Судячи з усього, скульптура була міцна. Принаймні очевидці стверджують, що під натиском потужної техніки вона довго не здавалася. Тому й спромоглися знести тільки верхню частину — власне скульптуру Тараса Шевченка на повен зріст, а осиротілий п’єдестал так і залишився стояти на місці. Цікаво, що у справі замішані не таємничі вандали, а... Самарська райдержадміністрація міста, за рішенням якої і знесли скульптуру. У відділі охорони пам’яток Дніпропетровського обласного центру охорони історико–культурних цінностей стверджують, що пам’ятник був виготовлений з гіпсу, тож із часом став виглядати жалюгідно. Проте неважко пересвідчитися, що скульптура була виготовлена з бетону, тому так вперто й трималася. Та й як вона, гіпсова, могла б простояти протягом півстоліття?
Більше того, монумент з обліку пам’яток історії та культури не зняли. А його відкриття свого часу стало подією помітною і вагомою. Ця робота знаменитого українського скульптора Івана Зноби (1903—1990) органічно вписалася до мальовничого пейзажу парку імені Тараса Шевченка на схилі Дніпра. Там пам’ятник простояв протягом десяти років — з 1949–го по 1959–й. Згодом той же Іван Зноба та його син Валентин створили новий пам’ятник для парку, тож першу скульптуру перевезли до селища імені Шевченка. Там пам’ятник і простояв до 2007 року.
У відділі комунального господарства Самарського району стверджують, що кошти на утримання пам’ятника не виділяли протягом декількох років. Отож спеціальна комісія, до складу якої ввійшли представники управління культури та обласного центру охорони історико–культурних цінностей, дійшла висновку про аварійний стан скульптури. На цій підставі Самарська районна рада 21 вересня нинішнього року ухвалила рішення про заміну пам’ятника новим, з довговічнішого матеріалу, і вже направила на ім’я міського голови Дніпропетровська Івана Куліченка прохання про виділення для цього 280 тисяч гривень. Поцікавитися думкою громадськості, організувати слухання ніхто навіть не подумав. Хоча тоді б могло виникнути чимало цікавих питань: якщо немає коштів на утримання старого пам’ятника, то де б їм узятися на зведення нового?