готуються зокрема до проведення наступного року масштабних Днів Литви в Україні.

Та повернімося до Друскінінкаю, де, як відомо, народився геніальний литовський композитор Міколоюс–Константинос Чюрльоніс. Щоразу фестиваль розпочинається дискусією на певну тему. Хіба ж нецікаво довідатися про специфіку бачення сучасного світу й літератури від поетів із Литви, Велсу чи Північної Ірландії? Ось тільки прикро було (ще й різні аналогії напрошувалися...), коли виявилось: представники двох останніх літератур пишуть по–англійськи...

Поетичний «фарш»

Якщо минулого року в Друскінінкаї фестивалило 110 поетів, то цьогоріч вирішили не переборщити. Підготувалися заздалегідь: видрукували поважну, на 264 сторінки, антологію, куди ввійшли добірки всіх учасників мовою оригіналу та в перекладі литовською. Культурна робота!

Три дні були насичені подіями. Не лише презентація антології — через авторське виконання, а й представлення поетичних книжок, які вийшли в Литві за рік. Нічне читання віршів у кав’ярні — своєрідний конкурс, який розтягнувся на дві ночі. Улюбленцем публіки став молодий естонський поет Міхкель Каевац, надзвичайно артистичний та комунікабельний. А перформанс «Східний базар»! За певну кількість литів можна було придбати навіть звання найкращого поета. А «хіроманти» могли нагадати літературну долю — знову–таки: що більше литів, то й слави більше...

Уваги вистачало всім. Тим часом оголосили переможців конкурсу, тексти на який подавалися без зазначення авторства, анонімно. А ще ж — Ятвязька премія, молодіжна та «доросла». Ятвяги, древнє войовниче плем’я, свого часу влилося в етнічну складову литовців. Між іншим, на нашій Галичині досі є село з такою назвою. І ще одне «між іншим». У Друскінінкаї я впізнала багатьох молодих поетів, які брали участь у литовсько–українському проекті «Синтезія» на цьогорічному Форумі видавців у Львові.

Хіба не радісно, що перервані колись зв’язки налагоджуються, і «дружба народів» не нав’язується ззовні, а виникає природно–«аркодужно». Ще одне «до речі». Колишні, радянських часів, перекладацькі містки фактично зруйновані. А нові не так просто вибудувати. Тим більше приємно, що українську поезію перекладають нині і згадуваний Антанас Йонінас, і Вітаутас Декшніс, і Владас Бразюнас. Останній значиться і серед перекладачів та упорядників розкішно виданого цього року у Вільнюсі Magnus Dukatus Poesis — «Велике князівство поезії. Подолання меж». Очевидна аналогія з Великим Князівством Литовським, у якому перебували й українські та білоруські землі, а Литовський статут, тодішній звід законів, було написано староукраїнською та старобілоруською мовами. До «Князівства поезії» ввійшли вірші молодих литовських, українських та білоруських поетів мовою оригіналу і в перекладах двома іншими.

Словом, друзі наші — литовці — не сидять склавши руки. Літературний журнал «Вільнюс», колишня «Литва литературная», виходить нині англійською та російською. Треба зазначити: щойно мова колишнього «старшого брата» перестала нависати над литовцями як загроза їхній ідентичності, вони спокійно спілкуються нею з тими, хто не знає їхньої чи англійської.

Гумор і поважна серйозність при­род­но уживалися в межах «Друскінінкайської осені». Тут тобі й «культурні терористи–антиглобалісти», й конкурс «Мій улюблений напій», і відповідальний виступ гостей та переможців у Вільнюській церкві святої Катерини.

Квіти і книгарні

Вільнюс вразив чистотою, квітами і книгарнями на кожному кроці, чудовою парковою скульптурою. Збереглося все те краще, що було й за радянських часів. А з часів вступу до Євросоюзу Вільнюс намагається стати привабливішим і для гостей. Всюди — інформаційні туристичні офіси, красиво оформлені, з довідками кількома мовами таблиці біля історичних пам’яток. Одна з таких є на підході до діючої греко–католицької церкви св. Трійці, де правиться українською. Це давня пам’ятка нашої історії. Однак у громади немає коштів на її реставрацію. І стоїть вона обдерта, мов сиротина, в центрі міста...

До Литви в подарунок ми повезли не тільки нашу знану горілку з перцем, а й чудовий альбом «Україна. Природа. Традиції. Культура». Видрукуваний він прекрасним київським видавництвом «Балтія–Друк», заснованим литовцями. Символічно, чи не так?

Людмила ТАРАН